Святий Кирило Александрійський

Святий Кирило Олександрійський став 412 року патріархом Олександрії. Він врятував увесь християнський Схід від несторіянської схизми, очоливши 431 року в Ефесі III Вселенський Собор, який осудив єретика Несторія і його фальшиве вчення. Кирило написав багато творів, зокрема про Пресвяту Євхаристію, де наголошував на потребі частого св. Причастя. По небесну нагороду відійшов 444 року.

Джерело:    http://spasadrohobych.org.ua/

Святий Кирило Александрійський

"Якби ж то ти, Боже, знищив нечестивця, і відступили геть від мене кровожерні, що обговорюють тебе підступно й лукаво повстають на тебе! Хіба я, Господи, не ненавиджу тих, що тебе ненавидять? Хіба я не гидую тими, що повстають на тебе? Я їх страшною ненавистю ненавиджу, вони моїми ворогами стали. (Пс.139,19-22)"

Святий Кирило Александрійський був людиною щирої віри, глибоких наукових знань і… буйного характеру. «Ревність по Бозі з'їдає мене бо вороги мої зневажили слова Твої», — виправдовував Кирило словами псалмоспівця Давида свою поведінку (Псалтир, 118:139). Він перший в історії християнської Церкви організував єврейський погром у найбільшій діаспорі євреїв — місті Александрії й «очистив» її від «христовбивць»...

Джерела:  Українська Біблія Онлайн

uk.wikipedia.org

22.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 4-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 11,2–15: «Царство Небесне здобувається силою»

У своєму земному житті ми усвідомлюємо, аби чогось досягнути, мусимо неабияк працювати. Щоб здобути знання, щоб збудувати будинок, щоб досягти якогось професійного рівня, завжди потрібно працювати. Але коли йдеться про життя духовне, то нам здається, що все має бути легко. Помолився вранці, і відразу все вирішилось, прийшов до церкви, посповідався, запричащався, і все стало на свої місця. До всього потрібно докласти праці, а до духовного поступу, певно, ще більше, аніж до матеріального.

У народі кажуть, що молитва і труд все перетруть, тобто потрібні зусилля, а через молитву Господь посилає нам свою допомогу. Звичайно, Бог може змінити нас в один момент, бо для Нього нема нічого неможливого, але переважно до Царства Небесного треба йти крок за кроком.

Ісус сказав нам, що здобувати Небесне Царство треба нашими зусиллями, то трудімся і дасьтся нам.

---

Апостол

Рим. 9,18–33: «Їх назвуть синами Бога живого»

Останніми часами для людей стає популярно і важливо досліджувати свій родовід, шукати свої коріння. Але погляньмо, ким ми є в Христі. Ми є синами і доньками Бога живого. Всі ми називаємо Бога своїм Отцем кожного разу, як промовляємо молитву «Отче наш». А чи ми віримо в те, що Бог є Отцем, а ми є Його дітьми, а між собою є братами і сестрами?

 Будьмо свідомі і уважні, що ми промовляємо в цій молитві і чиїми ми є дітьми. Це – найважливіше знати, бо якщо Бог наш Батько, значить, нам належить все, що Він посідає. І найцінніше з того усього – життя вічне в Його Царстві Небеснім!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

21.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 3-тя після Зіслання Св. Духа 

Євангеліє

Мт. 6,22–34: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле»

Яким дивним нам це не здавалось би, але те, як ми сприймаємо обставини, завжди є суб’єктивним. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну і ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен з них подасть її в інакший спосіб.

Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь вказує нам на наше око. Наскільки ми стаємо чистіші від наших гріхів, настільки ми вміємо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш обєктивнішим. Наскільки ми самі занечищені, забруднені нашими гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.

Що більше ми преображаємось і перемінюємось, стаємо ближчі до Бога, то більше в Бозі, правильніше і по-Божому, все бачимо і на все вірно вміємо реагувати!

---

Апостол

Рим. 5,1–10: «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»

Коли ми робимо гріхи, то відчуваємо внутрішньо протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом з покаянням, прийти до Св. Тайни Сповіді, позбутися того тягаря. Після Сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав з плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.

Бо перед Богом ми однаково вартісні, і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже в цьому посланні апостол, Бог відкупив людину і помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Божу любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог є сталий і незмінний у своїй поставі до нас, Богові ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється нас! 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя