11.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер  2-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 8,23–27: «Рятуй, Господи, ми гинемо!»

Можливо, ці ж самі слова чи подібні до них, є в наших молитвах, коли ми звертаємось до Бога. З’являється якась трудна ситуація, падіння, помилка, невдача, гріх, складаються непрості обставини, коли, здається, немає виходу, і ми опускаємо руки, розчаровуємося, впадаємо в знеохоту.

Виглядає, ми маємо віру, ходимо до храму Божого, сповідаємось, причащаємось, і часто саме в цих складних обставинах бачимо, наскільки наша віра, чи, радше, довіра до Бога, є слабкою. Ми часто забуваємо, що Христос є з нами завжди. Навіть коли нам видається, що Він не знає ситуації в якій ми перебуваємо, як здавалося апостолам, коли Ісус спав. Треба вміти за всім, що відбувається, побачити присутність Божу.

Пам’ятаймо, що Ісус з нами повсякчасно. І недаремно Він говорить, що жодна волосинка з голови не впаде без Божої на це волі. Вміймо пам’ятати, що в будь – яких важких ситуаціях з нами завжди Бог!

---

Апостол

Рим. 5,10–6: «Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися,  спасемося його життям»

Коли подивитись на наші стосунки з Богом, бачимо, які вони не рівнозначні. З нашого боку – скільки ми чинимо гріхів, зраджуємо Бога, відступаємо від Нього, а з Божого – Бог завжди є вірний нам. Ісус помер за нас, коли ми ще були грішниками, Він дав нам Свою любов і спасіння завдатком. Примирив нас з Отцем, коли ми були на боці гріха, і так через Свою смерть і воскресіння зробив нас учасниками Життя Вічного.

У кожну хвилину свого життя пам’ятаймо, що ми вже примирені з Богом через Його смерть і воскресіння. Бог любить нас, не зважаючи на наше життя і вчинки. Коли ми це усвідомимо, що ми отримали від Господа і якою ціною, то не захочемо ніколи більше чинити гріха. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

10.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа 2-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 7,21–23: «…той, хто чинить волю Отця мого, що на небі.»

Сьогодні Господь вказує, що лише наше декларування віри в Бога і визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Ми насправді наближаємося до Отця, коли чинимо Його волю. Ісус ставить великий знак питання для кожного з нас,  чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя»?

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Щоб вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи є в нас для цього сили, а чи є бажання йти за Його волею. Якщо ми щиро прагнемо слухатись Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

---

Апостол

Рм. 4,13–25: «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний  виконати»

У нашому житті, ми ухвалюємо ті чи інші рішення на основі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам хтось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного.  А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім.

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це є неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господові!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

09.06.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок  2-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мт. 7,15–21: «За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх»

Ми завжди докладаємо великих зусиль, щоб виглядати в очах інших людей добре і гарно, щоб інші нас цінували, хвалили, щоб інші нас поважали, ми вчимося з часом грати роль досконалих якнайкраще. Але бачимо, що часто є такі ситуації, в яких ми самі, а ще краще це видно збоку, у поведінці інших, поводимось неадекватно, можемо зробити щось таке, чого самі від себе не сподівалися.

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш, тобто те, ким ми є, неминуче виявиться в критичних ситуаціях, як би ми цього не приховували. А тим більше це виявиться перед Богом, коли зустрінемось з Ним після смерті у вічності. Бог зніме з нас всі нашарування, наші маски і вуалі, усі наші уявлення про себе.

Мусимо більше старатися пізнавати себе справжніх, а це неможливо, якщо не будемо пізнавати нашого Бога. Тільки Він через Свого Святого Духа може відкрити нам правду про те, ким ми є насправді, показати дорогу до змін і провести нас нею. Тільки тоді ми зможемо принести Божі плоди, за якими пізнають нас, що ми Божі діти!

---

Апостол

Рим. 4,4–12: «Віра була зарахована Авраамові, як оправдання»

В Старому Заповіті вибраний народ часто займав різні постави до Господа, або була безперечна віра Богові, або невірність. Господь дає нам за приклад Авраама, показує плоди його довіри до Бога. Так само наше життя і наші стосунки будуються ні на чому іншому, як на вірі.

Усі ми знаємо про Бога, знаємо, що Бог навчає і завжди нас кличе, але завжди для нас лишається справою нашого вибору, наскільки ми вірою втілюємо це в наше життя, цим живемо. Пам’ятаймо, що віра, це не лише якийсь одноразовий акт, вибір віри постає кожної миті нашого життя. Бо щомиті показується, наскільки ми довіряємо і покладаємось на Господа. І ніщо інше, як наша віра, є твердим фундаментом  і основою, що дає нам можливість пройти через будь-які життєві обставини. 

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя