П’ятниця 3-го тижня після Воскресіння
Євангеліє
Мт. 10, 32: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем небесним»
Можливо, ми хотіли жити так, щоб не мусіти визнавати свою ввіру,
свідчити про Господа своїм життя, проповідувати Його іншим, але тоді
побачимо, що саме життя, а точніше наш Творець, ставить нас в такі
обставини, в яких ми маємо визнати свою віру в Нього.
Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини. Це
не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина
ведуть на муки, примушують зректися Хреста, а він стоїть у своїй вірі
навіть ціною життя. Це є свідчення мучеників, яке є дуже важливе для
Церкви, але не всі до нього покликані.
Для більшості християн свідченням має бути не один момент їхнього
життя, а кожна хвилина їхніх буднів. Прості ситуації, коли маємо виявити
своє прощення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов,
милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!
Апостол
Ді. 8, 40–9, 19: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»
Савло був ревним у тому, щоб переслідувати християн, «дихаючи
погрозами і вбивством», він шукав за Господніми учнями. Ця ревність була
в ньому, бо він щиро прагнув служити Богові. І Бог, бачачи його
ревність та щирість, з’явився йому і вказав йому на його помилковість і
запрошує на правдиву дорогу. Бачимо весь той процес, в якому з ревного
Савла стає ревний Павло, місіонер серед багатьох народів, який написав
найбільше послань і перетерпів за Христа.
Однак усі добрі плоди ревність Павла дає лише після зустрічі з Христом. Це
доказ того, що не знаючи Бога, ми не можемо робити правдивого добра,
однак і того, що ніколи літеплість не веде до зустрічі з Ним.
Маємо бути відважні та рішучі, щоб шукати Бога і Його правди. Навіть
коли стається, що ми помиляємось, Бог ніколи не посоромить, коли ми щиро
шукали правди.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар