Духовний світ блаженної мучениці с. Тарсикії Мацьків, СНДМ

Особливі риси: духовний світ, духовні якості, чесноти і особистісні риси, покликання, віра, християнська любов, мучеництво. 

У статті представлено особливості становлення особистості Ольги Мацьків та риси  с.Тарсикії на початку її богопосвяченого життя. До  агіографічного портрету належать її  духовні пориви та натхнення. Особливим духовним даром є її  монаше покликання  та покликання до мучеництва. 

Поняття «духовний світ особи» дуже часто в українській наукові літературі, а зокрема філософській, хоч і належить до поняття «духовність», нерідко носить значення змісту суспільної свідомості, що показує матеріалістичну парадигму у рамках якої мислить автор.

З нашої точки зору це поняття ми розуміємо у рамках духовності людини, не лише як вимір особистої свідомості, але також і як прояв нематеріального, надприродного параметра особистісного буття [Пор. 1]. Саме у такому ракурсі  ми бачимо, що «духовний світ особи — особлива, індивідуальна, неповторна форма прояву, існування, функціонування духовного життя» [5]. Проте, тут ми маємо на увазі не просто суспільне життя, але вимір особистісного буття, у нашому випадку маємо на увазі особливе бачення, духовні цінності та життєві принципи, на основі яких сформовано особливі прояви бачення  реалій життя та вияви бачення і ставлення до його викликів і складнощів. Мова йтиме теж про окремі особистісні  якості і риси, що забезпечили вираження готовості до надзвичайного вияву героїчної цілеспрямованості особистості. Бажаючи уточнити термін «духовність» у цьому випадку слід уточнити про вимір ірраціональний, співпраці свободи людини з Божою дією, благодаттю Святого духа. Саме така співпраця уможливила вираз надзвичайних особистісних рис та втілення духовних прагнень.

Наступні важливі поняття які фігуруватимуть у назві статті та тексті стосуються слів «блаженна» та «мучениця». У контексті релігійної термінології Католицької Церкви обидва терміни стосуються визначення пошановання та святості. Зокрема,  «блаженною» вважається людина, що посмертно за окремих причин святого життя чи подвигу жертви власного життя пройшла канонічний процес від «слуги Божої» до церковного проголошення «блаженною» [7]. Умовами проголошення є те, що життя такої особи визнано чеснотливим, а вислухані молитви за її посередництвом, викликають довіру вірних та вшанування її в рамках окремої церковної спільноти. У нашому випадку блаженної Тарсикії, святість була надзвичайно засвідчена жертвою її життя з любові до Бога та людей про що ми [2]. с. Емілія Вандич зазначає: «Мучеництво - це свідчення, що Церква є живучою, що серед її членів є такі, які готові засвідчити Господеві свою вірність аж до крові» [3].

Блаженна Тарсикія Ольга Мацьків (23. 1919 – 18.07.1944) народилася в Ходорові (Львівщина, Україна) [4]. У сім’ї, де згодом було ще троє дітей, була найстаршою. Оля мала дуже добрі стосунки з своїми сестрами та братом, піклувалася про них та з дбайливістю давала їм, згодом, духовну та особистісну опору. Родина, у якій виховувалися діти була віруючою. За соціальним статусом родина була середньо заможною, батько був начальником залізниці та був прикладом відповідальності і честі. Ніжна і мила вдача та доброта мами передалися Олі, що згодом відобразиться у її духовній турботі про рідних, спів-сестер та дітей, молодь і скривджених.

Оля виховувалася в родині до любові Бога, людей, Батьківщини та світу природи. В юні роки вона була дуже послушною, розсудливою, любила і шанувала своїх родичів, сестер і брата. З її дитинства довідуємося, що маленькою вона особливо любила природу. У дитинстві збирала в полі квіти і прикрашувала ними придорожнього хреста. Зі слів племінниці  Ольги Кудлик довідуємося, що вона дуже любила квіти і тому насаджувала їх біля хати, «де тільки було вільне місце». Особливо любила білі лілеї і піклувалася ними. З великою любов'ю і милосердям ставилася до тварин: чистила їх, лікувала хворих, натирала, робила перев'язки, поки не виздоровіли  (зі спогадів с.Ольга Дикун) [2].

Ольга навчалась в початковій школі та гімназії “Рідної школи” у Ходорові. В шкільні роки належала до організації «Луг», брала участь у релігійних святах та культурних заходах.  Після завершення школи завершила Львівську “Державну Промислову Жіночу Школу”  зі спеціальності: вчитель крою і шиття.

В цей період визріває здійснення її глибинного прагнення присвятити своє життя для служіння Богові та людям. Вибір монашого життя вона змогла здійснити 3 травня 1938 року коли вступила до монастиря. Відомо, що з початком навчання у Львові Ольги, родина Мацьків  переїздить до Рави Руської куди батько отримав нове робоче призначення. Саме за відсутності родичів Ольга сповнена мрією про монаше життя відвідала новіціят сестер служебниць. Як відомо з її біографії, мама не підтримувала реалізації її прагнення до богопосвяченого життя, це спричинювало біль і духовну боротьбу молодої дівчини[2]. Можна сказати, що власне ключовий момент вибору життя та терпіння яке з ним було пов’язане, окрім решти невідомих нам подій, був досвідом з якого їй вдалося набратись життєвої мудрості та снаги.  Як можемо здогадуватися з пізніших її листів до родини, саме батькові вона завдячує реалізацію своїх духовних поривань, завдяки його підтримці вона вступила до новіціату сестер служебниць у Кристинополі 1938 року. Згодом, листовно, вона признається родині, що є щасливою в спільноті сестер. Саме звідти вона та свідчитиме своїм близьким духовне бачення воєнних лихоліть та складних реалій людського лиха, яке ці часи принесли з собою.

Молоду кандидатку та за пів року сестру-новичку її сучасники описують як приємну і добродушну. У спогадах та хроніці монастиря довідуємося про її характерні риси. с.Ольга Дикун, вчителька новіціят писала про неї: "Сестра Тарсикія була дуже мила й завжди усміхнена. Личко завжди привітне, а на устах добре слово, осолоджене усміхом... була висока, струнка, гарна". с.Модеста Фірманюк, яка проходила новіціят з нею згадувала наступне:  “Всі ми любили с. Тарсикію. Вона була простодушна, щира, покірна, все весела. З усього задоволена, завжди готова послужити, допомогти другій сестрі. Свої обов'язки завжди виконувала точно, була працьовита і відповідальна.” [2].

Шлях приготування до вічності, а зокрема до мученицького завдання був коротким – 6 років у вірі через молитву та служіння стали правдивим тренінгом її духовних та моральних сил. Ось коротка хроніка основних подій. 4 листопада 1938 року прийняла ім'я Тарсикія та монаший одяг, тим розпочавши новіційну школу. Завершивши всі необхідні умови, та засвоївши суть богопосвяченого життя, за словами с.Дарії Градюк «навчилась як любити Ісуса, свого Господа» , с. Тарсикія 5 листопада 1940 року склала перші обіти. Перші обіти відкривають новий етап у посвяченому  житті, це шлях молитви і місії з наміром прославляти свого Творця, свідчити про його присутність і дію серед людей у певному часі та приближати Боже царство у житті людей.

Сестра Тарсикія отримує місію служіння у новіціатському домі у Кристинополі, що однозначно підкреслює її здатність бути добрим прикладом для молодших. Тут вона працює у домашній робітні. Веде школу крою та шиття для дівчат. У монастирі виконує обов’язки догляду за квітами та чергується з іншими сестрами у служінні відкривати двері монастирського подвір’я. Саме цей останній її обов’язок, такий наче незначний і стане, ми б сказали, місцем її жертви та «царювання з Христом».

Які ж богословські чесноти були особливо виразні у її короткому житті? Це була віра чинна любов'ю та повна довір’я до Бога. с.Тарсикія відзначалась любов'ю до бідних і потребуючих у свої служіннях вона неначе надавала їм преференцію. Монаші будні за свідченням її сучасників приносили їй спокій та духовну радість, що її бачили оточуючі на милому обличчі с.Тарсикії. причиною були напевне життя у глибокому зв’язку молитвою з Богом та віддана праця пронизана богословським баченням служіння Богові у ближніх.

З листів до родини ми бачимо у душі с.Тарсикії пошук сенсу та значення страждань і біди, що принесли людям воєнні лихоліття. Особливо лиха приходили як наслідок пов’язані з війною,  вона зі співчуттям пише рідним:  “Мені приходиться тепер бачити страшну біду між людьми. По кількадесят кілометрів ідуть бідні обдерті, голодні, почорнілі, не подібні вже до людей, ідуть за кавальчиком хліба чи бараболі. Страшний біль серце стискає дивитися на них. А й діти, які безнастанно простягають руку по кавальчик хліба, цілими процесіями переходять денно з клуночками на плечах. Що це все нам говорить?” [8, з листа родині].

Турбота про рідних, особливо в часи окупації відзначалась у її ніжному дбанні за кожного із родини. "Стасю, будь доброю, молись та працюй, а при тім і терпіти мусиш. Життя наше це безнастанна боротьба серед хрестів, і лиш з-під хрестів виростають душі геройські та шляхетні. …Щоби ти знала, як я за Вас молюся. Немає години, що не змовила "Богородице Діво" за Вас".  [8, з листа до сестри,  мову оригіналу збережено]. У відносинах з сестрами та братом вона наче духовний ангел пригадує у листі, що поряд з духовним збайдужінням та лінню, що опановують її сучасників слід пам’ятати про важливе: “наша вітчизна не тут, на землі, - ми мандрівники… ”- неначе наголошує: «не сплутаймо дороги!» [8, з листа до родини у період початку війни].

Вияви її віри базувались на постійному поєднанні з Богом, що виявлялась, зокрема, через набожність до Пресвятої Євхаристії. Особливо відзначалась радісним духом та вдячністю Богові за монаше покликання. Виявом живої віри в житті с.Тарсикії були її щирість, спокій, простодушність, покора, лагідність, відповідальність, точність у виконанні обов'язків, терпеливість до всіх, привітність [2].

Відомо що у відповідь на її ристи сестри молодь та діти відповідали взаємністю. Була всіма люблена, як згадують сестри. Вміла щось цікаве розповісти, тому з нею любили бути.  Часто завважували її дар сумних розвеселити, потішити, саме через конкретні жести   відзначалась любов’ю до ближніх.  У спогадах сестри зазначають, що вона була жертовною особою, з великим духом посвяти, що часто проявлялись через. Робила маленькі приємності іншим. Складалось враження, що вона всіх любила і вміла виявляти цю любов іншим.

Окрім численних духовних дарів, які завважуємо у особі с.Тарсикії, особливим духовним даром виступило прагнення присвятити своє життя за навернення невіруючих. Слід відзначити, що це прагнення пригадує євангельську максиму, яка характеризує християнську досконалість: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує » [ Мт. 5, 43-45]. Відомо, що в переддень смерті с.Тарсикія сказала одній із сестер про власну скору смерть, проте сестра не сприйняла це серйозно. Відомо з свідчень її сповідника та духівника о.Володимира Ковалика, ЧСВВ, що   перед наступом більшовиків с.Тарсикія склала обітницю Богові у його присутності, про те, що жертвує життя за навернення Росії, та католицьку віру.

Проте мучеництво, це передовсім Божий дар і вибір. Саме цей висновок ми можемо зробити аналізуючи перебіг обставин смерті с.Тарсикії. Найближчі події 1944 року в ніч на 18-те липня сестри описують з жахом: « … ніч була страшна, земля дрижала, ніхто не спав, молилися, довкола варилося, немов у котлі, страх забирав сили.» Над ранком трохи притихло. У браму задзвонив дзвінок, кілька сестер стривожено кинулись до дверей, їх випереджувала с.Тарсикія, думаючи, що прийшов отець на Службу Божу, з радістю побігла відчинити браму [8].  Віддаль від дому до брами пролягала алеєю обсаджену з обох боків ліліями, у половині до брами вона згадала про ключ і обернулася у напрямі дверей, та просила сестру щоб принесла ключ… у цю мить почувся вистріл, і с.Тарсикія впала мертвою на землю. Солдат, який застрелив її згодом визнав, що зробив це лише тому що вона була «монашка» [8, 2].

Оскільки дім сестер і сам Кристинопіль потрапили до смуги запальних боїв перед відступом німецьких сил, то невдовзі дім сестер зруйнувала бомба, а кулеметний дощ перестрілок не дозволяв сестрам виходити з підвального приміщення. Дивом є те, що всі сестри залишились живими, інші постріли та бомби наче “оминали” сестер.

Духівник с.Тарсикії засвідчив, що вона була духовно готовою до смерті та прагнула принести жертву за навернення до віри владу невіруючих. Це була жертва за прикладом Господа, як вона сама писала у одному з листів до родини: «Гляньмо на Христа. Як Він страшно терпів, та ж це був Бог. Він хотів терпіти за нас, щоб нам дати примір» [8].

Блаженнна с.Тарсикія Ольга Мацьків біла беатифікована Іваном Павлом ІІ у Львові 27 червня 2001, саме цей день Українська церква та народ вшановує щорічно її пам’ять.

Література, джерела:

1. Англо-український термінологічний словник-довідник із соціальної роботи. //Укл. А.Журавський, І.Байбакова, інш. – Львів, 2004.

2. Блаженна Тарсикія мучениця за віру. с. Любомира Г.Надич, СНДМ.  http://teolib.h1.ru/Svyat/Tars/index.html

3. Блаженна Мучениця Тарсикія Ольга Мацьків СНДМ с. Емілія Вандич, СНДМ http://www.basilianfathers.ca/svitlo/statti/2010/11/index.php?year=2010&month=11&article=Piznajmo_naszyx_Svjatyx_i_Blazgennyx.htm

4. Видатні Видатні Ходорівчани. Блаженна Тарсикія. http://www.hodoriv.org/uk/about-the-city/outstanding-hodorivchany

5. Духовний світ особт і його структура .Філософія. Осічнюк.Ю.В. http://pidruchniki.ws/19240701/filosofiya/duhovniy_svit_osobi_yogo_struktura

6. Тарсикія (Ольга Мацьків). http://uk.wikipedia.org

7. Qual è l'ordine per accedere agli onori degli altari ossia come si diventa servi di Dio, venerabili, santi e beati ? Tutti i santi sono stati canonizzati? Da quando esiste la canonizzazione ? http://www.santiebeati.it/faq.html

8. Фонди архіву Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у Львові: хроніка, спогади, листи.

Праця сестри Христофори (Буштин), Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії

Джерело:   ОРАНТА

14.06.2013р. Б. / Вийде перша в історії Церкви енцикліка, написана двома Папами

Папа Франциск оголосив у четвер, що незабаром вийде енцикліка, яка – як він сказав, – написана «в чотири руки» з Бенедиктом XVI. Так Святіший Отець підтвердив попередню інформацію, що докінчить документ, який розпочав писати його попередник.

 

У своїй промові до Секретаріату Синоду єпископів Франциск сказав: «Тепер вийде енцикліка, яка написана, як кажуть, «в чотири руки». Її розпочав Папа Бенедикт XVI і передав її мені».

 

«Це сильний документ», – сказав Папа. Він додав, що енцикліка, яку розпочав його попередник, і передав йому, це «велика справа».

 

Дата публікації першої в історії Церкви енцикліки, написаної двома Святішими Отцями, поки що не відома.

 

Ще в травні неофіційно повідомили, що Папа Франциск взяв на себе завдання дописати енцикліку Бенедикта XVI. Попередній Папа працював над нею останні роки. І навіть до історичного зречення Йозефа Рацінгера Ватикан вже оголосив, що енцикліка Бенедикта XVI про  віру з’явиться друком цього року. Її публікація мала стати частиною святкування Року Віри.

 

Нинішня ситуація є результатом безпрецедентних подій, які сталися у Ватикані після відставки Папи в лютому і вибору його наступника. Бенедикт XVI, як Папа-емерит, вже не може видати енцикліку, яка є частиною вчення Церкви.

 

Тому наприкінці травня Ватикан оголосив, що Франциск «перебрав проект Папи Бенедикта XVI».

 

Неофіційно відомо, що Папа Рацінгер передав своєму наступникові майже готовий документ. Бенедикт XVI не встиг закінчити його якраз перед зреченням.

 

За непідтвердженими даними, ця енцикліка зосереджена на смерті та воскресінні Ісуса як  основних елементах християнської віри і її ролі у сучасному світі та суспільстві.

 

Деякі ватиканісти заздалегідь не виключали, що під час роботи над текстом Франциск буде консультуватися зі своїм попередником, по-перше, як з досвідченим богословом. Ці припущення отримали ґрунт, коли виявилось, що останнім часом теперішній Папа контактує з Бенедиктом XVI, який живе в будівлі давнього монастиря у Садах Ватикану. Все вказує на те, що вони іноді зустрічаються, – повідомляє агенція Ansa.

 

Упродовж тривалого часу коментатори говорили про енцикліку, написану «в чотири руки», що у четвер підтвердив і сам Папа.

 

Франциск також повідомив, що у листопаді, перед закінченням Року Віри, оприлюднить адгортацію на тему євангелізації, яку вже почав писати.

За матеріалами: http://info.wiara.pl

Джерело:   Воїни Христа Царя

13.06.2013р. Б. / Папа: не очорнюй і не принижуй ближнього!

 

Нехай Господь обдарує нас благодаттю зважати на те, як ми коментуємо інших, сказав сьогодні Папа Франциск під час ранкової св.Меси в Домі св.Марти. Як Папа сам зазначив, цього дня він уперше від 26 лютого зміг відправити св. Месу іспанською мовою.

 

У цій відправі взяли участь також працівники дипломатичних осередків Аргентини на території Італії. Святіший Отець подякував їм за це, що вони роблять для своєї батьківщини. 

У проповіді Папа послався на заохочення, висловлене Господом Ісусом у сьогоднішньому читанні з Євангелія (Мт 5,20-27): нехай ваша праведність буде більшою від праведності фарисеїв. Це слова, які слідують одразу після Блаженств і запевнення, що Він прийшов не скасувати Закон, а сповнити його. Папа зауважив, що реформа Ісуса полягає не в розриві з минулим, бо вона становить реформу у продовженні: від зерна до плодів. 

Він нагадав, що від людей, які беруться жити по-християнськи, вимагається більше, ніж від інших, особливо коли йдеться про стосунки з братами. Ісус застерігає, що той, хто проклинає брата, заслуговує на пекло. Якщо у нашому серці є щось негативне щодо брата, то це означає доконечну потребу нашого власного навернення, зазначив Святіший Отець. Гнів і зневага щодо твого брата – це вже щось, що знаходиться на лінії смерті, що його вбиває, сказав Папа Франциск, застерігаючи від образ та обмов ближнього.

– Не треба йти до психолога, аби знати, що коли хтось очорнює іншого, то це діється тому, що він сам не може розвиватися й відчуває потребу принижувати іншого, аби почуватися кимось важливим. Це жорстокий механізм. Натомість Ісус з усією простотою навчає: не говоріть один про одного погане, не очорнюйте один одного, не дискваліфікуйте один одного. Мотивом є те, що ми всі йдемо спільним шляхом, і цей шлях колись нас приведе до кінця, сказав Папа. 

Святіший Отець додав: якщо хтось неспроможний запанувати над своїм язиком, то він себе засуджує, а природна агресивність, яку ми спостерігаємо в суперництві Каїна з Авелем, повертається упродовж усієї історії. Ми не те що злі, ми більше слабкі та грішні. Тому людині видається, що набагато легше впорядкувати ситуацію, ображаючи когось, обмовляючи, звинувачуючи, аніж добром. 

– Я б хотів просити Господа, аби дав нам усім благодать звертати більшу увагу на мову, на те, що ми кажемо іншим. Це малий покутний акт, але він приносить добрі плоди, – зазначив Папа. Він заохотив просити Бога, аби наше життя було згідне з новим Законом – Законом лагідності, любові, миру, і щоб ми хоч трохи вміли припнути язики, стримати коментарі щодо інших, або вибухи, що провадять до гніву чи легких образ. 

За матеріалами: deon.pl

Джерело:   КРЕДО