17.12.2013р. Б. / Папа: Коли бракує пророчого духу, порожнечу займає клерикалізм

Пророк — це той, хто слухає Боже слово, вміє розпізнавати теперішнє та спрямовуватися у майбутнє. Про це говорив Папа Франциск 16 грудня під час Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти».

 

За його словами, коли у Церкві бракує цього виміру пророцтв, то в ній бракує Божого життя, на місце якого приходить клерикалізм. 

Святіший Отець зазначив, що пророк «носить у собі ці три виміри: минуле, теперішнє та майбутнє». Щодо минулого, то проповідник пояснив, що «пророк усвідомлює обітницю, носить у своєму серці Божу обітницю, підтримує її живою, її повторює». Далі, споглядаючи на сучасність, на свій народ, він «відчуває силу Святого Духа, щоб сказати йому слово, яке допоможе йому підвестися та далі прямувати до майбутнього». 

«Пророк, — наголосив Папа, — це людина трьох часів: обітниці минулого, споглядання теперішнього та сміливості вказати на шлях у майбутнє. А Господь Бог завжди оберігав Свій народ у важких хвилинах через пророків, у хвилинах, коли народ був пригнічений чи розбитий, коли занепала святиня, коли Єрусалим був під пануванням ворогів. Тоді, коли народ запитував: Господи, Ти обіцяв нам те і те! І що ж тепер діється?». 

Схожу ситуацію, за словами Святішого Отця, переживала Пресвята Богородиця, коли стояла біля підніжжя хреста. У таких хвилинах «потрібне втручання пророка», але його не завжди добре приймають, а навіть і відкидають. Ісус казав фарисеям, що їхні батьки повбивали пророків, тому що їм не подобалося те, що ті говорили. А коли серед народу бракує пророцтва, то, як зауважив проповідник, не вистачає чогось більшого: «не вистачає Божого життя».

Коли відсутній пророчий дух, то всю силу віддається законності. Це бачимо у євангельському уривку, який розповідає про те, що первосвященики запитували Ісуса про те, якою владою Він все те чинить, адже це вони є «панами святині». «Вони, — сказав Папа, — не зрозуміли пророцтв. Вони забули про обітницю! Вони не вміли прочитати знаки часу, їхні очі не змогли проникнути в них, їхні вуха не чули Божого слова. Вони мали лише владу!» 

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що коли у Божого люду немає пророцтва, то цю порожнечу займає клерикалізм, який цікавиться лише тим, про що фарисеї питали Ісуса: «Якою владою Ти це чиниш?». Таким чином, пам’ять про обітницю та надія на майбутнє применшені лише до теперішнього: лише якщо все законно, то тільки тоді йдемо далі. «Нехай у ці дні, коли готуємося до Різдва, наша молитва буде наступною: Господи, нехай не забракне пророків серед Твого люду! Всі ми, охрищені, є пророками», — наголосив Папа, закликаючи просити у Господа Бога дару ніколи не забувати Його обітниці та невтомно прямувати вперед: «Господи, звільни Свій люд від духа клерикалізму та допомагай йому духом пророцтва!». 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

16.12.2013р. Б. / «Ніколи не бійтеся ніжності»

«Різдво для мене - це надія і ніжність...». Інтерв'ю, яке Папа Франциск дав журналісту туринської газети «La Stampa» Андреа Торніеллі, починається з роздумів про сенс Різдва.

Бесіда з журналістом тривала півтори години, під час якої Папа Франциск говорив на теми страждання дітей і драми голоду в світі, відносин Католицької Церкви з іншими християнськими конфесіями, питань шлюбу і сім'ї, які будуть в центрі уваги майбутнього Синоду.

