10.07.2014р. Б. / Зцілення через спілкування

  Роздуми Над Словом Божим на четвер ХIV звичайного тижня, рік ІІ

  «Оздоровлюйте недужих» (Мт 10:8). В грецькому тексті слово «недужі» виражено словом «астхенУнтас», що також означає бути слабким духом, немічним; бідувати, потребувати. А оздоровлення  грецькою «тхерапЭутэ», також можна перекласти як «зцілювати, служити, поважати, піклуватися». 

Не всі з апостолів були професійними лікарями, не так ґрунтовно розумілися на медицині, але були послані Ісусом з такою місією. І у наш час не усе залежить від професійності лікарів, адже лікарі лише намагаються лікувати, як можуть, але зцілює тільки Господь. 

Так само і ми покликані до цієї місії. Можливо, це є трохи амбіційно називати нас «терапевтами душ», але коли ми служимо одне одному, співчуваємо чиємусь горю, підтримуємо у нужді, піклуємося про рідних, — ми насправді зцілюємо їхні серця. Бог від початку покликав людину жити у спільноті, у спілкуванні. «Не добре  бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Бут 2:18). «Двом ліпше, ніж одному… Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести.» (Проп 4:9-10). Церква — це «тіло, складене і надійно злучене всякими зв'язками… дає зріст тілові на розбудову самого себе в любові.» (Еф 4:16). У Бога немає випадковостей. Всі ми опинилися у певному місці проживання, місці праці, навчання, служіння, — там, де ми потрібні. Там є джерело нашого розвитку і можливість допомогти оточуючим. Свідченням віри, підтримкою, розрадою. Під час кожної такої «випадкової» зустрічі, можемо запитати Бога так: «Господи, покажи, як Ти хочеш, щоб я попіклувався про цю людину? Дозволь йому побачити у мені Тебе». Хто знає, що задумав Господь і як він може використати тебе для врятування душі цієї людини… 

Всі ми є членами одного тіла Христового, Його Церкви, і кожен із нас може привносити в тіло Христове щось своє, що необхідне для зростання іншої людини. «Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре… з переповненого серця говорять його уста.» (Лк 6:45). Коли ми служимо ближнім — ми служимо Господу. 

«Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10:8). Кожен може послугувати, ділитися даром, який має. (пор. 1Пет 4:10-11). Дар (або уміння) утішати, допомагати – один з дарів Святого Духа. (пор. Рим 12:8). «Прагніть (досягайте, бажайте, дбайте) про більші дари і я відкрию для вас кращу дорогу» (пор. 1Кор 12:31). 

Не залишайте ближнього без своєї братньої опіки, потіхи. Господь, у відповідь, потішить і вас.   

Джерело:   КІРІОС

09.07.2014р. Б. / Нотатки матері про важливе

Порівнювати речі, пов’язані із народженням і розвитком дитини, котрі зазвичай самі бувають предметом порівнянь, якось нелогічно. І це змушує не порівнювати, а пояснювати глибину, розкривати її зміст, і то найперше самій собі.

 

Не знаю більшого прикладу ніж пологи, той момент народження, в котрому найглибше і нерозривно поєднані біль та радість. Ба більше, вони супроводжують людину протягом усього її життя. 

Вагітність – у ній присутня частина вічності. Неперервність людського існування. Плоть від плоті. Але відчувши це фізично, на своєму, точніше у (!) своєму тілі – розумієш, що це зіткнення з певною містикою, таємницею, чудом на рівні матерії. 

Так, тепер я знаю напевно, що ми продовжуємося у своїх дітях. 

Особисто для мене незабутнім шокуючим моментом була перша УЗД, коли я побачила на моніторі 12-тижневу особу — з ручками і ніжками, найсправжнісіньку людину! Коли ще ззовні твоє тіло не подає жодних ознак зміни форми.

 

Потім вперше почула серцебиття малюка. 

Характер поштовхів уже визначив характер дитини. Уже там всередині мене жила маленька особистість.   

Народження дитини — це не лише досвід материнства, але й участь при самих коренях, початках зародження людського життя. Безпосередня участь в «експерименті» росту і розвитку людини. 

Після народження дитини сприймання всього, навіть дуже добре знайомих речей, відбувається наче вперше. Перший плач, перший погляд, перший дотик. З першої хвилини, ні — секунди (оскільки хвилина в такий момент — занадто багато) доведеться пережити все вперше. Тому здається й сам починаєш жити по-новому. Це досвід особистого другого народження — проте вже свідомого народження. 

Я не засуджую тих мам, котрі на початках у розмовах не розрізняють себе і дитини, починаючи кожне речення із займенника «ми». Особливо на перших порах після пологів. Плоть відділилася від плоті, але це «ми» звучить наче відлуння фантомного болю десь глибоко всередині, в утробі, котра торкається всесвіту. 

Ставши матір’ю, починаєш розуміти всю глибоку таємницю жінки, її сили і могутності, покликання. Можливість привести у цей світ людину — хіба існує чудо, котре здатне перевершити це? 

Будьте як діти — одна із християнських «умов» для досягнення блаженства, щастя. Бути чистими і світлими, готовими сприйняти цей світ, ввійти в нього, крихтами вбираючи в себе всі його радості і болі. 

Не знаю кращого індикатора щирості для дорослого, ніж дитина. З цікавістю спостерігаючи, як зрілі всезнаючі розумні люди підходять до немовляти, бачиш, як в одну мить вивітрюються всі їхні бонуси, набрані у цьому житті, як вони самі перетворюються в дитину, аби лиш удостоїтися посмішки маленького господаря цього вечора. І тут не пройде жодна фальш, підкуп чи обмін. 

Мене дитина виховує — вчить правильному спілкуванню з «хорошими» і «поганими», вчить розрізняти других від перших, вчить відчувати людей. 

Дітям притаманна та наївність, про котру ми забули — наївність у спілкуванні, у пізнанні світу, безпосередньої участі у всьому навколо. Лише згодом у дитини з’являться стереотипи, упередження, комплекси та гріхи. Тільки потім суспільство накладе на неї свій важкий відбиток. А спершу він, новонароджений, світле і чисте немовля, змінює цей світ своєю присутністю. 

Немає нічого дивного в тому, що багато дорослих не вміють спілкуватися з дітьми. І жодна книга, фільм чи порада тут не допоможе. Тому що потрібно спілкуватися не словами, а почуттями — серцем. І тоді з подивом виявляєш, як за дверима дитячої кімнати зникає власний тягар, як легкість буття кожною посмішкою дитини торкається твоєї загрубілої шкіри… 

Джерело:    КРЕДО

08.07.2014р. Б. / Голова Депрелігій закликав спецслужби, міжнародні організації та "УПЦ" (МП) зробити все для визволення священика УГКЦ з полону

Директор Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Володимир Юшкевич звернувся до представників українських правоохоронних органів, спецслужб, представників міжнародних організацій із проханням зробити все можливе для визволення священика. Окремо він попросив керуючого Донецькою єпархією "Української" православної церкви, митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона допомогти порятунку священика.

«Як стало відомо, 4 липня у Донецьку зник секретар Ради Церков і релігійних організації Донецької області, священик Української Греко-Католицької Церкви Тихон Кульбака. За деякою інформацією, до його зникнення причетні члени терористичної організації «Донецька народна республіка». Перед цим отець неодноразово отримував погрози від проросійськи налаштованих активістів.

Таким чином порушуються основні права людини: право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на свободу світогляду та віросповідання.

Звертаюся до представників українських правоохоронних органів, спецслужб, представників міжнародних організацій із проханням зробити все можливе для визволення священика. Окремо прошу керуючого Донецькою єпархією "Української" православної церкви, митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона допомогти порятунку священика», – йдеться у документі.

Джерело:   РІСУ

Воїни Христа Царя