08.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок п'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.6,1-7:   «І заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами»

У покликанні апостолів не можемо знайти ніякої логіки чи розуміння чому саме Господь їх покликав, бо було багато більш освічених, мудріших: фарисеї, садукеї, книжники. Але Бог вибрав їх, звичайних людей, здебільшого рибалок, та сповнив силою. Завдяки цьому покликанню сьогодні у світі є мільярд християн, і це почалося 2 тисячі років тому.

Бог дав апостолам силу до покликання, і так може діятись в житті кожного. Бог кличе нас до життя коли ми отримуємо ласку святого Хрещення. Коли ми сповідаємося, причащаємося, молимося, Бог сповнює нас силою жити свято і праведно, силою, щоб панувати, мати владу над нечистими духами. Завдяки цій силі жодні найбільш складні, драматичні, проблематичні обставини не можуть нас знищити духовно. Так, як свічка: якою б сильною не була темрява, вона не може затемнити свічку. Так і обставини ніколи не можуть нами керувати.

 Яскравим прикладом є життя святих: вони завжди панували над обставинами, хоча їх могли знищувати тілесно, відбирати їм життя.

 Апостолам Господь дав владу над нечистими духами, тому й ми маємо цю владу повсякчас. Тож будьмо свідомі цього, бо ж каже апостол Павло: «Усе можу в укріпляючому мене Христі».   

---

Апостол

Гал.2,21–3,7:  «Бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно»

Чому апостол Павло такий категоричний? Бо вказує на основу християнської віри, що людина спасається не своїми зусиллями і стараннями, а що спасіння людині подароване. Бачимо цілу історію Старого Завіту, скільки людина хотіла виконати закон перед Богом і не могла, бо не була здатна через свою гріховну природу, яку отримала від Адама і Єви. Христос, як єдиний досконалий чоловік і одночасно, як Бог міг цю прірву, яка постала між Богом і людиною, «засипати», міг цю людську природу припіднести до Божественного життя.

І тому в нашому житті ми мали б робити все, що в наших силах, але маємо розуміти, що нашими особистими зусиллями і стараннями ми не можемо дати собі раду. Саме Господь обдаровує нас ласкою, досконалістю і святістю. Не ми своїми силами, але Божою благодаттю можемо творити великі діла на цій землі!  

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

07.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок п'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.5,24-34:  «Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги»

 

З Євангелія ми довідуємося, що тисячі людей ходили за Ісусом. Кожен з них мав свої причини: хтось почув і йому було цікаво це побачити, хтось захопився тим, що говорив Христос… Проте в Євангелії читаємо, що не так багато зцілялося, не так багато отримало поміч від Господа, але ж практично всюди Ісус творив чуда, зціляв через віру людей.

Христос був і буде той самий.

 Отже, так само стається в житті кожного з нас тепер, бо Христос діяв, діє і буде діяти. Він допомагав і бажає допомогти кожному в будь-яких сферах життя, але мусимо для себе усвідомити цю потребу і вірити, що для Бога немає нічого неможливого. Річ не в тім, чи Бог може чи не може, або хоче чи не хоче, а лише в тому наскільки я вірю. Віра – це та підстава, яка дає Богові діяти в житті кожного з нас.

---

Апостол

Гл.2,11–16:  «Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому, що заслужив на докір»

Щось перед нами постає дуже дивне, а одночасно дуже миле і приємне. Павло новонавернений докоряє Петрові, знаючи, що Христос сказав: ти Петро – Кифа, і на тобі збудую Церкву. Чому так робить? Тому що кожній людині властиво помилятись, і Петрові. Він виходив з єврейських традицій, тому не завжди міг відважно засвідчити свою віру і поступав по-людськи.

Павло боронив правду, стояв за правду в той момент, коли Петро не міг піти до кінця за правдою, за духом християнським. І тому, які б наші стосунки не були в нашому житті, хто б не був перед нами, ніколи не біймося свідчити правду. Не нападати на когось, не дорікати комусь, не критикувати когось, але свідчити правду. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Чотирнадцята неділя 

Євангеліє

Мт.22.1–14:  «Багато бо покликаних, але вибраних мало»

 Сьогоднішнє Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке справив цар для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять, кожен має якусь іншу справу.

 Часто ми, як ті запрошені: знаємо, як би мали жити, але не відгукуємось на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше своє християнське життя, бо зараз маємо інші справи.

 Скажімо, якщо поглянути на наш день, скільки часу ми посвячуємо Богові, чи достатньо, щоби засмакувати те Царство Небесне, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить багато? Це всі покликані, але і кожний з нас покликаний в кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя.

 Однак замість того, щоб всеціло жити думками про Царство, ми часто переймаємось земним буттям, тілесним. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина асоціює найперше з тілом, забуваючи, що покликана до життя в Бозі, до життя в Дусі.

 І тому Бог нас запрошує в кожну хвилю нашого життя, ставати учасниками Його Царства. Господь каже, що вибраних мало, але тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.

---

Апостол

2Кр.1,21–2,4:  «Хто утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»

Господь наш Ісус Христос через свою смерть і воскресіння утвердив нас в покликанні до життя вічного і до Царства Небесного. Тому ніякі наші невдачі чи падіння чи недоліки нас не мають збивати з тої дороги, яку Бог нам приготував і на якій нас утвердив. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знов і знов знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти.

Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, вони мали недоліки, каялись перед Богом за свої падіння. Але вони мали велике усвідомлення, що Бог повірив в них, і вони були утверджені цією вірою в Бога і тому витривало йшли до Господа. Не забудьмо, що навіть коли ми не віримо в свої спроможності, або ж в здатності інших осіб, Бог же надалі вірить, що наше освячення і спасіння можливе.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя