ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 8 березня 2017 р.

08.03.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням Святого Письма (Буття 4,16-26)

Бут.4,16-26:  «Бо я забив чоловіка за мою рану»

Із цими словами Ламех звертається до своїх жінок. Старий Завіт подібний на історію воєн, завоювань, там бачимо багато смертей, несправедливість, обман… Звичайно, мусимо усвідомлювати, що це було до приходу Ісуса Христа, та не сприймати цих подій через призму сьогоднішньої нашої свідомості, бо це була інша культура та ментальність. Але до певної міри навіть у родоводі Ісуса Христа, який читаємо у євангелистів, не все було так ідеально. Можемо й там знайти грішників. 

В історії спасення можемо знайти багато того, що нам, сучасним людям, тяжко сприймати. Але на все це маємо дивитися через призму Бога, який у своїй великій любові створив людину, який чував над вибраним народом, віддав свого Сина на хрест задля спасення людей. Дивімося через призму Бога, який любить нас і чуває над життям кожного з нас. 

У житті кожного з нас є багато несправедливості, вад та гріхів, але Бог, незважаючи на те, якими ми є, не перестає дбати про нас, бо насамперед бере до уваги те, наскільки кожен з нас Йому цінний і дорогий! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.03.2017р. Б. / Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Полікарпе, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Плоди словесні Господеві – жертви чеснот – приносив ти, Полікарпе мудрий, тому й прославився ти від Бога як ієрарх достойний. Ради цього днесь просвітившись словами твоїми, пам’ять твою хвалигідну оспівуємо, Господа прославляючи. 

Віри і любови до Христа Спасителя набрав святий Полікарп із найпевнішого джерела, бо був він учнем апостола і учителя любови святого євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирни. За іншими джерелами, на єпископство його призначив Смирнський єпископ святий Вукол (його пам’ять вшановуємо 6 лютого), і найвірогідніше, що, після смерти Вукола, апостол Йоан, який проживав в Ефесі, сповнив волю покійного і поставив на його місце єпископом святого Полікарпа. Безперечним є факт, що святий Полікарп, крім євангелиста Йоана, знав ще й інших апостолів. Близько 70 літ управляв він Церквою в Смирні, і мав він такий авторитет, що всі вважали його головою єпископів Малої Азії, а кожен вважав за щастя торкнутися його одежі. 

“Ще нині немовби перед моїми очами, – пише святий Іриней, його учень (пам’ять вшановуємо 23 вересня), – його поважні і достойні риси обличчя, чистота його життя, немовби і нині чую його мудрі, святі настанови, як він розповідає про свої бесіди зі святим євангелистом Йоаном та з іншими, що знали Ісуса лице в лице, – й усе те цілком узгоджувалося зі святим Євангелієм”. 

Його ревне старання про чистоту науки Ісуса Христа було таке велике, що коли чув він щось противне тій науці, то закривав свої вуха і зі словами: “О Боже, чого довелося мені дожити до цього!” – утікав з того місця. 

А проти науки Спасителя повстало ціле пекло, повстало поганство, а найсильніше повстала хитра, підлесна жидівська ненависть. Почалися гоніння за імператора Траяна, котрий засудив на розтерзання диким звірам єпископа Антіохії святого Ігнатія Богоносця і наказав привести його в оковах до Риму на смерть. Дорогою випало святому Ігнатію проходити через Смирну, тут Полікарп цілував окови святого мученика, а той просив його про молитви, щоб міг він гідно дати свідчення правді. Опісля, з далекої дороги, Ігнатій Богоносець написав до святого Полікарпа два листи, а той зберіг сім послань святого Ігнатія і переслав їх филип’янам, разом зі своїм листом до них, сповненим Святого Духа і неоціненим для Христової Церкви. 

Коли між єпископами Сходу і Заходу сталося непорозуміння через час святкування празника Пасхи, то святий Полікарп особисто поїхав до Риму і тут з папою Римським Анікетом (приблизно 157-168 рр.) мирно залагодив це спірне питання. У Римі прийняли його з великою почестю, як того, що мав щастя бути учнем апостолів, а сам папа просив, щоб святий Полікарп відправив з ним Службу Божу. Єпископ Смирни у Римі навернув багатьох поган, утвердив у вірі тих, хто сумнівався, привів до покаяння грішників. Та з єретиками (які вже й тоді були) він навіть говорити не хотів, а коли один з них на ім’я Маркіон спитав святого, чи той його знає, святий Полікарп відповів: “Так, я знаю тебе, ти – диявола первородний син!” 

Душа святого палала спрагою дати свідчення Ісусові своєю кров’ю, і Господь вислухав молитву слуги свого. Імператор Марк Аврелій наказав вигубити християн. В Малій Азії його намісником був Статій Квадрат, і той почав мучити вірних. Коли ж перші, що стали на суді, сміливо йшли на муки, а один красний тілом юнак – святий Германік, сміливо пішов назустріч диким левам, тоді жиди підбурили поган і ті стали вимагати, щоб поставити перед судом святого Полікарпа, бо він – учитель всіх християн Азії. Святий Полікарп, коли почалося переслідування в Смирні, не думав залишати міста, він обходив доми вірних, скріпляв їх у вірі і готував до мук. Та потім, піддавшись проханням вірних, заховався в одному селі. Кати дізналися про це і стали його шукати. Взявши двох невільників на муки, вони довідалися, в якому домі ховається єпископ. Побачивши катів, що наближалися, святий не втік, хоч міг це зробити. Він знав, що прийшла година, якої він так бажав і за ласку якої молився все життя. Напередодні уві сні він бачив, як під його головою горить подушка, і тоді сказав до вірних: “Я, згідно з Господньою волею, буду замучений у вогні”. 

Вийшовши назустріч воїнам, запросив їх до хати, нагодував обідом і попросив, щоб вони відпочили, а йому дозволили помолитися. Дві годині тривала та гаряча молитва, в якій святитель просив Бога за всіх вірних, за цілу Церкву, щоб зацвіла вона миром, щоб стала матір’ю для всіх поколінь і щоб усіх привела до найвищого, і єдиного, добра – до спасіння душ для неба і для Ісуса. 

А потім віддав себе в руки воїнів, які посадили його на осла і відвезли до Смирни. При в’їзді до міста його зустріли двоє вельмож, полководець Ірод і його батько Микита. Вони взяли св. Полікарпа на свій віз і стали його вмовляти, щоб бодай про чуже око зрікся Христа, бо інакше чекають його страшні муки. На це слуга Божий відповів: “Ніколи я цього не зроблю! Ані в’язниця, ані голод, ані муки, ані смерть не відлучать мене від Господа мого, Ісуса Христа!” 

Розлючені погани скинули святого Полікарпа з воза, і він вивихнув ногу, однак далі сам пішов аж до міста, де на майдані чекав на нього натовп поган і сам мучитель Квадрат. Той почав умовляти святого, щоб зрікся Христової віри, щоб пожалів свою старість і подумав про ті муки, які його чекають, і яких молоді не можуть знести, не те що старці. “Зречися Христа, лихослов Його!” – наказав мучитель. На це святий Полікарп сказав так: “Уже 86 років служу я Ісусові, і Він ніколи не зробив мені нічого злого, навпаки, наділяв мене своєю благодаттю усі дні мого життя. Як би я міг лихословити свого Сотворителя, Відкупителя і Господа? Як я можу зневажити мого Спасителя, мого Бога, найвищого Суддю, який злих карає, а добрих нагороджує?” 

А коли Квадрат продовжував намовляти його до відступства, то святий Полікарп сказав: “Мені здається, що ти не знаєш, хто я. Тож знай: я – християнин і величаюся тим, бо це моє найбільше щастя. А хочеш знати, що то значить бути християнином, я можу тобі сказати”. 

На це Квадрат відповів: “Ліпше скажи цілому народові”. Однак святий Полікарп вчинив, як каже Святе Письмо: “Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами” (Мт. 7, 6), – і сказав: “Я хотів тобі сказати, бо віра наша навчає нас шанувати владу – а народ цей не гідний чути моєї науки!” 

Не злякався він погроз, що його вкинуть до диких звірів: “Кидайте, – сказав, – вони допоможуть мені перейти від страждань до щасливого майбутнього”. А коли Квадрат лякав його вогнем, святий сказав: “Вогонь, яким ти мене лякаєш, триває лишень одну хвилю, однак є вогонь, призначений для злих, і він триває вічно! Чого ще чекаєш? Роби і закінчи те, що задумав!”
Підбурений натовп став домагатися смерти святого Полікарпа, і мучитель наказав кинути його у вогонь. Тоді, з радісною молитвою на устах, святий став знімати свій убогий верхній одяг і чоботи. А коли жиди і погани кричали, щоб прив’язати його до палі, він сказав: “Не бійтеся; Той, хто дасть мені силу витерпіти вогонь, дозволить у вогні і встояти”. Зі зв’язаними руками він став на багаття, підніс очі вгору і голосно молився: “Боже всемогутній! Дякую Тобі, що дозволив мені дожити до цього дня і цієї години, коли можу долучитися до тих, хто своєю кров’ю запечатав свідчення про Тебе і випити зі страждальної чаші Твого Сина, щоб стати учасником воскресіння і вічного блаженства. Іменем Ісуса, Іскупителя мого, я славлю, і величаю Тебе, Отче небесний, якому з Сином і Духом нехай буде слава, завжди нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!” 

Кати запалили багаття, та полум’я, обнявши дрова, утворило понад святим молільником немовби печеру і не торкалося його. Тоді розлючений натовп став кричати, щоб святого проштрикнути, і один з катів встромив залізо в його груди, та з рани потік цілий струмінь крови, котра погасила весь вогонь.
Християни хотіли забрати тіло мученика, однак жиди підмовили Квадрата, мабуть, і підплатили, щоб тіло спалити, бо інакше християни будуть почитати його як Бога. І тіло святого спалили у вогні. Християни, однак, забрали святі кості, про що самі написали в листі до вірних у Філадельфії: “Ми забрали кості, які для нас цінніші, ніж коштовні камені і золото, і поховали в чесному місці, а Бог дозволить нам збиратися якнайчисленніше для їх почитання”. 

Мучеництво святого Полікарпа відбулося 26 березня, у великодню суботу, після обіду. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 7 березня 2017 р.

07.03.2017р. Б. / Віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії; Преподобного Петра монаха й Атанасія

Віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Міцні стовпи віри, переможні мученики, за Христа прийнявши різноманіття мук і багато років утаєнні бувши, нині явились ви як багатство многоцінне і в церкву Божу достойно принесені руками архиєрея, роздаєте, тим, які просять, корисне їм, тому моліться за душі наші. 

За царя Теодосія Великого жив у Царгороді, в східній частині міста, царський достойник Євгеній, який у своїй посілості возвів церкву в честь Пресвятої Богородиці. Одне місце у тій церкві за часів імператора Аркадія (395-408) прославилося чудами: хворі, які на тому місці молилися, повертали собі здоров’я. Звернув на це увагу єпископ і, прийшовши з хресним ходом, наказав те місце розкопати. У розкопаній могилі було знайдено нетлінні мощі багатьох мучеників, котрі постраждали в різних часах. З їх мощей витікало благовонне миро. Серед здвигу народу і загального славословлення Господа мощі святих перенесли в церкву, де вони прославилися багатьма чудами. 

Пізніше один побожний муж, Миколай Каліграф, мав об’явлення, що серед тих мощей є тіла святого Андроніка, одного з 70 учнів Ісуса Христа, і його помічниці Юнії, пам’ять яких відзначаємо 17 травня.

__________
У той самий день
Житія преподобного Петра монаха й Атанасія

Обидва вони потерпіли за Христову віру в часи лукавого переслідувача християн імператора-іконоборця Лева Ісавра (717-741), який мучив усіх вірних, що почитали святі ікони, тобто віддавали через них честь тому, кого ті образи представляли. Про святого Петра не знаємо нічого, ані його роду, ані звідки походив, окрім того, що був він монахом, який задля Христа все покинув. Святий Атанасій, родом з Царгорода, походив з побожної і багатої родини, та все покинув і подався до Витинії, де поблизу міста Никомидії прийняв монаший постриг. Обидва ці мужі в часи переслідування вірних перенесли різні муки, страждали у в’язниці, а опісля їх засудили на вигнання, де провадили суворе монаше життя, безнастанно молилися Богу і в Бозі спочили. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР