18.12.2017р. Б. / Святого преподобного Сави Освященного

Святого преподобного Сави Освященного

Тропар, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Як жертву Богу непорочну* від дитинства Ти приніс себе доброчесністю, Саво блаженний,* ставшись садівником благочестя;* тому був Ти преподобних окрасою* і жителем пустинним, достойним похвали.* Тому кличемо до Тебе:* Радуйся, Саво пребагатий. 

Преподобний Сава народився 439 р. в селі Муталаска, поблизу міста Кесарія, в Кападокії. Його батько називався Йоан, а мати – Софія, обоє були людьми дуже побожними і багатими. Йоан був воїном, коли Саві щойно виповнилося п’ять років, його батьки мусили вирушити до Олександрії, в Єгипет. Туди Йоана кликав його обов’язок – нова війна. Сина вони залишили під опікою Єрмія, Йоанового брата. Однак його жінка так знущалася з Сави, що хлопець вже на восьмому році життя сховався до сусіднього монастиря, де під проводом старих монахів зростав у науці і в чеснотах, а найбільше в послуху і покорі. Якось під час роботи в саду він побачив на дереві смаковиті яблука і зірвав одне. А як мав уже його ось-ось вкусити, то пригадав собі, що ще не настала пора для їжі, і кинув яблуко на землю та постановив, що до смерти не з’їсть жодного яблука, і, звісно ж, цю постанову він дотримав.

На десятий рік життя у монастирі святий Сава, з благословення ігумена, пішов до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Пробувши в одному з монастирів цілу зиму, він пішов до пустельної лаври святого Євтимія і, припавши до ніг цього великого святого, просив його прийняти до своїх учнів. Святий Євтимій сумнівався, чи зможе молодий літами Сава витривати в такому строгому житті, яке провадили зрілі літами монахи його монастиря, і послав його до монастиря для початківців, під начальство свого учня, ігумена святого Теоктиста. Преподобний Сава, попри молодість, був сильний і здоровий, тому йому довірили монастирську роботу; він носив воду і дрова, з любов’ю і терпеливістю прислуговував хворим. На всіх молитвах і роботах він завжди був найперший, а відходив – останній. Одного разу ігумен послав його з іншим монахом до Олександрії, де він зустрів своїх батьків. Вони стали його вмовляти, щоб він покинув монаше життя і вступив до війська. Однак Сава навіть чути про це не хотів. Тоді батьки хотіли дати йому на дорогу сорок золотих, але він, після тривалих прохань, узяв лиш три золотих, і ті після повернення до монастиря віддав ігуменові.

Коли преподобному Саві виповнилося 13, тоді преподобний Євтимій дозволив йому спасатися в окремій келії, а радше печері. Упродовж п’яти днів він перебував без їжі, на самоті, молився і плів по десять кошиків денно. В суботу вертався до монастиря, тут цілу ніч перебував на спільній молитві, а в неділю, після святого Причастя та спільного обіду, забирав пальмове листя на плетіння кошиків і повертався до своєї печери. Так прожив він десять літ, а життя його було таке святе, що святий Євтимій називав його “молодим старцем” і кожного року, вибираючись на час від 14 січня до Квітної неділі у пустелю Рува, брав його з собою. Коли ж після смерти преподобного Євтимія строгість монашого життя стала занепадати, тоді преподобний Сава покинув лавру і перебрався в околиці потоку Кедрон, де пробув на самоті наступних п’ять літ. Слава про його чесноти поширилася всюди, і до нього стали горнутися численні учні. Святий Сава заклав для них лавру і серед висохлого потоку побудував маленьку церковцю, в якій Службу Божу правилося лиш тоді, коли сюди приходив якийсь священик, бо святий Сава, через велике смирення, навіть не смів думати про те, щоб прийняти сан священика. Але коли деякі монахи нової лаври, а їхня кількість зросла вже до ста п’ятдесяти, стали нарікати, що не мають священика, тоді патріярх Єрусалиму Салюстій висвятив преподобного Саву, проти його волі, на священика, і тому й назвали його “Освященний”.

Патріярх призначив святого Саву архимандритом усіх монахів. Коли після смерти Салюстія (493 р.) патріярхом став Ілля, тоді частина монахів лаври знову стала виступати проти преподобного Сави, тож він потай покинув лавру, бо, як казав, чортам треба противитися, але людям задля любови до святого миру треба уступити. Він пішов у пустелю Скитополя і замешкав там в одній печері. Згодом преподобний подався до Никополя, де заснував нову лавру. Минув якийсь час, і патріярх Ілля наказав йому повернутися до першої лаври. Він написав до монахів лаври листа, в якому велів їм коритися владі святого Сави. Тоді частина ворохобних монахів залишила лавру, вони заснували новий монастир. А святий Сава в усьому допомагав їм й упокорив їх своєю лагідністю так, що вони пізнали свій блуд і визнали його владу над собою.

Коли імператор Анастасій І (491-518) став підтримувати євтихіянську єресь і ворохобити Христову Церкву, тоді преподобний Сава разом з іншими монахами вирушив до Царгорода захищати від імператора святу віру. А цісар, дарма що був прихильник єресі, поставився до святого слуги Божого з великою пошаною. Так само шанував преподобного й імператор Юстин І (518-527). Однак святий Сава нічого не хотів приймати від нього для своєї лаври, бо казав, що Господь, який годував жидів манною, не забуде і про своїх слуг. Натомість він просив, щоб імператор зменшив мешканцям Єрусалиму податки, щоб наказав їх захищати від нападів розбійників, щоб побудував для паломників шпиталь і притулок, щоб причинився до будови церкви Пресвятої Богородиці, та насамперед, щоб захищав від єретиків чистоту Христової віри. Одного разу імператор покликав святого Саву, щоб спитати його поради, але посеред бесіди, коли прийшов час відмовляти часи, преподобний попрощався з імператором і пішов. Інший монах, що був разом з ним, захвилювався, що імператор може образитися, тоді святий сказав так: “Сину мій, цісар сповнює свій обов’язок, а ми мусимо свій обов’язок перед Богом сповнювати!” Завжди, коли Церкві загрожували небезпека, преподобний Сава сміливо ставав в її обороні, навертав єретиків, укріпляв усіх у вірі. А щоб усі прийняли рішення Халкедонського собору (451 р.), святий Сава, попри старечий вік, мав він тоді 80 літ і підупав уже був на силах, пройшов Кесарію, Скитополь та інші місця Палестини, всюди навчав і скріпляв у Христовій вірі.

Бог об’явив йому годину смерти; і преподобний Сава пішов ще раз до Єрусалиму поклонитися святим місцям, потім повернувся до своєї лаври і занедужав. Сам патріярх прибув до лаври і молився разом з умираючим, який у тяжких стражданнях за все дякував Богу даючи приклад найбільшого довготерпіння. Перед смертю святий Сава зібрав усіх монахів, благословив їх, попросив, щоб берегли монаше право і призначив своїм наступником на ігуменство побожного монаха Мелита з Вириту. Заснув у Бозі святий слуга Божий 5 грудня 532 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

17.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,12–18:  «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі»

Глибоке усвідомлення того, що Бог дарував людині життя вічне, та дав можливість бути учасником Царства Небесного, спонукає апостола висловлювати ці думки. Бачимо, що апостол Павло глибоко це сам пережив і дав іншим себе за живий приклад вдячності Богові та самозречення на користь Божих справ на землі. 

Чи ми теж так чинимо, чи ми дякуємо Богові за все те, до чого Він нас покликав, за те, що зробив нас громадянами свого Царства, своїми дітьми? Чи ми цінуємо, що маємо можливість називатися Його власністю? Чи ми, як Його правдиві слуги і воїни, ставимо інтереси Його Царства понад усе? 

Спробуймо хоч раз у житті зупинитись і застановитись, подякувати за все, що нам дав наш Бог, і цим пробувати дальше продовжувати жити.

*** 

Лк.17,12-19:  «Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять?»

Ісус зцілив десятьох прокажених, але повернувся зі словами вдячності лише один! Більше того, за отримане зцілення від прокази до Господа приходять дякувати не дев’ять осіб із вибраного народу, а один самарянин, тобто поганин. Ситуація віддзеркалює дійсність, в якій часто перебуваємо й ми, коли згадуємо про Бога лише тоді, коли нам дуже скрутно й ніхто інший нам уже не може допомогти. Коли ж Бог допомагає нам, то дуже часто ми скоро забуваємо, про цю допомогу. 

Коли робимо іспит сумління, то, як нас вчили, найперше пригадуємо якісь свої вади, недоліки. Однак маємо вчитися найперше дякувати Богові молитвою благодарення за все, що Він робить у нашому житті. І саме під час щоденного іспиту сумління можемо зауважити багато доброго, що ми отримали від Бога. Тому починаймо саме з того, щоб пригадати собі, що наш Господь вчинив для нас. 

Придивімося до величі й доброти нашого Бога, і ми побачимо, скільки всього Він для нас зробив, робить і буде робити. А на цьому тлі найкраще побачимо свою невірність і падіння. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.12.2017р. Б. / Св. великомучениці Варвари; Св. преп. Йоана Дамаскина

Святої великомучениці Варвари

Тропар святої, глас 4: Агнице всеблаженна, ти божественно засіяла світлом святої Тройці трисонячним і укріпившись в купелі, на повалення омани батьківської визнала віру Христову: тому, чесна Варваро, отримала ти з висоти благодать зціляти хвороби і всякі немочі. Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші. 

Кондак святої, глас 4: В Тройці благочесно прославлюваного Бога ти наслідувала, мученице, і ослабила ідольські капища, а посеред подвигу мучена, Варваро, мучителів погроз не убоялася, і дорівняла в мудрости мужам, та голосно завжди кликала: Тройцю почитаю, єдине Божество. 

Жив в Іліополі, поблизу Евхаїти, в Пафлагонії, багатий і славний поганин на ім’я Діоскор. І був він не просто поганином, а ревним почитателем своїх божниць і затятим ворогом християн. Після смерти жінки залишилась йому донечка на ім’я Варвара (“чужа”). Діоскор остерігався, щоб вона нічого не чула про християнську віру, тому наказав виховувати її окремо від інших, облаштувавши їй розкішне помешкання в одній вежі. Та в молодої діви не раз приходило на думку, що там, над ясними хмарами, над зоряним небом, має бути інший світ. Коли глянула вона на всю красу природи, на веселі промені сонця, коли почула спів птахів, то не могла прийняти, щоб усе те було ділом бездушних бовванів, яких погани боялися і називали їх богами. Вона шукала правди, та не могла її знайти, вона прагнула до добра, але не знала, де воно.

Коли Варварі виповнилося 20 років, то батько задумав видати її заміж, вона була красива і багато юнаків бажало взяти її за жінку.

Однак діва навіть чути не хотіла про це. Вона сказала батькові, що радше смерть собі зробить, а заміж не піде. Батько все це списував на молодість дочки, на незнання світу, і, вибираючись в далеку дорогу, дав їй волю, оточив її молодими дівицями, бо був певний, що вони вмовлять Варвару одружитися. Однак серед тих дівиць були і християнки (про що Діоскор не знав), вони навчили Варвару правд Христової віри, приготували її до святого хрещення. Так свята Варвара знайшла те, чого шукала, знайшла правду, дорогу, життя і спасіння – знайшла Ісуса Христа, якому жертвувала своє дівицтво.

Одного разу, було це вже після прийняття святого хрещення, вона пішла на будову нової купелі, яку зводили за наказом її батька. Коли Варвара побачила, що в одній стіні є лиш два вікна, вона веліла вибити ще й третє вікно, аби навіть стіна нагадувала їй про Пресвяту Тройцю. Святе передання далі оповідає, що на стіні того будинку, яка були викладена мармуром, вона пальцем намалювала хрест, а на підлозі відбився слід її стопи, – і ці знаки ніхто й ніколи не зміг стерти.

Коли батько повернувся додому, Варвара навіть не думала приховувати від нього своєї віри. Діоскор, почувши, що вона є християнкою, впав у такий скажений гнів, що вихопив меча і кинувся на дочку. Тоді – згідно з переданням – скеля розступилася й сховала святу діву. Але коли Варвара повернулася додому, то батько по-звірячому побив її, а потім за волосся потягнув до Маркіяна, правителя того краю. Той, побачивши перед собою таку вродливу дівицю, став лагідно її намовляти, щоб зреклася християнської віри, і підлесливо обіцяв їй усі розкоші світу. Але його слова не зворушили серця святої Варвари, тоді мучитель наказав її бити немилосердно воловими жилами, а рани натирати волосяними хустками і посипати сіллю. Коли все тіло мучениці вкрили глибокі рани, тоді велів кинути святу діву до в’язниці.

І ось вночі, посеред молитви, як свідчить передання, святій Варварі явився сам Христос Спаситель, Він зцілив її рани та укріпив сили на дальший подвиг. Вранці святу діву знову поставили на суді, і тоді всі побачили, що вона здорова. Маркіян приписував це силі своїх богів, але свята Варвара голосно заявила, що зцілив її Христос. Мучитель наказав прив’язати святу діву до дерева і залізними гаками шматувати її тіло. В часі тих мук одна християнська невіста на ім’я Юліянія стала вголос прославляти Ісуса Христа, тоді Маркіян наказав і її прив’язати поруч зі святою Варварою та шматувати її тіло і мучити у різний спосіб. Коли ж він побачив, що ані залізо, ані вогонь не вирвуть з їхніх сердець Христової віри, то наказав стяти святих мучениць мечем. І тоді сталася страшна річ, від згадки про яку кров стигне в жилах: рідний батько власного рукою вбив свою дитину. Діоскор сам визвався стяти голову святій Варварі, і на очах усього народу зробив це, а потім умертвив ще й святу Юліянію. Передання свідчить, що Бог на місці скарав поганську закаменілість, бо вдарив грім з чистого неба й убив Діоскора.

Тіла святих мучениць поховав побожний християнин Валентіян на місці, що звалося Геллас, за 15 миль від Евхаїти. Свята Варвара, згідно з Часословом, постраждала за правління Максиміяна (305-311), інші джерела вказують на час правління Максимина (236-238). У IV чи VI столітті, точно це важко з’ясувати, мощі святої мучениці Варвари було перенесено до Царгорода, а Бог, як до цього, так і після перенесення мощей, прославив їх численними чудами. Імператор Лев VI Філософ (886-912) побудував у Царгороді на честь великомучениці Варвари величаву церкву. У 1108 р. мощі святої Варвари було перенесено з Царгорода до Києва, а перенесла їх грецька цісарівна Варвара, дочка Олексія Комнена (1081- 1118), коли вийшла заміж за Святополка II (Михаїла) Ізяславича, великого князя і правителя Києва (1093-1113). Святополк побудував величавий золотоверхий Михайлівський монастир, у храмі якого й упокоїлися святі мощі.

Свята Варвара на Русі завжди була у великому почитанні, і сьогодні немає такої української хати, де б не було ікони святої мучениці. На іконах святу Варвару зображають з чашею в руці, вказуючи цим на її глибоку віру. І на Сході, і на Заході до неї звертаються як до покровительки вмираючих. У 1448 р. в Горкумі, в Голандії, один різник, що звався Гайнрих Рок, посеред палаючого дому, коли вогонь вже добрався до нього, призвав на допомогу святу Варвару, і чудом врятувався з вогню; весь покритий ранами, він дійшов до дому своєї доньки і не вмер доти, доки не прийняв святих Тайн. На цьому в народі ґрунтується глибока віра, що той, хто закликає на допомогу святу Варвару, не вмре без св. Тайн.

__________
У той самий день

Святого преподобного Йоана Дамаскина

Тропар преподобного, глас 8: Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші. 

Кондак преподобного, глас 2: Піснетворця і чесного проповідника Божого слова, учителя Церкви і поборника ворогів, прославмо Йоана: бо він взяв зброю, хрест Господній, і відбив всю хитрість єресей і як теплий заступник перед Богом, усім подає гріхів прощення. 

Преподобний Йоан народився 676 р. в Сирії, у місті Дамаску. Сирія була тоді (від 635 р.) під владою сарацинів. Батько Йоана, Сергій, на прізвисько Мансур (“відкуплений”), був побожним християнином, а славився такою чесністю, що халіф, правитель сарацинів, призначив його своїм таємним радником і довірив йому уряд однією зі своїх провінцій. Був Сергій чоловіком багатим, завдяки цьому він викуповував з неволі християн. Одного разу, серед невільників, яких він звільнив, був монах на ім’я Косма, чоловік незвичайної побожности і науки. Саме йому довірив Сергій виховання і навчання свого сина Йоана та ще одного хлопця сироту, який також називався Косма. Згодом він став Маюмським єпископом, що біля Гази, прославився своїми численними канонами, і був зачислений до лику святих (пам’ять його вшановуємо 12 жовтня).

Чеснотами і старанністю у навчанні відзначалися обидва учні, на втіху своєму вчителю Космі, який після закінчення їх наук пішов у монастир святого Сави і там побожно помер. А після смерти Сергія Йоан обійняв батьківський уряд і був за свою вченість і чесне життя у великій пошані при дворі сарацинського халіфа. Коли ж у Царгороді безбожний Лев III Ісавр почав жорстоко переслідувати всіх, хто почитав святі ікони, тоді Йоан, хоч і був мирянином, став писати в обороні почитання ікон такі глибокодумні послання, що вони переходили з рук в руки й усюди поборювали безбожну єресь. Злочестивий імператор Лев хотів помститися святому Йоанові і через донощиків повідомив халіфа, начебто Йоан задумав зрадити сарацинів, що він доносить грекам, коли ті мають на них напасти.

Як каже передання, халіф повірив у наклеп і наказав відрубати святому Йоанові праву руку. Та вночі, коли святий гаряче молився, йому явилася Пресвята Богородиця й оздоровила його, і знову став він володіти двома руками, а сарацини, вражені таким чудом, дослідили справу і пересвідчилися у його невинності. І хоч його нагородили новими почестями, все-таки святий Йоан вирішив піти за голосом свого покликання; він роздав усе своє майно вбогим, а сам зі святим Космою вступив до монастиря святого Сави. Ігумен віддав його під духовний провід одного старого і дуже строгого монаха-самітника, а той велів Йоанові керуватися такими правилами: Ніколи не творити власної волі, що є основою благочестя. Жертвувати Богу всі свої труди, заняття, журби і терпіння. Проганяти всяку думку про давнє життя. Не величатися ані мудрістю, ані нічим іншим, бо чоловік сам зі себе є нічим, невіжою і слабким. Мовчати і пам’ятати, що небезпечно навіть і щось добре говорити, якщо цього не вимагає обов’язок.

І так поволі преподобний Йоан став робити поступ у монашому житті. Старий монах найбільше випробовував його в чесноті послуху. Одного разу він велів Йоанові взяти кошики, які сплели монахи, віднести аж до Дамаску і там продати за нечувано високу ціну. Святий Йоан пішов. Ніхто у місті не впізнав в убогому монаху недавнього вельможу й управителя цього ж міста, усі з нього сміялися, немовби з придуркуватого, що заломив таку велику ціну за кошики. А св. Йоан терпеливо переносив усі насмішки і кпини й ходив вулицями доти, доки не знайшовся один давній його слуга, який упізнав Йоана і, з милосердя, купив у нього ті кошики. Було це лиш одне з багатьох випробувань. Преподобний Йоан зовсім позбувся власної волі, він нічого не робив без дозволу старця, не читав жодних книжок і нічого не писав.

Та якось, коли помер один монах, а брат померлого дуже сумував, то на його прохання святий Йоан написав стихири, які і до нині співають на кожному похороні.

І коли преподобний Йоан заспівав їх у келії, то почув це старий монах, і хоча сам був глибоко зворушений, однак за самовільний вчинок прогнав від себе Йоана. Гірко заплакав Йоан, наче б прогнано було його з раю, і просив монахів, щоб заступилися за нього перед строгим старцем, і той, після численних прохань, наказав Йоанові виконували найприкрішу монастирську роботу. Коли він ж побачив, що святий Йоан сповняє все з великою радістю, то прийняв його до себе і дозволив йому писати на славу Божу пісні (як свідчить передання, сталося це за велінням Пресвятої Богородиці, яка явилася у видінні старому монахові, наставникові преподобного Йоана).

І полилося правдиве золото, полилися прекрасні, що душу заворожують пісні. Візьмімо в руки Октоїх, більшу його частину уклав преподобний Йоан Дамаскин. Він написав багато канонів на Господські, Богородичні і свята святих. Його книга “Точний виклад православної віри” впродовж тривалого часу була найліпшим підручником. І послань він написав чимало; наче б з джерела лилася його наука, і тому названо його “золототочивим”. Патріярх Єрусалиму Йоан (помер 735 р.) висвятив преподобного Йоана на священика і призначив його проповідником при церкві святого Воскресення. Після смерти патріярха преподобний Йоан повернувся до монастиря.

А коли Костянтин Копроним став ширити іконоборську єресь, коли всі в’язниці були заповнені ісповідниками Христової віри, тоді преподобний Йоан пішов до Царгорода і там прилюдно виступив проти злоби імператора-єретика і проти тих єпископів, які забули про Бога і про совість, які зреклися святих ікон і стали єретиками. Через це святий слуга Божий дуже багато страждав, а озлоблений імператор на своєму лжесоборі в 755 р. сам з церковного амвона кинув клятву на Йоана, на яку святий відповів двома посланнями, в яких різко викривав єресь та її прихильників.

Помер преподобний Дамаскин у монастирі святого Сави, близько 776 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР