28.07.2014р. Б. / Потрібно хотіти по-справжньому

Роздуми над Словом Божим на понеділок XVII Звичайного тижня, рік ІІ

 

Кожна людина прагне до кращого і намагається осягнути якнайбільше (кількісно) та якнайкраще (якісно). Для християн Царство Небесне це мета, до якої ми прагнемо, перебуваючи на землі, оскільки воно уособлює наше внутрішнє бажання до прекрасного. Ми віримо, що Царство Небесне — досконале. 

Постає логічне запитання: де ж я можу його знайти? 

У сьогоднішньому Євангелії Ісус говорить до нас притчами про гірчичне зерно та закваску до тіста. 

Чому для пояснення Царства Божого Ісус обрав зерно гірчиці? Відомо, що гірчичне зерно одне з найменших серед усіх відомих зерен. Проте, попри дрібний розмір, це зерно виростає у рослину такої висоти, що навіть птахи на її гілках можуть звивати собі гнізда! Виходить, що найменше зерно, яке ми можемо не помітити, якщо не шукати спеціально, має потенціал розростися більше, ніж інші. Варто лише, аби це зернятко потрапило у благодатний ґрунт нашого серця. 

Господь відразу закладає в нашу душу це невеличке, але перспективне зернятко Царства. У повсякденній біганині існує велика загроза не помітити його серед величезної кількості інших зерен, більших, витонченіших і гарніших на перший погляд. Господь нас закликає бути уважними та знайти у собі це зернятко, яким Він кожного з нас обдарував, і лише від нас залежить, чи стане воно великим гарним деревом, чи так і залишиться непоміченим та забутим. 

Далі Господь порівнює Царство Небесне з закваскою. Чому саме таке порівняння? Воно теж невипадкове. Аби замісити вдале тісто, самої муки замало, необхідно також мати один невеликий, але дуже важливий інгредієнт: закваску. Окремо один від одного вони не мають великої цінності, проте разом… Якщо їх поєднати й дати змогу настоятися і проникнути один в одного, ми дістаємо зовсім інший, новий продукт нової, кращої якості. Власне, ці якісні зміни відбуваються й у нашому житті, коли ми дозволяємо Богу проникати у нього повністю та без жодних обмежень. 

Царство Небесне не є чимось далеким і недоступним! 

Варто лише бути уважними, насправді прагнути знайти і пізнати ті зернята любові, що наш Господь уже посіяв у кожному з нас. І тоді неодмінно ці зернятка Царства Небесного з величини гірчичного зерна розростуться в дерево та якісно змінять наше життя, так, як закваска змінює борошно. Потрібно тільки справді цього бажати! 

Фото: plast.org.ua 

Джерело:   КРЕДО 

28.07.2014р. Б. / У Церкві налічується понад 130 євхаристійних чудес

Перемінення гостії в шматок людського тіла,  вина в людську кров, багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення — історія Церкви знає понад 130 чудес, що пов'язані з Євхаристією. Трапляються вони в хвилинах сумнівів у реальну присутність Христа в Пресвятих Дарах, під час спроб профанації, але також як нагорода за віру і любов. 

Тіло і Кров

Першим євхаристійним чудом вважається перемінення гостії і вина в шматок тіла і крові в монастирі в Ланчано в італійській провінції Кьєті в VIII столітті. У тамтешньому монастирі отців-василіанів один зі священиків сумнівався щодо присутності Ісуса Христа під видом хліба і вина. Ті сумніви прийшли до нього також під час Святої Меси, яку звершував він сам особисто. Коли закінчував говорити слова консекрації, гостія перемінилася в шматок тіла, а вино в людську кров. Монах про це повідомив своїх співбратів. Звістка рознеслася також в околицях. Було зроблено спеціальний реліквіарій, в якому Тіло і Кров зберігаються досі. Кров перемінилася в п'ять грудочок, але Тіло залишилося незмінним. У 1970 році було досліджено чудесну Євхаристію. Дослідники встановили, що Тіло це фрагмент людського серця, без слідів консервації, а Кров має групу AB. 

Зареєстровані випадки євхаристійних чудес походять в основному з Італії, де в період від 1000 до 1772 року їх відбулось 16. До найславетніших з них належать випадки в Трані (1000 р.), Феррарі (28 березня 1171 р. ), Алатрі (1228 р.), у Флоренції (30 грудня 1230 р. і 24 березня 1595 р.), в Больсені (1264 р.), Оффіді (1273), Мацерацо  (25 квітня 1356 р.), Турині (6 червня 1453 р.), Аості (25 липня 1535 р. і 10 травня 1718 р.), Сієні (14 серпня 1730 р. ) і Сан П’єтро Патєрно (27 січня 1772 р.). Описи цих чудес можна знайти в книжці «Євхаристійні чудеса» авторства Джоан Керол Круз. 

Одне з останніх випадків цього виду зареєстровано у 1984 р. у Ватикані під час Святого Причастя, яке уділяв Йоан Павло II у своїй приватній каплиці для групи паломників з Азії. Коли Причастя приймала одна кореянка, гостія стала шматком тіла. Святіший Отець в глибокому мовчанні благословив жінку і уділяв Причастя далі. 

Чудо перемінення відбувалися також, щоб зміцнити віру в справжню присутність Христа під час консекрації. Траплялися також випадки осквернення Пресвятих Дарів. У 1194 році в Аугсбургзі одна жінка вирішила тримати гостію в себе вдома. Прийняла Святе Причастя, але його не проковтнула, заховала в хустину і занесла додому. Після років, мучена докорами совісті сказала правду священику, а той після відкриття реліквіарія, який жінка зробила власноручно, побачив, що облатка перемінилася на шматок Тіла. Таке саме чудо трапилося понад сто років пізніше в Італії, коли молода дівчина приховала гостію, щоб передати її жінці, яка повинна була з неї зробити еліксир кохання, а також, коли певна заміжня жінка хотіла з Святого Причастя зробити ліки на невірність свого чоловіка. 

Також профанація, яку вчинено ненавмисно, з недогляду, недбалості або безглуздості самих священиків була приводом перемінення Пресвятих Дарів. У 1330 році в Сієні в Італії одного священика покликали до хворого. Поспішаючи, він не помістив Гостії в спеціальну посуду, але вклав її між сторінками у бревіарій. Навколо неї на сторінках утворилися сліди крові. Одна з них існує до сьогоднішнього дня. 

Євхаристія має силу оздоровлення. Один домініканець о. Франциск Лерм, про якого збереглося небагато інформації, з кожним роком втрачав зір, аж поки став повністю незрячим. Під час  молитви випросив чудо і зір до нього повертався тільки на час звершення Святої Меси, яку служив він сам. 

Інколи в гостії бачили постать дитини або молодого чоловіка. Таке чудо трапилося в Польщі, в місцевості Дубно (сьогодні це на території України). У 1867 році під час сорокагодинного богослужіння, під час виставлення Пресвятих Дарів вірні зауважили промені, які виходили з гостії. За хвилину в центрі Гостії з'явилася постать Спасителя. Це чудо тривало аж до кінця богослужіння і його бачили усі присутні в храмі.

 

  Їжа найдосконаліша

В історії Церкви відомі також чудеса, які називають  євхаристійними постами. Люди, з якими це відбувається, довгий час, а інколи протягом деяких років живуть не приймаючи їжі, а їх єдиною поживою є щоденне Святе Причастя. 

Одна з перших осіб, яка зазнала євхаристійного посту, і про яку збереглися  історичні документи, це сільська французька дівчина Алпаіс, яка жила на початку XIII століття. Після багатьох важких хвороб дівчина була паралізована, а її єдиною поживою залишалася щоденна Євхаристія. До неї приїздили численні паломники, а Церква після дослідження офіційно визнала це чудом. Після смерті Алпаіс була беатифікована. 

Цікавою є також історія святого Миколи з Флюе, який жив в Швейцарії наприкінці XV століття. Він походив з сільської родини, будучи солдатом брав участь в чотирьох воєнних кампаніях. Після повернення одружився і став батьком десятьох дітей. Після двадцяти п’яти років сімейного життя отримав від дружини згоду на пустельницьке життя у недалекій долині. Його знали як брата Клауса і там він прожив 20 років, і весь цей час нічого не їв і не пив. Приймав всього лише раз в місяць Святе Причастя. 

У наші часи людиною, яка впродовж кількох десятків років живилася виключно Євхаристією, була відома французька містичка Марта Робін, яка народилася у 1902 р., а померла у 1991 р. Все життя вона провела у своєму родинному селі поблизу Ліона. З дитинства Марта була побожною. У 16 років дівчина захворіла на запалення мозку. 15 жовтня 1925 р. в акті довіри повністю віддалася Богові. У 1926 р. була паралізована, від 1928 р. не могла спати та ковтати, нічого не їла та не пила – впродовж  51 року єдиною її їжею була Євхаристія раз на тиждень. 2 жовтня 1930 р. Марта отримала стигмати — знаки Господньої Муки на своєму тілі: на стопах, долонях, боці та чолі. Щотижня переживала у своєму тілі і в душі муку Ісуса Христа. У липні 1942 р. втратила зір. 

Понад 50 років, лежачи паралізованою,  весь час жертвувалася свої страждання Богові. Говорила, що «кожне життя є дорогою через Голгофу, а кожна душа Оливковим Садом; саме там кожна людина повинна у тиші пити келих свого життя. Кожне християнське життя є Месою, і кожна душа  на цьому світі це «Гостія». (…) Гостія вашої Меси це ви самі; ви, тобто все те, чим ви є, що ви маєте, що робите». 

Марта Робін відіграла дуже важливу роль в новітній історії французької Церкви. Вона була духовним керівником багатьох відомих постатей, лідерів нових католицьких спільнот, що створювалися в цій країні. 

Безпосередньо з її натхнення виникли «Вогнище Любові» (Foyers de Charite). Перше Вогнище Любові  на прохання Марти Робін заснував її майбутній духівник о. Георгрес Фінет (1898-1990) з Ліона. Тепер вони діють у 40 країнах світу. 

Євхаристійний піст

Євхаристійний піст пов'язаний з браком апетиту, небажанням або просто огидою до їжі. У дуже різкій формі переживала його свята Катерина Сієнська. Зі спогадів її духівника дізнаємося, що незважаючи на старання нормально харчуватися, свята не могла пересилити себе. Шлунок нічого не перетравлював і свята Катерина повертала все, навіть воду.

Євхаристійного посту зазнавали також особи, що жили в XX столітті, зокрема Александріна де Коста (+ 1955 р.) і Тереза Неуманн (+ 1962 р.). 

  Отримати Святе Причастя з рук Ісуса

Святі, які з різних причин на деякий час були позбавленими можливості приступати до Святого Причастя отримували благодать чудесного його прийняття. Одним з них був святий Станіслав Костка (+ 1568 р.). Коли готувався вступити до ордену єзуїтів, захворів і змушений був  зупинитися в одній лютеранській родині. Господарі не погодилися, щоб привести священика зі Святим Причастям. Тоді  св. Станіслав молився палко до святої Варвари, покровительки  таїнства Покаяння і Святого Причастя в годині смерті. Свята появилася в супроводі ангела і принесла Євхаристію. 

Домініканські перекази говорять про схоже чудо, якого зазнала наймолодша домініканська свята, 11-річна Імельда. Був 1333 рік. Імельда вже рік належала до ордену. Її  було прийнято з великим опором, але через молодий вік не допускали до Причастя. Імельда дуже страждала щодня, спостерігаючи як інші домініканки приймають Євхаристію. У день її смерті трапилося чудо: гостія повисла над головою дівчинки. Монахині, які були свідками цієї події, повідомили про те священика, який служив Святу Месу. Той підійшов до дівчинки, торкнувся гостії над її головою і подав Імельді. Молоденька домініканка померла через хвилину після прийняття Святого  Причастя. 

Дар сліз

Деякі святі отримали також дар сліз за власні гріхи або з приводу страждань Ісуса Христа. Під час Євхаристії плакали для прослави Бога і для винагороди за гріхи. Найбільш відома з їх числа свята — Клара (+ 1253 році). Інший святий, Фелікс з Канталіче (+ 1587 р.), дуже плакав під час Святої Меси, що не міг рецитувати месальних  молитов. 

Крім дару плачу, святі вирізнялися своєю незвичайною любов’ю до Христа в Євхаристії, променистими та вогняними аурами та екстазом. Такі чудеса траплялися зокрема зі св.Ігнатієм  Лойолою, засновника ордену єзуїтів. 

Екстаз, який відчувають святі, прославляючи Пресвяті Дари, інколи супроводжувала левітація, тобто висіння в повітрі. Святий Йосиф з Купертіно (+ 1663 р.), якого майже щоденні левітації були задокументовані, став покровителем подорожуючих у повітрі. Дар левітації збуджує у свідків подив, але також страх, інколи також страх за життя людини, з якою це стається. Самі левітуючі зазвичай згадували це явище неначе лагідне носіння. Лише свята Тереза Авільська визнала, що її власні левітації викликали в ній також страх перед незвичайною силою і силою Бога, який «не задовольняється притяганням до себе тільки душі, але прагне також і тіла». 

Джерела:     Католицький Медіа-Центр 

КРЕДО 

27.07.2014р. Б. / Папа - католицьким ЗМІ: «виходьте» в цифровий світ

«Звіщення Євангелії в цифровому світі завжди повинно призводити до пропозиції особистої зустрічі з Христом - зустрічі реальної і преображаючої», - з такими словами папа Франциск звернувся у своєму посланні до учасників IV національного Конгресу душпастирства соціальної комунікації Бразилії (PasCom). Зустріч на тему «Комунікація, завдання і можливості євангелізації в епоху цифрової культури» проходить при Марійському санктуаріїї в Апаресиді. З роботою національного конгресу пов'язаний II Семінар молодих діячів комунікації Бразилії.

У зустрічі беруть участь єпископи, священики, чернецтво та миряни - працівники ЗМІ, а сам симпозіум проводиться в річницю апостольського візиту папи Франциска до Бразилії з нагоди Всесвітнього Дня Молоді в Ріо-де-Жанейро, який Папа розпочав саме із санктуарію в Апаресиді.

У посланні учасникам національного конгресу Святіший Отець закликає їх «не залишатися в стінах парафій і спільнот, наших парафіяльних або єпархіальних організацій, коли стільки людей чекають Євангелія!

Отримавши послання, потрібно виходити. Потрібно не просто відкрити двері і чекати, що в них хтось увійде, але вийти за ці двері самим, щоб шукати людей і зустрічатися з ними».

Ця тема «виходу», така дорога папі Франциску, повинна бути близька і цифровому континенту. «Ніякий рух, - йдеться в посланні, - не може і не повинен бути закритим для тих, хто, в ім'я воскреслого Христа, прагне до все більшої єдності з людиною. З Євангелієм в руці і в серці необхідно підтвердити, що зараз настав час підготовки шляхів, що ведуть до Слова Божого. Особливу увагу потрібно приділяти людям, що знаходяться поки що на етапі пошуку».

Душпастирство цифрового світу, зазначає далі папа Франциск, «покликане бачити людей невіруючих, зневірених і тих, які в глибині прагнуть не до ефемерної, а до абсолютної істини, оскільки нові медіа дозволяють входити в контакт з послідовниками всіх релігій, з невіруючими і людьми всіх культур».

За словами Святішого Отця, цифрові канали людської комунікації є однією з ключових областей нового місіонерського «виходу», тому працівники мас-медіа і, зокрема, душпастирського служіння комунікації покликані «з упевненістю, з свідомою і відповідальною творчістю приєднатися до мережі людських відносин, які стали можливими завдяки цифровій епосі».

На завершення свого послання папа Франциск вказує бразильським католикам, що працюють у сфері комунікації, на кілька напрямків: вивчити особливу мову цього «ареопагу» і, визнаючи «верховенство особистості», ніколи не забувати, що «цифровий континент - це не тільки чисто технологічна реальність, але насамперед  місце зустрічі людей, чиї надії і проблеми зовсім не віртуальні, але реальні і потребують конкретної відповіді».

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя