11.10.2014р. Б. / Коментар Апостола на 18-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (2 Кор 9, 6-11)

Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. 7 Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8 А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, 9 як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно.» 10 Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости, 11 щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.”

1. Контекст уривка οινωνία

У своєму другому посланні до коринтян апостол Павло присвячує цілий розділ 2 Кор 8, 1 – 9, 15 питанню збірки. Він представляє тепер богословську основу та практичне управління збірки для послідовників та учнів Ісуса з Назарета, що перебувають у Єрусалимі. Він вже в минулому почав цей процес збору коштів, але через певні проблеми, що виникли у Церкві, не зміг довести його до кінця (2 Кор 8, 6-7; 8, 10-11; 9, 2). Потреба у збірці виникла не лишень через потреби бідних Церков у Єрусалимі та через можливість коринтян дарувати (2 Кор 8, 14-15), але також і через застосування щирості самого Ісуса Христа до тих, хто є під його владою, адже він «задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його божеством розбагатилися»  (2 Кор 8, 9).

Павло використовує різні слова, коли говорить про збірку:

Грецький  текст	Переклад  Хоменка
Рм 15, 26
κοινωνία (койнонія) означає спільність, сопричастя	збірка
Рм 15, 25.31; 2 Кор 8, 20; 9, 1.12.13
διακονία (діяконія) означає служіння, підтримка, роздача	збірка (Рм 15, 25), служба (Рм 15, 31; 2 Кор 9, 1.), пожертва (2 Кор 8, 20),служіння (2 Кор 9, 12), прислуга (2 Кор 9, 13)
1 Кор 16, 3; 2 Кор 8, 6.7.19
χάρις (харіс) означає милість, дар, благодать	дар (1 Кор 16, 3), добродійна справа (2 Кор 8, 6.7.19)
2 Кор 9, 5
εὐλογία (евлогія) означає прослава, благословення	щедрий дар
1 Кор 16, 1
λογεία (логейя)означає збірка	збірка
2 Кор 8, 20
ἁδρότης (гадротес) означає достаток	пожертва
2 Кор 9, 12
ἡ διακονία τῆς λειτουργίας (ге діяконія тес лейтургіяс)	служіння
λειτουργία, що означає культове служіння, літургія, служба
2 Кор 8, 4
тут зустрічаються в одному реченні три терміни
χάρις (харіс), κοινωνία (койнонія), διακονία (діяконія)	щоб ми дали їм ласку брати участь у службі

Відвідини Єрусалиму, про які згадує Павло у Гал 2, 1-10 та на які вказується у Ді 11, 27-30; 12, 25, відкрили дорогу співпраці, скеровану у сектор проповіді Євангелія. Павло дуже серйозно сприйняв пророцтво Агава і зайнявся збором коштів на потреби братів у Єрусалимі. Коли Павло проводив свою місійну діяльність у Європі (Македонії та Ахаї), то він розпочав певну програму по збору коштів на потреби святим у Єрусалимі.

Історичною обставиною для збірки Павла вважається бідність Церкви у Єрусалимі. Науковці висувають декілька причин стосовно бідності Церкви у Єрусалимі:

1. Допомога вдовам, кількість яких постійно зростала (Ді 6, 1-7);
2. Паломництво до Єрусалиму як старших за віком, так і галилеян, що лягало на плечі спільноти;
3. Клопоти, що виникли внаслідок перших експериментів спільнотного життя у Єрусалимі (Ді 4, 32-5, 11);
4. Економічні труднощі, спричинені неврожаєм (Ді 11, 27-30);
5. Особисті труднощі внаслідок економічних переслідувань (Як 2, 6-7; 5, 1-6).

Якою б не була причина, чи можливо навіть декілька суміжних причин, дійсність була така: спільнота у Єрусалимі потребувала економічної підтримки і допомоги. Павло взяв на себе зобовʼязання допомогти первинній християнській спільноті Єрусалима.

2. Коментар

⁶Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме.

Вислів може бути, як перефразування того, що знаходиться у Прип 11, 24, хоча цей вислів вживався у суспільстві, де жив апостол Павло.

⁷Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи з примусу: Бог любить того, хто дає радо.

Більш важливим від самого факту пожертви для Бога є той внутрішній настрій, з яким зробилося дану пожертву. Гарна цитата із грецького тексту Септуагінти, що не знаходиться в єврейському відповіднику, вказує на те, що Бог любить того, хто дає радо. Греко-римська етика підносила вгору пожертви для інших. Сенека присвячує пожертві цілий трактат DeBeneficiis, а християнська практика синхронізувалася із цими цінностями.

⁸А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви в усьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталося на всяке добре діло, ⁹як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно».

Павло тут виявляє свою віру, яка узгоджується з вірою Божого народу: Господь Бог є творець всього, і все, що людина має, є дароване їй Господом. У Святому письмі вже в описі сотворення людини підкреслюється, що Бог дав людині на поживу те, що він створив (Бут 1, 29), … що дав Ізраїлю цей край, у якому він живе (Втор 1, 8), … і все, що дано людині, є їй дано для того, щоб вона раділа: «І радітимеш з усього добра, яке Господь, Бог твій, дав тобі і твоєму домові, ти сам і левіт, і приходень, що буде серед тебе» (Втор 26, 11).

Господь з любові, радіючи обдарував людину для того, щоб вона,усвідомлюючи, що все, що вона має, є подароване їй, навчилася дарувати іншим у радості. Дарування у радості вказує на праведність. Так як Господь Бог є вічний, і його не можна обмежити часом, так і праведність його є вічна. Що означає ця праведність? У грецькому тексті δικαιοσύνη (дікайосюне). Павло мислить єврейською мовою: відповідником для δικαιοσύνη (дікайосюне)є термінצרק  (цедака), що вказує на істинну відповідність між ними.Математичною мовою можна виразити це знаком рівності. Тобто, Бог є справедливим, коли він є Богом (Бог = Бог). Щоб описати це рівняння, людина пізнає Бога через обʼявлення, яке він робить про себе:

1. сотворення світу та людини – все, що є навколо, є діло рук його, що говорить про нього;
2. спасіння світу та людини – спочатку відкривається правду людині про неї саму, про її гріх, а отже, проїї неправедність, невідповідність до того, якою вона мала б бути, і тоді власнеє діло спасіння, яке виправляє цю ситуацію – позбавляєлюдину гріха, уподібнює її до себе самої, і вона стає праведною, стає Людиною.

Таким чином, праведна людина пізнає Господа Бога як свого Творця і свого Спасителя. Пізнаючи Бога,людинавчиться жити згідно Божої мудрості, щоб бути людиною справедливою, адже вона має уподібнитися до Творця (Бут 1, 26-27).

Павло, який шукав Господа Бога – Спасителя, знайшов його у воскреслому Ісусі, зустрівшись із ним. Він до глибини душі відчув спасаючу дію Господа щодо себе, вважаючи себенегідним навіть називатися апостолом, але визнавтакож і ту переміну, що сталася завдяки Божій благодаті (1 Кор 15, 8-9). Павло, який вмів жити і в бідності, і в статках, вмів приймати з вдячністю підтримку від спільнот, вмів і проповідувати безкорисливо.  Тому у промові до провідників ефеської спільноти він говорить: «Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зі мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і памʼятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: “Більше щастя – давати, ніж брати”» (Ді 20, 33-35).

У спільноті в Коринті вірні ще не осягли багато мудрості Божої, часом їх поведінка була такою, що соромила бідних. Павло, подібно, як батько, картав їх за це, та напоумляв (1 Кор 11, 22), показуючи їм себе, та своїх співпрацівників у приклад (2 Кор 6, 10), заохочуючи їх словами: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор 11, 1).

Лінивих же, тобто таких, що і самі на себе не заробляли, Павло картав, і радив їм працювати і споживати той хліб, що самі заробили (2 Сол 3, 11-12). А тих, хто крав, заохочував працювати «творивши власними руками добро, щоб мав змогу дати тому, хто потребує» (Еф 4 ,28).

¹⁰Той, хто достачає насіння сіячеві. Додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости,

У цьому вірші наголос падає на Господа, який дає людині від насіння аж до хліба. Вказуючи на весь процес праці, починаючи від зерна, яке має бути засіяне, вирощене, зібране, Павло розуміє його таким, що відбувається внаслідок Божої благодаті. Цей же Бог зрощує не тільки матеріальне, але й те, що стосується духовної сфери життя людини: він зрощує плоди справедливості. Він використовує термін δικαιοσύνη (дікайосюне), але вже до людини. Людина зростає такою, як її задумав сам Господь, під дією Божої благодаті. Без Божої благодаті говорити про праведну людину неможливо.

¹¹щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.

Цей вірш є певним підсумком сказаного. Щедрість, простота – це те, що виключає крутійство та обман. Бог бачить серце людини і знає, з яким наміром вона робить той чи інший вчинок. Тому людина у Христі має вчитися бути сама собою, пізнавати себе, визнавати свої гріхи, очищатися спасаючою Божою ласкою. Пізнаючи у собі різні дари, отримані від Господа, розвивати їх. Павло гарно про це говорить у листі до римлян: «Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю» (Рм 12, 8). Все це має йти на розвиток Церкви, тіла Христового. Тоді проповідники, що засівали Боже слово, бачачи це все, будуть дякувати Богові. Адже, вони дуже добре розуміють, що саме Бог зрощує те зерно, що засіває проповідник Євангелія (1 Кор 3, 6-7).

о. Євген Станішевський

Джерела:    Патріарша катехитична комісія

Воїни Христа Царя

11.10.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота вісімнадцятого тижня

Євангеліє
Лк.4, 31–36
 «… Бо слово його було повне влади»

У сучасному християнському церковному світі багато йдеться про катехизацію, про євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само і кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається свідчити про Нього. Однак, чи наші слова промовлять до інших, чи сповнені силою Святого Духа, як слова Апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували  так, що навертали народи.

 Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо посідаємо цього Святого Духа в собі, Божого Духа, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то ми нічого не можемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітрям. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі маємо його посідати.  

Апостол

1 Кор. 15, 39–45

«Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважніші, то зауважили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсребреник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. І нашим завданням не є копіювати тих чи інших святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, завжди пам’ятати, що ми маємо здобувати і свій досвід. Маємо пізнавати, як ми маємо світити Богові, чим ми маємо служити Богові та людям.

Для Бога є важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму Божественному промислі Господь  провадить до спасіння, кожного приготовляє до Свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатися і розважати, споглядати Господа. А в спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасіння. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.10.2014р. Б. / Патріарх Святослав на Синоді у Ватикані про "духовну терапію" для сімей

Протягом усього минулого тижня єпископи з усього світу говорили у Ватикані про гострі питання, що стоять перед сучасною сім'єю і намагалися дати на них пастирські відповіді. Одне з них - рішення ситуації розлучених католиків, що вступили в нові, несакраментальні союзи. Пропозиції звучали різні, в тому числі, прийняття практики Православної Церкви щодо таких ситуацій. 

Глава Української Греко-католицької Церкви, архієпископ Святослав Шевчук, висловив свою думку з цієї теми для журналістів Радіо Ватикан, - повідомляє Християнський портал КІРІОС.

Владика, спасибі, що Ви погодилися сказати кілька слів. Справа в тому, що перед Синодом в дискусіях між єпископами і кардиналами звучало питання про те, що робити з розведеними католиками, які вступили в нові, несакраментальні союзи. Одна з пропозицій була такою: перейняти практику Православних Церков по відношенню до цих людей. Ваша думка з приводу цієї пропозиції, оскільки Ви - людина, яка бачить проблему зсередини. ?

По-перше, я хотів би подякувати за молитву про братів і сестер в Україні. Що стосується Вашого питання, я не думаю, що практика Православної Церкви, особливо щодо розлучених, допоможе Католицькій Церкві вирішити наші внутрішні проблеми. Я б не хотів говорити про практику Православної Церкви, яка була піддана різним впливам, в тому числі з боку протестантського богослов'я. Я думаю, що ми повинні знайти свій шлях, як допомогти нашим віруючим, які розійшлися з чоловіком або дружиною і живуть в іншому союзі. Тут є кілька важливих речей. По-перше, Церква ніколи не дає розлучення, тому говорити про розлучення на зразок православного і, тим більше, благословення другого шлюбу не можливе. Таким чином перекреслюється вчення Христа про нерозривність християнської сім'ї. 

Сьогодні багато говорять про те, що великий відсоток спілок, укладених в тому числі таємничо, в тих чи інших умовах є недійсними. Таким чаним, ми повинні дуже серйозно підійти до розгляду справжності тих спілок, які виявилися невдалими. Тобто, дискусія йде про те, щоб допомогти розведеним людям глибше зрозуміти причини невдачі їх першого союзу, а також спростити канонічну процедуру декларування недійсними тих невдалих спілок. Тому що сьогодні ця процедура дуже складна. Якщо говорити про країни Східної Європи, то у нас теж не завжди достатньо компетентні церковні трибунали, щоб швидко і якісно розглядати такі обставини. 

Друга тема - дуже делікатна: таїнство Євхаристії для тих, хто живе в іншому союзі. Багато говорять сьогодні про те, що таїнство Євхаристії являється таїнством святих, але тих, хто до святості прагне. Ми сьогодні повинні для себе розкрити "лікувальний", "терапевтичний" ефект Євхаристії. З іншого боку ми повинні знати, що це знак єдності віруючих з церковною громадою. В цьому контексті на Синоді для нас дуже важливим є обмін досвідом, щоб ми, з одного боку, добре готували наших молодих до таїнства шлюбу, з іншого - добре займалися душпастирською опікою над тими, хто потрапив у скрутне становище у своєму сімейному житті. Вони повинні відкрити для себе Церкву-Матір, яка хворіє разом зі своїми дітьми і шукає шляхи допомоги.

 Знаєте Владика, ЗМІ ще до Синоду його розділили - на ліберальну і консервативну частину єпископів та кардиналів. По-перше, чи це так, а по-друге, чи можна ту думку, яку Ви висловили, назвати консервативною?

 

Я б не погодився з тим, що Синод розділений. На Синоді ніхто не ставить під сумнів цілісність доктрини, вчення Церкви про шлюб. Перед нами не стоїть завдання змінити вчення Церкви, це означає, що наш Синод не є доктринальним. Дискусія йде про пастирство при тих обставинах, в яких люди знаходяться. Але ми сьогодні одностайно розуміємо, що Церква повинна відкрити нові методи, щоб бути ближче до своїх людей, нікого не виключаючи з під материнської опіки.

Є свій рецепт вирішення цих питань в Українській Греко-Католицькій Церкві?

 

Ще рано говорити про наші рецепті. Священик не є суддею, який виправдовує або засуджує. У його арсеналі є ліки душевні і залежно від положення, близькості людини до християнського життя, священик повинен їх застосовувати - строгість або милосердя. Як вихователь, який повинен навчити свого вихованця. Завдання - допомогти йому рости, розвиватися і досягти постійного способу життя. І ось тут ця терапевнична оптика Східних Церков є дуже цікавою для єпископів, присутніх на Синоді. Ця "духовна терапія" може бути альтернативним шляхом, який зберігає, практикує і пропонує сьогодні Греко-Католицька Церква. 

Тобто Ви за індивідуальний підхід?

 

Звичайно, за індивідуальний. В таких питаннях не можна говорити: все або нічого. Але підхід повинен бути істинний, справедливий і милосердний.

Джерело:    КІРІОС