05.05.2016р. Б. / Послання Папи Франциска на 50-й Всесвітній день суспільних комунікацій

Комунікація і милосердя: плідна зустріч

Дорогі брати і сестри,

Ювілейний рік Милосердя запрошує нас роздумувати над зв’язком між комунікацією та милосердям. Церква, з’єднана із Христом, втіленням Милосердного Бога, є покликана жити милосердям як характерним знаком свого існування та діяльності. Те, що ми говоримо і як говоримо, кожне  слово та жест має виражати співчуття, делікатність та прощення Бога щодо усіх. Із своєї власної природи, любов є комунікацією, вона веде до відкритості на іншого, а не до ізоляції. Якщо наші слова та наші жести є оживлені любов’ю, Божою любов’ю, наша комунікація буде нести в собі силу Бога.

Ми покликані комунікувати як Божі діти з усіма без винятку. Передавання милосердя є характерною ознакою мови та дій Церкви, що торкається людських сердець та підтримує їх на дорозі до повноти життя, яке Ісус Христос, посланий Отцем, прийшов принести усім. Мова йде про те, щоби ми прийняли і поширили навколо нас самих тепло Церкви-Матері, щоб Ісуса пізнали та полюбили; це тепло наповнює слова віри змістом та запалює проповідництво та християнське свідоцтво «іскрою» яка їх оживляє.

Комунікація має силу будувати мости, сприяти зустрічі та інтеграції, збагачуючи таким чином суспільство. Як же добре бачити людей, котрі так обережно вибирають слова та жести, щоби подолати непорозуміння, зцілити зранену пам’ять і будувати мир та гармонію. Слова можуть будувати мости між людьми, родинами, соціальними групами, цілими народами. І це все стосується як реального, так і віртуального середовища. Тому, слова та вчинки мають нам допомогти вийти з «порочних кіл» осудження та помсти, що продовжують бути пасткою для багатьох осіб та народів, та призводять до того, що особи виражаються мовою ненависті. Слово християнина же нехай прямують до будування сопричастя і, навіть коли має рішуче засудити зло, нехай це робить без руйнування відносин та комунікації.

Тому, хотів би заохотити усіх людей доброї волі наново відкрити силу милосердя, щоб оздоровлювати розірвані відносини та відновити мир і гармонію в родинах та спільнотах. Ми всі знаємо як старі болі та завдані рани можуть захоплювати людей в пастку відмови від спілкування та примирення. Це стосується також відносин між народами. В усіх цих випадках милосердя здатне активізувати новий спосіб розмови та діалогу, що так  виразно описав Шекспір: «Милосердя не є обов’язком. Воно Сходить з неба як крапля дощу на землю. Воно є подвійним благословенням: благословить того, хто його дає і хто його отримує» (Венеціанський купець, акт IV, сцена І).

Варто було б також щоби слова політичного середовища та дипломатії були натхненні милосердям, яке ніщо не вважає втраченим. Особливо звертаюсь до тих, хто має відповідальність за інституції, політичну відповідальність, відповідальність за формування публічної думки, щоби завжди пильнували над тим як вони висловлюються щодо тих, хто думає чи діє по-іншому, чи навіть помиляється. Бо дуже легко піддатися спокусі використати  схожі ситуації і таким чином розпалювати недовіру, страх і ненависть. Слід мати мужність щоби скерувати людей до примирення. Оскільки саме така позитива та креативна рішучість може запропонувати реальне вирішення давніх конфліктів і можливість осягнути тривалий мир. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя… Блаженні миротворці, бо вони синами божими назвуться» (Мт 5,7.9).

Як би я хотів, щоби наш спосіб комунікації, а також наше пастирське служіння в Церкві ніколи не виражали надмірної гордині перемоги над ворогом, та не впокорювали тих, кого ментальність цього світу вважає втраченими, гідними бути відкиненими! Милосердя може допомогти послабити життєві негаразди та зігріти тих, хто зазнав лише холоду осудження. Стиль нашої комунікації нехай буде таким, що долає логіку різкого розрізнення на «грішних» та «праведників». Ми можемо і мусимо засуджувати конкретні ситуації гріха – насилля, корупцію, експлуатацію інших, тощо – та не можемо осуджувати осіб, бо лише Бог є здібним читати глибини їхніх сердець. Нашим завданням є попереджати тих, хто помиляється, являючи зло та несправедливість певної поведінки, щоби звільнити жертв та підвести тих, хто впав. 

Євангеліє від Йоана нагадує «правда визволить вас» (Йо 8,32). Цією правдою остаточно є лише сам Ісус Христос, котрого лагідне милосердя є мірою того як ми маємо проголошувати правду та засуджувати несправедливість. Нашим головним завданням є з любов’ю проголошувати істину (див. Еф 4,15). Лише слова промовлені з любов’ю, яким товаришує лагідність та милосердя, торкаються наших грішних сердець. Жорстокі або моралізуючі слова та жести ризикують ще більше віддалити тих, кого ми прагнемо привести до навернення та до свободи, посилюючи в них відчуття неприйняття та спротиву.

Дехто думає, що певне бачення суспільства, заснованого на милосерді є несправедливим те ідеалістичним, або занадто невимогливим. Та спробуймо пригадати собі наш перший досвід стосунків у сім’ї. Батьки нас любили та цінували не за наші здібності та успіхи, а за те ким ми є. Батьки природно бажають найкраще для своїх дітей, причому їх любов не базується на якихось вимогах, а є безумовною. Батьківський дім є місцем, де тебе завжди приймають (див. Лк 15,11-32). Тому хотів би заохотити усіх думати про людське суспільство не як про місце, де чужі конкурують та намагаються домінувати, але перш за все як про дім чи як родину, двері якої є завжди відкритими і де всі роблять усе можливе, щоби один одного приймати.

Тому важливим є вміння слухати. Комунікувати значить ділитися, а ділення вимагає слухання, прийняття. «Чути» є чимось більшим, ніж просто слухати. Слухати стосується інформації; чути же передбачає спілкування та вимагає близькості. «Чути» дозволяє нам зайняти відповідну позицію, залишаючи пасивну поставу глядача, слухача, споживача. «Чути» також значить бути здібними розділити питання та сумніви, бути готовим йти «пліч-о-пліч», звільнитися від будь-яких упереджень вищості та покірне віддання своїх здібностей та дарів на служіння спільному благу.

Слухання ніколи не є легким. Інколи вигідніше вдавати глухого. Чути значить бути уважним, мати прагнення зрозуміти, надати вагу, шанувати, берегти слова інших. В слуханні реалізується певне «мучеництво», жертвування самих себе, де відновлюється священний жест, вчинений Мойсеєм перед палаючим кущем (див. Вих 3,5). Вміти слухати є великою благодаттю, є даром, який слід просити, щоби потім практикувати.

Також електрона пошта, смс, соціальні мережі, чати можуть бути формами повноцінного людського спілкування. Адже не технології визначають чи людське спілкування є автентичним, а людське серце та його здібність використовувати різні засоби. Соціальні мережі можуть сприяти відносинам та пропагувати благо суспільства, однак також можуть спричинитися до ще більшої поляризації та поділу людей і груп. Цифрове середовище є немов площею, місцем зустрічі де можна висловити тепло або зранити, мати корисну розмову чи моральне лінчування. Тому прошу, щоби Ювілейний Рік був прожитий в милосерді, котре «чинить нас більш відкритими на діалог задля кращого взаємопізнання та взаєморозуміння; нехай буде подолано будь-який прояв закритості та знецінення інших та буде усунено будь-яка форма насилля та дискримінації» (Misericordiae Vultus, 23). Також і в мережах будується справжнє громадянське суспільство. Доступ то цифрових мереж приносить із собою відповідальність за інших, кого ми не бачимо, але хто є реальний, хто має свою гідність, також варту пошани. Мережі можуть бути прекрасно використані для зросту здорового та відкритого на взаємовідносини суспільства.

Комунікація, її засоби та інструменти призвели до розширення горизонтів для багатьох. Це є ще одним Божим даром, та одночасно великою відповідальністю. Мені подобається називати цю силу ЗМІ «близькістю». Зустріч між комунікацією та милосердям буде плідною тою мірою, якою зроджуватиме близькість, що турбується, втішає, зцілює, товаришує і робить свято. У цьому поділеному, роздрібненому, поляризованому світі милосердне спілкування означає спричинятися до доброї, вільної та солідарної близькості між Божими дітьми і братами у суспільстві.

Ватикан, 24 січня 2016
ФРАНЦИСК

Переклад - о. Руслан Михалків для Католицького Медіа-Центру

Джерела:   Католицький Медіа-Центр

 

Воїни Христа Царя

04.05.2016р. Б. / Святих священномучеників Януарія, Теодора і тих, що з ними

Житіє святого священномученика Януарія і тих, що з ним

 

Тропар, глас 3: Помазані святительським миром,* ви стали пастирями людей богомудрих.* І були заколені, немов агнці чесні,* і принесені Слову, начальникові пастирів, мов ягнята у жертву,* Священномученики преславні, всесвітні світила.* Тому й з любов’ю вшановуємо всі святу пам’ять Вашу,* бо Ви молитеся за душі наші. 

Кондак, глас 3: Священним помазанням і мученицькою кров’ю* прикрасилися, славні Януаріє і Теодоре,* і сяєте повсюди, радіючи в вишніх.* Й на нас спогляньте, що прийшли до вашого храму* і неустанно до вас взиваємо.* Всіх нас оберігайте, молячись до чоловіколюбця Бога. 

Діялося це близько 304 р., за Диоклетіяна, гонителя християн. У Неаполітанському королівстві, в провінції Кампанії, у місті Мисені жив диякон на ім’я Сосій, чоловік великого благочестя й учености. Коли Сосій довідався, що єпископ міста Беневента (тієї ж провінції) Януарій, разом з дияконом Фавстом (Фестом) і читцем Деситерієм, прибув до Мисени, він потай їх часто навідував, щоб разом перебувати на молитві. Одного разу, коли святий Сосій читав у церкві Євангеліє, св. Януарій побачив над його головою полум’я і духом зрозумів, що Сосій невдовзі прийме мученицьку смерть. І пройнятий радістю, він поцілував у голову святого Сосія, і стали разом вони величати Господа, віддавшись Його небесній волі. 

Через кілька днів Драконцій, суддя в тій околиці, наказав ув’язнити святого Сосія і кинути до вузького темного підземелля. Тоді святі Януарій, Фавст і Деситерій поспішили відвідати мученика, та тут сторожа схопила їх і поставила перед мучителем. Почався допит. 

“Якої ти віри?” – спитав святого Януарія суддя. 

“Я – християнин і єпископ міста Беневента”, – відповів слуга Божий. 

“А хто оці два твої товариші?” 

“Один є моїм дияконом, а другий читцем!” 

“Чи й вони також християни?” 

“Так, вони християни, і маю надію в Ісусі, що якщо ти спитаєш їх про це, вони явно визнають Ім’я Спасителя”. 

І справді, обидва сказали: “Ми присягали вірі Христовій, і не зламаємо нашої присяги, бо горе тому, хто фальшиво присягає!” 

“Приступіть і вчиніть жертву нашим богам, згідно з повелінням імператора, і я накажу вас звільнити”, – сказав мучитель. 

На це святий Януарій відповів: “Ми приносимо жертву одному Богу нашому, а божків твоїх гидуємо!” 

Драконцій наказав їх, а також святого Сосія, відвести слідом за ним до міста Путеолю, де всіх мали на публічному видовищі кинути диким ведмедям на розтерзання. Та коли святі вже стояли посеред амфітеатру, а всі чекали на прибуття Драконція, той, зайнятий невідкладними справами, не міг прийти і наказав привести святих мучеників до себе. Коли їх доставили, він видав новий присуд: “Наказуємо, щоб єпископ Януарій, диякони Сосій і Фавст та читець Деситерій, за те, що визнають Христа і гордують наші накази, були стяті мечем!” 

Коли ж мучеників вели на смерть, три мужі християнські, Прокул, диякон церкви в Путеолю, Євтихій та Акутіон стали голосно осуджувати несправедливий вирок мучителя. Тоді їх також схопили, а Драконцій наказав їх стяти мечем разом з іншими. Коли прийшли на місце страти, святий Януарій став голосно молитися: “Господи і Боже наш, в Твої руки передаємо душі наші!” Потім сам зав’язав собі очі і нахилив голову під меч, так само було вбито і решту святих мучеників. Вночі християни забрали їх святі тіла. Мощі святого священномученика Януарія поховано в Неаполі, а Бог прославив їх численними чудами. Коли місту загрожувало виверження вулкану Везувій, то за покровительством святого Януарія, до якого всі вірні стали ревно молитися, Бог спас Неаполь від загибелі. В одної вдови на ім’я Максимила помер єдиний син. З глибокою вірою поклала вона на нього образ святого Януарія і стала гаряче молитися, а Бог, за молитвами святого, воскресив хлопця. Сьогодні також кожен може побачити чудесну силу святих мощей. З мощами святого священномученика Януарія є пляшечка з засохлою кров’ю. Коли ту пляшечку прикласти до голови святого, кров стає рідкою і кипить, немовби зовсім свіжа. Тіло святого Сосія поховано в Мисені, а згодом в Неаполі, в церкві святого Северина, воно також прославилося багатьма чудами. 

У той самий день

Житіє святого Теодора з Пергії

 

Святий Теодор був воїном у місті Пергії Памфілійській. Коли він став прилюдно визнавати Христа, тоді мучитель Теодот наказав його бити жилами, а потім прив’язати до розпеченого залізного ліжка, а зверху поливати розплавленим оловом і сіркою. Та Господь не забув про святого мученика, бо зненацька випав рясний дощ, який погасив вогонь, а Теодор, оздоровлений від ран, прославляв Господа. Коли побачив це жрець, служитель божків Діоскор, він також став голосно прославляти Бога: “Великий Бог християнський, від нині хочу лиш Йому служити, бо Він чуда діє, а божки, яким я приносив жертву, ніщо є”. Староста наказав покласти його на таке саме залізне ліжко, а Діоскор, прославляючи Бога, який дав йому ласку прозріти й увірувати в Нього, переніс із великою мужністю муки і помер для світу, а став жити для неба, де був зачислений до лику святих мучеників. 

Далі староста наказав прив’язати святого Теодора до коня і тягнути його волоком по майдані, однак і ця мука не завдала шкоди слузі Божому. Натомість ще два воїни, Сократ і Діонисій, увірували у Христа. Теодот велів усіх трьох кинути в розпалену піч. Та ангел Божий остудив жар вогню, і святі немовби в прохолоді прославляли Ім’я Боже. А Бог прославив святого Теодора ще більшим чудом. Мати його на ім’я Филипія вже три роки перебувала на вигнанні в Алодапії, де багато терпіла за Христову віру. Святий Теодор мав велике бажання побачити перед смертю свою матір. І ось раптом він побачив її перед собою; Бог бо чудом переніс його матір на те місце, де син її давав свідчення правді. Довідавшись про це, Теодот наказав святій Филипії намовити свого сина до відступництва, однак вона сказала мучителеві: “Син мій загине розіп’ятий на хресті, і з хреста прославлятиме Ісуса, а боги твої – дияволи, а ти – диявольський слуга”. 

Староста наказав стяти її мечем, Сократа і Діонисія заколоти посеред печі списами, а святого Теодора прибити до хреста. Три дні висів святий мученик, молився, прославляв Бога і в руки Його передав чисту й святу свою душу. Згідно з Часословом, він був замучений за імператора Антоніна 141 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.05.2016р. Б. / Святого Теодора Трихини

Житіє преподобного отця нашого Теодора Трихини

 

Тропар святому, глас 8: Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив, * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодоре, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак Теодора, глас 4: Прославився ти предивним життям, отче мудрий Теодоре,* промінявши царські скарбниці, що на землі, на лахміття волосяниці.* Тому й небесний одяг отримав Ти.* Завжди за нас молися, Преподобний. 

Святий був сином багатого вельможі в Царгороді. Однак він покинув і багатство, і почесті, і розкоші, пішов у пустелю і там став умертвляти своє тіло. День і ніч молився Богу, йому не вадила літня спека, його не лякали ні мороз, ні дощ, ні холодний вітер, що пронизував його тіло аж до костей. Ходив він у волосяниці, і тому звали його “Трихина” – той, хто носить волосяницю, а згодом так само назвали й пустелю, в якій він жив. Бог пам’ятав про свого слугу і дав йому владу проганяти бісів, оздоровляти хворих і творити інші чуда. А коли помер, з його святих мощей стало витікати благовонне миро, цілительне для всіх, хто призивав його ім’я і просив допомоги.

У той самий день

Житіє преподобного Анастасія Синаїта

 

Церква почитає двох святих Синаїтів: святого Анастасія, патріярха Антіохійського, і святого Анастасія, монаха Синаїтського. Святий Анастасій, патріярх Антіохії, був монахом Синайської гори. Вступивши на патріярший престол, став ревно боронити святу віру. Коли імператор Юстиніян схилився на бік єретиків, святий Анастасій разом зі святим Євтихієм, патріярхом Царгорода, виступили проти нього. Євтихія було засуджено на вигнання; те саме чекало і Анастасія, однак імператор раптово помер, встигнувши покаятися у своїх гріхах. Та за імператора Юстина II святого патріярха (571 р.) також було засуджено на вигнання, де пробув 23 роки і щойно за імператора Маврикія, 595 р., повернувся до Антіохії. Патріярха Анастасія дуже поважав папа Григорій Великий, який часто писав до нього листи, а святий Анастасій переклав грецькою мовою книгу папи Григорія, звану “Правило пастирське”. Помер у великій святості близько 599 р. 

Другий святий Анастасій Синаїт уже з дитинства служив Господу Богу і посвятився монашому життю. Він побачив і віддав шану святим місцям у Єрусалимі, а потім вступив у монастир на горі Синай, де ігуменом був преподобний Йоан Ліствичник. Слуга Божий Анастасій відзначався великою святістю, невдовзі він став священиком, а згодом ігуменом свого монастиря. У той час виникла нова єресь акефалів, тобто безголовників, які не визнавали рішень Вселенського собору у Халкедоні (451 р.), і, відірвавшись від своїх патріярхів, таки насправді залишилися без голови. Святий Анастасій був рішучим поборником цієї єресі, він написав проти неї багато послань, і пройшов Аравію, Сирію та Єгипет, всюди навчаючи і перестерігаючи перед єретиками. Також святий Анастасій описав житія багатьох святих. Доживши до глибокої старости, великий покорою і ревністю про славу Божу, спочив близько 640 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР