29.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок вісімнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.3,23-4,1:  «Дух повів його в пустиню»

Часто, маючи ту чи іншу свою поставу, ми не замислюємося що вона впливає не раз від чиїхсь почутих думок, чи ідей, або книжок, які прочитали. Й так буває, що суттєві підходи в нашому житті ми базуємо на несуттєвих, незначних речах.

 Сьогодні Євангеліє вказує нам на фундамент нашого життя, а це – пізнавати Божу волю.

Божа воля вже відома, нам потрібні лише зусилля і час, щоб її для себе відкривати, пізнавати і нею жити. Маємо всі ми пізнавати Господа, щоб Святий Дух нас провадив у ті місця, в ті середовища, які є правдиво добрими для нас.

 Тут не йдеться про те, що є кращим для нас, що ми собі надумали і вирішили. Бо не раз чогось прагнемо, то досягаємо і воно нас не тішить. Дуже важливо для нас усвідомити, що початком і кінцем всього в нашому житті є пізнавати і чинити Божу волю.  

---

Апостол

Еф.5,20–26:  «І дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа»

Дякувати за все завжди Богові… Як би нам хотілося багато змінити в своєму житті, а тоді дякувати, змінити інших людей, близьких і чужих, а тоді за них бути вдячними Господові... Як ми уникаємо неприємних ситуацій, бунтуємо проти обставин, а дуже очікуємо, сподіваємося на добре життя, за яке можна дякувати…

Але сьогодні Євангеліє говорить дуже ясно: за все дякуйте! Саме цими словами закінчив своє земне життя Іван Золотоустий, коли сказав: «Слава Богу за все!» Вміймо побачити, що Бог, Який є любов’ю, все посилає в наше життя для нас з любов’ю. Вміймо побачити за всім Бога в нашому житті. Не лише обставини, не лише людей, не лише події, але Господа, Який завжди присутній. Ця подяка в нас буде виринати лише тоді, коли в нас буде розуміння, що за всім у нашому житті стоїть Бог і Його любов.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

28.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок вісімнадцятого тижня 

Євангеліє

Лк.3,19-22:   «Ти – мій Син любий, тебе я вподобав»

 У постійному прагненні чогось досягнути, щось посідати, кимось стати, ми прикладаємо багато зусиль і старань, але часто до кінця несвідомі того, що нас до цього штовхає. Ми хочемо, щоб нас цінували, поважали і тому ціле життя здобуваємо те чи інше, що нас остаточно не задовольняє.

 Ці слова, які ми сьогодні чуємо з уст Господніх: «Ти – мій Син любий», звучать до кожного з нас. Бо в особі  Христа кожен з нас стає улюбленим сином. 

 Отже дуже важливо пам’ятати, що не треба шукати людського визнання чи оцінки, а розуміти, чиї ми сини і хто є наш Батько. 

---

Апостол

Еф.4,25–32:  «Гнівайтесь, та не грішіть!»

Ми часто сприймаємо гнів, як щось тільки недобре, негативне, чого б християнин не мав би мати. Коли маємо гнів в собі, то завжди усвідомлюємо, що це не є добре для нас. Чому ж тут Господь каже гнівайтесь? Бо це є природно,  що серед багатьох емоцій в людини є також і гнів. Господь вказує, що можемо гніватись, бо цей гнів, який ми маємо в собі, а ми неминуче його маємо, мусимо вміло його скерувати.

Коли хтось нам причинив прикрість і біль, несправедливість, природно, що ми спершу гніваємось на цю людину. Хоча часто та людина невинна або не усвідомлює, що нам заподіяла страждання.  А ми не розуміємо, що у кожній ситуації диявол є саме тим, хто спокусив цю людину згрішити. Саме на диявола маємо палати злобою, гнівом, за те, що йому вдається спокушати нас та інших людей. Як також через гріх віддаляти людей від Господа. І це навіть не є просто злоба на диявола, це чітке усвідомлення сутності зла і його джерела. Коли це собі добре усвідомлюємо, то як же можемо грішити, вподібнюватися до батька гріха, якщо нашим Отцем є Творець добра!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

27.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Сімнадцята неділя 

Євангеліє

Мт.15,21–28:  «Він же не озвався до неї і словом»

 Цей вислів немовби вводить у суперечливість наші знання про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про любов Божу до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так ніби Йому цілковито байдуже щодо неї.

 Щось подібного можемо відчувати в нашому житті, ми переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалося би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, щоби Бог був поруч з нами. Але позаяк ми – люди віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Саме тому ми завжди віримо, що Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, із своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми дійсно в цьому матимемо потребу.

 Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що і батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Бо саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду до росту. Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього. І що би не діялося, завжди і повсякчас, звертаймося до Бога і вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Ми ж не переставаймо взивати до Нього!  

---

Апостол

2Кр.6,16–7,1:  «Ми бо храм Бога живого»

Апостол вказує, що кожна людина без винятку є храмом Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходить, чи вона вірить в Бога, чи ні. Але кожна людина є створена на образ Божий.  Навіть людина, яка нам неприємна, є також храмом Бога живого. Розуміючи це, з яким благоволінням і страхом маємо ставитись до інших!

У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на своїй життєвій дорозі, вони ставились з повагою! Якщо ми так будемо ставитись до інших людей, то інші люди самі будуть змінюватись. Саме ця постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, не зважаючи на те, що вони роблять і якими вони є.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя