П'ятниця 23-го тижня
Євангеліє
Лк.11,23–26: «Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов»
Є ситуації, коли ми особливо чітко відчуваємо бридоту свого гріха,
свого падіння, то, може, якраз тоді й робимо переміну свого життя,
навертаємось. Але часто шлях навернення, яким маємо йти аж до нашої
смерті, часом не триває довго. І трапляється, що людина може знов
погрузнути у ще більші гріхи.
Наше навернення і життя з Богом – це не є якийсь тільки момент, якась
подія, якийсь одноразовий акт волі. Це витривалість наших зусиль і
старань. Тому духовне життя – це не лише спалахи, але постійне горіння і
палахкотіння, як свічка. У духовному житті щось здобуває лише той, хто витривалий у своїх зусиллях. Хто витривалий – той здобуває Бога!
Апостол
1Сол.2,14–19: «Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?»
Ми живемо в реальному світі, де рано чи пізно бачимо плоди своєї
праці. Щось збудували, щось посадили, і воно виросло, заробили гроші на
роботі. Зовсім інакше в стосунки з людьми. Навіть коли ми допомагаємо
людині змінюватись і духовно зростати, то не завжди знаємо - на скільки
вона зрозуміла, чи дійсно змінилась. Люди працюють роками, щоб дати
добре виховання своїм дітям, але не можуть бути певні в добрих
результатах своєї праці. Однак маємо продовжувати з молитвою вкладати
свої зусилля в навернення людей, навіть коли не бачимо плодів.
Апостол каже, що саме навернені люди для нас будуть радістю і славою
перед Господом, під час приходу Христа. Бо перед Господом всі
матеріальні речі, які мають початок і кінець тут на землі закінчують
своє буття. Лише те, що ми вклали в людей, що зробили одному з ближніх,
то зробили для Господа. Те, що ми вкладаємо в людей лишиться у день
приходу, коли станемо перед Господом. Тому, не зважаючи на все, вкладаймо в людей, що можемо і коли можемо, і це залишиться для них і для нас.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
