ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 6 жовтня 2015 р.

06.10.2015р. Б. / Священним обов’язком Церкви є захистити і зберегти сім’ю. Виступ Блаженнішого Святослава на Синоді Єпископів у Ватикані

«Сучасна сім’я в Україні позначена труднощами посткомуністичного суспільства, яке переживає швидку суспільно-культурну емансипацію», – про це розповів Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, доповідаючи вранці 6 жовтня 2015 р. під час третього загального засідання Синоду Єпископів. Його доповідь стосувалася 9,10,11 та 53 пунктів Робочого документу.

«Наша Українська Греко-Католицька Церквa готується до спогадування в наступному році 70-ї річниці своєї насильницької ліквідації Сталіном в Радянському Союзі та примусового приєднання до Російської Православної Церкви, – розповів Блаженніший Святослав. – З цього часу розпочалася хресна дорога єпископів, священиків, монахів та монахинь, і, насамперед, численних християнських родин, які були вирвані зі своєї землі та переселені у просторі сибірські пустелі».

За словами Глави УГКЦ, в цей період переслідування Церкви, «саме впокорені та переслідувані родини стали вогнищами, в яких збереглася віра в Бога, де нові покоління отримали дар віри, стаючи справжніми домашніми Церквами». «У їхніх домах, – пригадав Блаженніший Святослав, – підпільні священики могли знайти сховок та місце для Господнього вівтаря, де серед нічної тиші звершували Пресвяту Євхаристію та уділяли інші Святі Таїнства».

За словами Глави УГКЦ, після розпаду Радянського Союзу  з’явились нові виклики у вигляді масової міграції. «Віруючі родини, особливо, віруючі мами – підкреслив він, – знову вкоренили нашу Церкву в країнах нашої нової присутності, особливо, у західній Європі. Часто ці українські мами та бабусі повернули християнські та загальнолюдські цінності у численні італійські, іспанські, португальські та інші родини. Численні похилі віком люди в цих країнах відійшли до вічності, примирившись з Богом та отримавши маслосвяття саме завдяки українській доглядальниці».

Зазначивши, за протягом ХХ сторіччя за мігрантами до країн Америки, Австралії, Європи і навіть Далекого Сходу слідували священики, доповідач ствердив, що саме «віруюча українська родина», перенісши свою Церкву до кожного куточка світу, «виконувала і далі здійснює місію, залишаючись вірною її моральному та аскетично-духовному вченню».

«І навіть в теперішньому періоді війни в Україні, перед обличчям ще одного виклику, спричиненого дійсно важкою економічною кризою, християнська сім’я виявилася гостинною до переселенців та джерелом небаченої раніше сили солідарності», – зауважив Блаженніший Святослав, вказавши на те, що згідно з оцінками ООН в Україні нараховується приблизно 1,5 мільйонів переселенців, більшість з яких отримали допомогу саме від «українських сімей, як фундаментальної клітини суспільства».

У світлі цього Глава УГКЦ сказав: «Сьогодні я повинен ствердити: в минулому родина захистила і зберегла Церкву. Сьогодні священним обов’язком Церкви є захистити і зберегти сімֹ’ю – сім’ю, як вірний, нерозривний та плідний союз між чоловіком та жінкою».

«Мої вірні, – додав Блаженніший Святослав, – попросили мене звернутися до Отців Синоду та пригадати, що ми, єпископи, не є господарями об’явленої істини про сім’ю, але її слугами. Наші люди очікують сьогодні від нас підтвердження та наголошення вчення Церкви про сім’ю, уточнене та викладене блаженним Папою Павлом VI та святим Папою Іваном Павлом ІІ. Святі і побожні родини, утверджені у вірі, самі знаходитимуть найкреативніші способи, щоб дати відповідь на виклики сучасного суспільства та навчать нас, як виявити милосердя до тих, які зазнають труднощів. Ми не можемо розв’язати всіх проблем, якими світ випробовує сім’ю, але можемо звіщати істину Євангелія про родину та допомогти наступним поколінням ступити з Божою допомогою на цей шлях до святості», – підсумував Глава УГКЦ.

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

05.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок дев'ятнадцятого тижня 

Євангеліє
Лк.4,37–44:  «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»

Наше християнство дуже часто індивідуальне: живу з Богом, ходжу до Сповіді, молюся… Однак чи усвідомлюємо ми, що Бог є для всіх нас і наш Отець. Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є дитиною Божою. Моє християнське життя воно не є лише моє особисте – воно дотичне мого ближнього, мого брата і сестри в Христі. Тому кожному важливо бути свідомим того, що ми відповідальні за те, щоб доносити Бога і звіщати Добру Новину іншим людям.

Погляньмо кожен на своє життя: чи часто ми говоримо про Бога в наших щоденник життєвих обставинах. Дуже часто ми соромимось, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємось, що про нас подумають. Але ж найперше вартувало б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, які шукають Бога і очікують, може, не завжди свідомо, що ми їм звістимо про їхнього Небесного Отця.



Апостол
Фл.1,1–7:   «Дякую Богові моєму щоразу…за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»

Наше християнське життя починається тоді, коли ми усвідомили ту благу новину Євангелії, яку явив Христос своїм приходом на землю. І усе наше християнське життя – це відповідь на Божу пропозицію, яку Він дає нам у Добрій Новині. Не перша наша відповідь, не перше покаяння, а усе життя, кожна його хвилина.

Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – це участь в житті Євангельському. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї Новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому, в кожній хвилі нашого життя ми або причащаємось цією Доброю Новиною, або ні. Вміймо витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ту першу любов до Господа, а з щораз більшою любов’ю Йому казати «так»!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 4 жовтня 2015 р.

04.10.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вісімнадцята неділя 

Євангеліє
Лк.5,1–11:   «…На твоє слово закину сіті»

 У житті, буває, настають хвилини знеохочення, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей, які у відчаї і нічого не можуть вдіяти, то нам здається, що і ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це правда.

 Сьогодні бачимо, що апостоли не можуть зловити риби, це їм не вдається, однак замість зневіритись і впасти у відчай апостол Петро на слово Христа закидає сіті. Тобто: він йде супроти того, що підсказує йому людська логіка, а діє силою своєї віри, довіри до Христа. Так і ми маємо жити цією вірою в наших обставинах, навіть якщо та реальність, яку ми бачимо, виглядає безнадійно, яку неможливо змінити. І як апостоли довірили свою ситуацію Христові та кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті, якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то будемо здобувати багато!



Апостол
2Кор.9,6–11:  «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»

Майже всі ми, коли час від часу задумуємось, що я можу зробити в цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Певно ж, що маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо зміниться. Як також усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи іншій ситуації: щоб ми зробили те, на що ми здатні.

У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як каже сьогоднішнє Євангеліє, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній проблемі, з цією конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні. Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Не біймося робити речі малі, а з них неминуче вийдуть речі великі!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя