20.10.2014р. Б. / Християни молилися у центрі столиці за мир в Україні (+фото)

На столичному Майдані Незалежності кілька тисяч християн молилися за мир в Україні, покаяння та духовне піднесення народу, розбудову держави на основі моральних цінностей.

 

Такі молитовні заходи 19 жовтня відбулися в більшості великих міст України за ініціативи Ради Євангельських Протестантських Церков України. 

Біблійні настанови та молитви супроводжувалися хоровим співом. Лунали молитви про припинення війни та бойових дій на Донбасі, за примирення та єднання українців із різних регіонів країни, очищення суспільства від корупції та навернення до Бога, про мудрість для представників влади у служінні народові тощо. 

Завершився захід спільною молитвою «Отче наш», яку вголос промовили присутні, та проголошенням слів благословення для України.

За матеріалами: ІРС

Джерело:   КРЕДО

20.10.2014р. Б. / Завершився перший тематичний етап Луцького екзархального собору

Досить символічним актом стало те, що на Соборі, який акумулює основну масу своєї уваги на парафіяльному житті Церкви, організатори надали право доповідати одній із представниць мирянства. Саме так, першу доповідь присвячену розкриттю тематики про Боже Слово виголосила пані Тетяна Сосновська, яка є катехитом Недільної школи Христа-Учителя при луцькому василіанському монастирі.

У своїй доповіді п. Тетяна наголошувала на важливості не тільки пізнання та читання Слова Божого, але і особистого його пережиття. Ідеальним втіленням поставленого завдання для доповідача послужила особа пресвятої Богоматері. «Марія жила Божим Словом – Вона вірила в Нього, любила Його, надіялась на нього, Його зберігала, над Ним розважала» - зазначила пані Тетяна. Конститутивним елементом для доповідача послужили слова євангелиста Луки (2 гл.) про те, що Марія завдяки глибині власного смирення стала животом спасительних слів свого Сина і Бога. Натомість для того, щоб представити наскільки тісно Боже Слово може бути інтегрованим у життя християнина пані Тетяна звернулася до слів папи Бенедикта XVI, який мовить: «В Божому Слові Марія, як у себе вдома, звідси Вона цілком природно виходить і сюди ж повертається . […] Слово Боже стає Її словом і Її слово народжується з Божого Слова». Розбудовуючи дану тематику пані Тетяна наголосила і на важливості катехитичної дияконії на парафії. Оскільки на думку доповідача саме катехиза є методом, який культивує ниву людських сердець для проростання зерн талантів та дарів насаджених  Божественним Сіячем. Варто зазначити, що ключові тези своєї доповіді пані Тетяна опирала на численних анотаціях до актів Вселенських Соборів, енцикліках Римського Апостольського престолу і вченні святих Католицької Церкви.

Наступним етапом пособорового дійства стала праця в групах, кожну з яких очолював один з трьох протопресвітерів (Луцького деканату – о. Терентій Цапчук; Рівненського деканату – о. Євген Остапенко; Володимиро – Волинського деканату – о. Володимир Кметь). Саме завдяки даному формату праці, кожен з учасників мав можливість внести свої пропозиції для окреслення способів євангелізації у сьогоденні. Внаслідок спільних зусиль та інтенсивного обміну досвідом, кожна з груп накреслила свою візію інтеграції Божого Слова у особистий, парафіяльний та екзархальний виміри життя.

Джерела:    прес-служба Луцького екзархату

Воїни Христа Царя

19.10.2014р. Б. / Папа Франциск: Церква з відчиненими дверима. Слід остерігатися як фальшивої поблажливості, так і надмірної суворості

Христова Церква покликана служити кожній людині, а тому вона не боїться та тримає свої двері відкритими навстіж. Так можна підсумувати довгу і змістовну промову Папи Франциска, виголошену ввечері, 18 жовтня 2014 р., під час заключного, 15-го з черги, загального зібрання ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів, присвяченої сім’ї. Святіший Отець не оминув увагою ні моментів напруження, ні спокус, які можуть супроводжувати працю Синоду, наголошуючи, однак, на благодатності і красі дискусії, пригадавши, що завданням Єпископа Риму є гарантувати єдність Церкви, а єпископів – «кормити стадо» і приймати загублених.

Папа називає дискусію між синодальними отцями «спільно пройденим шляхом», підкреслюючи ентузіазм, запал та благодать, виявлені у слуханні сімей, але вказує також на моменти напруження, спричинені різними спокусами. Однією із таких спокус він називає «неприязну заскорузлість серця». Вона, за його словами, проявляється «у бажанні закритися у написаному (літера) і не відкритися на несподіванки Бога, Господа несподіванок (дух); спокуса сховатися за законом, за впевненістю у тому, що ми знаємо, уникаючи того, що ми повинні ще навчитися та досягнути. Від часів Ісуса це є спокусою ревнителів, скрупулянтів, надто старанних і так званих традиціоналістів та інтелектуалістів».

Протилежною до цієї Святіший Отець називає спокусу «руйнівної поблажливості». Це є спокуса «боязких і так званих прогресистів та лібералістів», які «в ім’я обманливого милосердя завивають рани, не залікувавши їх перед тим, які займаються симптомами, а не причинами і коренями» проблеми.

Далі Папа вказав на спокусу «перетворювати камінь у хліб», з метою «перервати довгий піст», але також і спокусу «перетворити хліб у камінь», щоб кидатися ним у грішників, перемінити його «у незносні тягарі».

Існує також спокуса зійти з хреста для того, щоб вдовольнити натовп, замість того, щоб залишатися на ньому для того, щоб «сповнити волю Отця», спокуса піддатися «духові світу, замість того, щоб очищувати його та підпорядковувати Божому Духові».

Врешті, спокуса «не брати до уваги скарб віри, вважаючи себе не сторожами, а його власниками і панами», або ж, з іншого боку, «спокуса неприйняття дійсності, послуговуючись дріб’язковою мовою», яка багато про що говорить, але не каже нічого.

«Багато коментаторів, – зауважив Святіший Отець, – уявили собі, що бачать посварену Церкву». Однак, додав він, «Синод ніколи не піддавав сумнівові фундаментальні істини Святої Тайни Подружжя: нерозривність, єдність, вірність, прокреативність, тобто, відкритість на життя». Одночасно, «Церква не боїться закотити рукави, щоб обробити рани людей оливою та вином», адже вона «не дивиться на людство через стіни скляного замку, щоб судити чи класифікувати».

«Такою,– наголосив Папа, – є єдина, свята, католицька, апостольська Церква, яка складається з грішників, які потребують Божого милосердя. Такою є Церква, справжня Христова Наречена, яка намагається бути вірною своєму Нареченому та Його навчанню. Це Церква, яка не боїться їсти та пити з блудницями й митарями. Церква, двері якої відкриті навстіж, щоби приймати потребуючих, розкаяних, а не лише праведних чи тих, які вважають себе досконалими». Церква, яка «не соромиться брата, який упав і не вдає, що його не бачить», а навпаки, «почувається зобов’язаною підвести його та заохотити відновити подорож» до небесного Єрусалиму.

Джерела:  Радіо Ватикан

 

Воїни Христа Царя