05.01.2013р. Б. / «Якщо не використовуватимемо джерел, то будемо, як ті півні, які виспівують чужу мелодію», – о. д-р Рафаїл Турконяк

Отче Рафаїле, розкажіть про Ваш духовний і професійний шлях.

Я народився в Англії, в Манчестері. Очевидно, я вболівав за «Манчестер Юнайтед». Змалку часто ходив до церкви, любив «лазити» між старих книг, так що мене з тої бібліотеки при церкві вигнали і сказали: «Як станеш священиком, ми тобі ту бібліотеку відкриємо». Коли я став священиком, пішов на першу Службу, то мені її спеціально відкрили – не забули. Я народився у звичайні родині: тато був робітником, мама теж працювала. Вони були побожними людьми, для яких християнство було конечним: щонеділі й на свята ми ходили до церкви. Мої батьки народились в Україні. Тато з Тернопільщини, село Бариш, фактично, з поселення Тисів біля села Бариш на Бучаччині. А мама за Старої Соли, це Старосамбірщина. Вони познайомилися в Німеччині, а побралися в Англії. Тато був із партизанської родини, тому з родичів на Тернопільщині нікого не залишилося – всіх вивезли. Бабуся, фактично, одна всіх пережила і таки повернулася назад, на те саме обійстя. І померла там у кінці 60-х. А діда розстріляли росіяни. Як тільки прийшли, то відразу оточили нашу хату і ще кілька. Отже, хтось видав, та й «почистили», як-то кажуть.
 

Батько був у партизанці, потім його відправили до Першої німецької дивізії на вишкіл. Коли він вишколився, то був під Бродами, одним із тих, хто вижив. Пізніше опинився в Австрії й залишився на Заході. У нас в родині було високонаціональне виховання і любов до своєї Церкви, свого народу. У родині говорили виключно українською. Англійську мову я вивчив у школі. Тато розповідав, що малим я говорив якимись такими звуками, що навіть сам себе не розумів. Але я так вчив англійську мову. Вишкіл в Англії, в початковій школі, в середній школі, потім мала семінарія. Тоді університет у Римі. Вступив до монастиря і залишився в Римі.

Ви захистили докторат з якої спеціалізації?

Перший з літургіки, у 1972 році. На бажання покійного Блаженнішого Йосифа Сліпого, який хотів, щоби я його захистив для Українського католицького університету. Докторська праця стосувалась Літургії напередосвячених Дарів. А пізніше, в 1977-му, другий – про Дмитра Туптала-Ростовського, тема роботи: «Поняття Церкви в Мінеях Четіях митр. Дмитра Туптала Ростовського».

Що Вас привело до перекладацької роботи, до важкої і копіткої праці з грецькими чи церковнослов’янськими текстами? Коли Ви зрозуміли, що це дуже важливо?

Коли Блаженніший прислав мені листа... Я відмовлявся, казав, що я літургіст, а не бібліст. Але Блаженніший сказав: «Роби!». Я вважав, що це воля Божа, яка говорила через первоєрарха нашої Церкви. Як би він того не хотів, то і я б не дуже до того брався. Але він був переконаним, що я здатен це зробити. Сказав: «Ти знаєш мови, так що ти роби». Я, фактично, був один, що тоді вчив старослов’янську. Брав окремі курси старослов’янської, бо займався літургікою. Покійний Блаженніший це знав, і тому, до певної міри, змусив мене. Це охопило багато іншої роботи, але я думав, що зроблю це за два-три роки. Він хотів переклад із церковнослов’янської або старослов’янської... тоді різниці між ними ми не робили – не знали всіх особливостей. Але він хотів слов’янського тексту. Я думав, що це швидко зроблю і повернуся до літургіки. Розпочав роботу відразу, у 1975 році. Тоді ще навіть не було доступу до Старого Завіту – не було тих книг на Заході. Вони були тільки у старих бібліотеках. Але Євангеліє було, то ж я розпочав з Нового Завіту, від Євангелія. Так дійшов до 13 глави, а потім подумав: «Чекай, чого ми маємо брати Синодальне, та ж ми маємо Острозьке». Я поїхав до Оксфорда, дістав мікрофільм Острозької Біблії і почав перекладати. Пізніше кажу собі: «Чекай, я витрачу час на ті переклади... А яка вартість того тексту, чи варто взагалі перекладати?». Тоді я почав порівнювати з грецькими текстами. Старий Завіт, книгу Буття, від першої сторінки до останньої. Порівнюю з грецьким текстом і думаю: «Ні, тут щось не гаразд – це переспів, це не переклад». Тоді беру Синодальну, Єлизаветівську, дивлюся, а то – те саме, що й Острозька – взагалі не узгоджується з грецьким текстом. Тоді кажу собі: «Чекай, є критичні видання Нового Завіту Нестле-Аланда». Там знайшов всі відсилання до інших текстів і зрозумів, що вони не використовували інших текстів. Почав пошук за іншими текстами, який затягнувся майже на тридцять років.

У міжчассі я приїхав на Україну. З 1991 по 1997 працював виключно над перекладом критичного Гетінгенського тексту. Кілька років я взагалі не перекладав Острозької Біблії. А згодом знову до неї повернувся. Це забрало стільки років. Не було проблем з перекладом, як таким. Перекладати було дуже легко. Проблема полягала в тому, що Острозька Біблія, як всі старі книги, не дуже ділила слова, або ділила їх не так, як треба. Тому треба було знати, який текст в ній є перекладений, щоб не поділити так, що ні Бог, ні люди не написали. Починаючи з 1992-го я працював виключно над критичними матеріалами. А сам переклад я зробив навіть не за рік.

Яка специфіка нового видання Святого Письма, чим воно відрізняється від тих, які в нас вже є?

Перш за все, це унікум нашої біблійної історії. Це вперше ми переклали Святе Письмо з грецької. Бо до того і Огієнко, і Куліш, чи Куліш–Нечуй-Левицький, і Пулюй... всі тексти були перекладені виключно з єврейської, бо цього вимагали Біблійні товариства, чи пізніше міжнародні товариства. Вважалося, що тільки єврейські тексти правильні, бо вони оригінальні. Кумран все змінив, спростувавши думку, що християни спотворювали грецькі тексти. Міжнародні Біблійні товариства на початку 90-х років почали стверджувати, що якщо Церква має адекватний грецький текст, то його можна перекладати, але за умови, що треба зазначити всі відмінності між грецьким і єврейським текстами. Ми вирішили, що перекладатимемо з грецького, бо три попередні зроблені з єврейського тексту, а для наших Церков найбільше потрібно з грецького. Ми перейшли першу главу книги Буття, почали зазначати відмінності. Вийшло три рядки тексту, а решта – відмінності. Очевидно, це абсурд. Виходить перш за все наукова праця. Ми надіслали ці результати в Міжнародне біблійне товариство, вказуючи, що виконали їхній припис і ось, що отримали. Ми хотіли отримати від них якусь пораду як бути далі. Вони нічого не порадили, але більше не докучали. Так що, фактично, дали нам карт-бланш, щоби ми зробили переклад українською мовою з грецького тексту. Основний текст був зроблений до 1997 року. Пізніше прийшли поправки до тексту. Над ним попрацювали наші літературні редактори, які не знали грецької мови, тому використовували ті версії Святого Письма, які існували.

З Новим Завітом ще півбіди, бо хоча він не є точно таким самим в Куліша, чи в Огієнка, але все ж з грецької. А коли взялися до Старого Завіту, то як почали правити... Хоча там було чітко написано: «Будь ласка, не використовуйте ні Огієнка, ні Хоменка, бо вони з єврейської мови, а це – інший текст». Але вони не послухали, – зробили такий переклад, якого не створив ні Бог, ні люди. Тоді розпочалася праця над виправленням всього тексту. Оскільки багато поправок взяли з єврейської, то ми відразу почали працювати над двома текстами. Робота над двома текстами, самі розумієте, багато часу забирає. То би ще довго тягнулося, але з Біблійного товариства в Лондоні сказали: «Вже стільки років тягнеться, то хоч видайте грецький текст». На засіданні Біблійного товариства ми вирішили, що вони хочуть дослівний грецький текст. Той грецький текст, якщо Ви бачили український, не є аж таким дослівним – також літературно оброблений. Ми зробили дуже дослівний грецький текст, подали до друку, але в Міжнародному біблійному товаристві змінили думку і сказали: «Ні. Ми хочемо літературний, такий як Нового Завіту». І дали нам на це два роки. То трохи замало часу, але ми зробили, що змогли і саме він вийшов.

Хто був задіяний в цьому проекті перекладу?

В основному, троє… четверо на останній стадії. Покійний вже пан Богдан Качмар з Адвентистів сьомого дня, я, як основний, пізніше ще був Павло Смук. То він останній рік був при тому задіяний. І був отець Кавасіні, грецького походження з Америки, який перечитував завжди наші переклади і давав свої рекомендації чи зауваження. В основному, це була та група, яка до останнього все робила. Ми також висилали тексти до всіх Церков із запитом про їхні побажання, «прошу дуже»... і пізніше розглядали всі ті побажання. Дещо приймали, дещо ні, записуючи чому. Ті всі записи є в Біблійному товаристві.

Чи у своїх перекладацьких проектах маєте учнів, які Вам допомагають?

Фактично, ні. Проблема в тому, що немає нікого, хто знає ті мови. Проблема також у фінансуванні, ні держава, ні, я вважаю, Церква не зацікавлені в перекладацьких наукових проектах. Вони, особливо Церква, хоче все задармо, забуваючи, що над фундаментальними роботами люди мусять важко працювати. А щоби працювати, мусять мати за що жити.

Для розвитку богослов’я треба мати серйозні біблійні і святоотцівські тексти та переклади. Дивлячись на минулі 20 років після виходу УГКЦ підпілля, які здобутки ми тут маємо?

Більшість роботи у біблійному напрямку вже зроблено... Навіть тепер в Острозі одною з основних праць будуть грецькі переклади Святого Письма. Один вже закінчений – це грецький переклад із 1585 року, який дуже важко знайти, але я його роздобув і друкую разом грецький текст із перекладом. Це основа всіх наших слов’янських текстів. І плюс перший том перекладу з латинського тексту Святого Письма. Так що будемо мати певні здобутки принаймні з основ Святого Письма. Я сам переклав більшість тих текстів завдяки комп’ютеру і Божій благодаті.

Якою Ви бачите перспективу перекладів патристичних текстів?

Сьогодні нема пріоритету в науці. Я не бачу, щоб Церква цим займалася, чи вважала за потрібне це робити... Зараз якщо вважають щось за пріоритет, то немає на це фондів. Нема фондів – немає людей, які будуть це вивчати. Проблема дуже проста: якщо хочете мати переклади Отців Церкви, то мусите знайти або такого українського Міня (французький священик, редактор і книговидавець (ХІХ ст.), завдяки якому вийшла онтологія текстів Отців Церкви (Patrologia Latina і Patrologia Graeca), прим.ред.), який збиратиме гроші й оплачуватиме переклади (і він це без допомоги Церкви не робив); або ви не будете мати нічого. Отже, мусимо знайти систему фінансування такого проекту. Немаю найменшого сумніву, що це дуже важлива і потрібна справа! Необхідно перекладати тексти не тільки грецьких, а й латинських отців. Бо існують тексти грецьких отців, які до нас не дійшли, а дійшли у списках латинських отців. Богословська ідентичність Церкви неможлива без тих основних текстів. І не лише їх, а, скажімо, текстів документів Соборів, літургійних текстів. Є основні тексти латинською чи грецькою мовами, їх потрібно перекласти і подати з оригіналом. Без джерел ми не маємо куди йти. Якщо не використовуватимемо джерел, то будемо, як ті півні, які виспівують чужу мелодію. І тільки те, що вони знають, бо ми не здатні навчитися. Не завжди те, що перекладали, робили це з огляду на добро Церкви.

Особливо це стосується наших відносин з північними сусідами. Вони мали дуже викривлені погляди на речі, любили «натягувати» сторінки – знаємо це з історії. То тим більше з отцівськими текстами, що зроблено?! Хто їх перевірить? Тому треба брати оригінали, і робити, потрібні нам, добрі наукові українські тексти.

Як вам, отче, вдається поєднувати, з одного боку, монаше і священиче життя, а з іншого – колосальну науково-перекладацьку працю над текстами?

Для мене це не було проблемою. Я завжди був «ранньою пташою». Сміюся, що мушу когута розбудити, щоб той не забув розбудити людей – встаю вранці о годині 3-4. Наперед молитви, а тоді – до роботи! Вважаю, то найкращий час, бо всі телефони «тихо сидять», всі сплять. Тільки «дурний Рафаїл» вже працює. Але, залежно від дня, до полудня виконую всю роботу за день. А решта вважаю бонусом і намагаюся той бонус якнайбільше використати. Я не знаю, скільки життя залишилося. І, взагалі, праця з Острозькою Біблією забрала багато часу ... з нею я піду до покійного Блаженнішого Йосифа Сліпого, як Бог мене впустить до Раю, і віддам йому відразу в руки: «Я виконав!». Вважаю, що всі мої праці, то додаток. Всього не перероблю, але я стараюся робити тільки ті речі, які я вважаю, що ніхто інший не зможе зробити.

Зважаючи на досвід, бачачи і розуміючи зі середини проблеми Церкви, становлення богослов’я, що би Ви побажали, людям, від яких залежить визначення пріоритетів у розвитку Церкви та її богослов’я.

Відповідаючи на це питання я би використав вислів: «Щоби слова не були масні, а діла пісні». Якщо Церква декларує те, що вона хоче зробити, нехай дасть і посередників, які допоможуть те виконати, бо інакше не буде ким ці декларації реалізувати.

Дякую за розмову.

 

Розмовляв Віктор ЖУКОВСЬКИЙ

Отець Рафаїл Турконяк – єромонах Студійського уставу, архимандрит, доктор богослов'я, літургіст, біблійний перекладач, лауреат Шевченківської премії за переклад Острозької Біблії українською мовою (2007), почесний професор і завідувач кафедри богослов’я Національного університету "Острозька академія".

 

Джерела: www.xic.com.ua

Воїни Христа Царя

04.01.2013р. Б. / Міжамериканський Суд у справах людини заявив, що ембріон не можна вважати особою

"Плачевним прикладом ідеології культури смерті" назвала Єпископська конференція Коста-Рики рішення Міжамериканського Суду у справах людини (CIDH), що критикує Коста-Рику за заборону запліднення in vitro.

22 грудня судді заявили, що "ембріон не можна визнати особою", і що зачаття відбувається лише "в той момент, коли ембріон потрапляє в матку". На їх думку, захист права на життя "не є абсолютним, а швидше поступовим і зростає разом із розвитком".

Зі свого боку, єпископи Коста-Рики підкреслили, що вирок "суперечить природному праву і юдейсько-християнському принципу гідності людини, заперечуючи на теорії і практиці трансцедентну гідність людини".

Директор бюро у справах Латинської Америки в Інституті дослідження населення (Population Research Institute) в США, Карлос Поло вважає, що така постанова трибуналу вплине на конституційну і законодавчу ситуацію життя від зачаття в деяких країнах цього регіону, оскільки відкриває проабортивним організаціям можливість проводити діяльність щодо зміни законодавства.

В жовтні 2012 року 75 організацій захисників життя з Латинської Америки та Європи звернулись із відкритим листом до CIDH, в якому висловили підтримку Коста-Риці і її праву заборонити in vitro. В листі вони вказали, що ця країна має право обороняти життя людського ембріону, відкидаючи техніки запліднення in vitro, що приводить до знищення ембріонів.

Професор міжнародного права Лігія М. де Хесус із Школи законодавства "Аве Марія" у Флориді вказала на "особисте упередження" суддів CIDH, яке порушує їх неупередженість і добру волю в справі in vitro і може стати приводом для виключення їх із розгляду справи через конфлікт інтересів. "Суддя, котрий підтримує легалізацію абортів є – дивлячись логічно – схильний відкинути повагу життя ненароджених, коли йдеться чи про плід, чи про ембріон", – зазначила юристка.

Також глава CIDH Дієго Гарсіа Саян із Мексики, як і судді Маргарет Макаулей з Ямайки і Умберто Сіерра Порто з Колумбії підтримали у своїх країнах проабортивні ініціативи. А останній, як глава Конституційного суду, вже назвав визнання абортів основним правом людини.

За матеріалами ekai.pl


Джерело:    Воїни Христа Царя

03.01.2013р. Б. / Рим: завершилася зустріч Спільноти з Тезе

 

У Вічному Місті закінчилася 35 Європейська зустріч молоді, організована екуменічною Спільнотою з Тезе. У ній узяли участь близько 40 тисяч молодих людей із багатьох країн.

 

То була вже четверта зустріч Спільноти у Римі. Попередні відбулися в 1980-х роках, ще за понтифікату Йоана Павла ІІ. 

Підкреслюючи винятковість цьогорічного зльоту, звертають увагу на те, що ця зустріч відбулася під час проголошеного Папою Бенедиктом XVI Року Віри. 

Молоді католики, протестанти й православні, яких приймали на гостину римські сім’ї та парафії, молилися в чотирьох папських базиліках та великих храмах, брали участь у дискусійних та молитовних зустрічах, відвідували історичні пам’ятки. Зокрема, молодь побувала у катакомбах. 

Новорічну ніч вони провели на чуванні, молячись за мир на світі. Відбулася також зустріч молоді на площі св.Петра. У своєму слові Папа запевнив молодих людей у незмінній залученості Католицької Церкви в екуменізм і шукання шляхів примирення християн. 

У Новий рік відбулася, зокрема, церемонія відновлення віри. Тисячі молодих, зібраних у базиліці св.Павла За Мурами, тримаючи в руках запалені свічки, відновили обітницю віри. Особливо чисельною групою на цьогорічній зустрічі Тезе були молоді поляки. 

«Ми прагнемо, щоб усі могли поїхати з Рима із внутрішньою силою, яка допоможе нам відважно і з радістю вийти назустріч майбутньому», – підкрестив настоятель Спільноти з Тезе брат Алоїз, підсумовуючи зустріч в італійській столиці. «Коли хитаються точки опори, які нам пропонує суспільство, тим важливіше знайти у собі внутрішню силу, яка зробить так, що ми рушимо вперед». 

«Із Христом ми всі – діти Божі. Довіра до Бога, відновлювана день за днем, дає нам внутрішню силу й навіть витривалість. Вони можуть надати спрямування цілому нашому життю, лягти в основу дрібних і серйозних рішень. І так, маючи навіть обмежену свободу, посеред матеріальних труднощів ми можемо відшукати смак і відвагу взяття свого майбутнього у власні руки», – сказав брат Алоїз, звертаючись до молоді. 

Спільнота з Тезе вважається однією з найцікавіших ініціатив релігійного життя Європи. Вона постала 1940 року у французькому селі Тезе, заснував її молодий протестант Роже Шульц, швейцарець за походженням. У роки війни вона була насамперед центром допомоги всім потребуючим, зокрема і євреям, які переховувалися. 

2005 року брата Роже вбила психічно неврівноважена жінка. На чолі спільноти став брат Алоїз, який походить із Баварії. На сьогодні Спільнота з Тезе налічує понад сотню братів: католиків та євангельських протестантів із 30 країн. 

Наступна зустріч відбудеться на меді 2013/2014 років у Страсбургу.


За матеріалами: PAP

Джерело:    КРЕДО