Це перше Різдво, яке відзначається у його понтифікат, і Папа Франциск, з властивою йому простотою, пояснює, як його слід святкувати: «Це зустріч з Ісусом, - говорить Святіший Отець. - Різдво - це зустріч Бога зі Своїм народом. А також це втіха, таємниця втіхи». Різдво, - пояснює Папа в інтерв'ю, опублікованому 14 грудня, - «говорить нам про ніжність і про надію». Папа закликав усіх християн не бути «холодною Церквою, яка не знає, куди йти і потрапляє в пута ідеологій і світського духу». Папа Франциск коротко і переконливо відповів на критику і стереотипи тих, хто бажав би баналізувати різдвяні свята: «Коли людина нездатна зрозуміти цю радість, або знаходиться в ситуації, яка не дозволяє йому це зробити, то він переживає це свято з світськими веселощами. Але між глибокою радістю і світськими веселощами є різниця». Далі Папа Франциск згадав про 50 річницю історичного візиту Павла VI на Святу Землю. Папа Франциск висловив бажання відправитися туди, щоби зустрітися, як він сказав, з «моїм братом Варфоломієм, Патріархом Константинопольським». Потім Папа торкнувся теми страждання невинних дітей, страждання, яке неможливо пояснити, і не залишається нічого іншого, як довіритися Богові, «довіритися Його погляду», - сказав Папа. І це страждання дітей видно також у трагедії голоду. Папа закликав прокинутися від байдужості і припинити чинити марнотратство. У цьому Папа дотримується соціального вчення Церкви, як він сам пояснив, пославшись на Evangelii Gaudium і на критику, з якою на нього обрушилися деякі кола. Журналісту, який запитав Папу, чи не ображений він на те, що його назвали «марксистом», Святіший Отець відповів, що ні: «Це помилкова ідеологія, але я знайомий з багатьма марксистами, які є хорошими людьми, і тому я не відчуваю себе ображеним».

Єдність християн є пріоритетом. Сьогодні, - сказав Папа Франциск, існує «екуменізм, який скріплюється кров'ю», і пояснив: у багатьох країнах християн вбивають без будь-якої різниці, до якої конфесії вони належать, але єдність - це благодать, яка повинна ще прийти.

Говорячи про можливість уділення таїнств для розлучених, які знову вступили в шлюб, Папа послався на лютневу консисторію і на майбутній надзвичайний Синод жовтня 2014 р., але підкреслив необхідність діяти з розсудливістю, щоби не ускладнюючи ситуацію, а проявляючи чесноти тим, хто має владу».

На питання про правильні відносини між Церквою і політикою, Папа відповів, що мова йде про відносини, які рухаються в різних напрямках і мають різні завдання, але вони обидві - Церква і політика - повинні сходитися в одному: у допомозі народу. «Політика благородна, - сказав Папа Франциск, цитуючи Павла VI, - вона є однією з вищих форм милосердя, і стає брудною, коли її використовують для угод». І на завершення Папа розмірковував про роль жінки в Церкві: слід цінувати і виявляти її кращі якості, а не «заганяти» в тісні рамки неправильного розуміння церковності, - сказав Папа Франциск.

Джерела: www.catholic-media.org

Воїни Христа Царя

15.12.2013р. Б. / Дорогі священики, перечитайте Папське повчання

Бувають моменти, коли католик сидить на церковній лаві, шкодуючи, що священикові, який проголошує проповідь, не спішно на обід…

 

Недільна Меса. Ти саме сів на лавку, вислухавши Євангеліє. Чекаєш на коротку гомілію. Сподіваєшся, що священик приділить кілька хвилин роздумам над Словом, яке ти щойно почув. Може, скаже щось таке, що допоможе тобі зрозуміти слова Ісуса і застосувати їх у щоденному житті в тижні, який розпочинається. 

Навряд чи можна було помилитися більше! На жаль, тобі знову не пощастило… Замість конкретних рефлексій — абияке лиття води, що купи не тримається. Замість посилань на наші щоденні проблеми — якась складна для осмислення історійка, що мала бути життєвою і цікавою, але, певно, ніхто задуму проповідника не осягнув. Замість кількох простих думок, які становлять собою наслідок раніше промедитованого Слова, — зліпок із заготовок у «помічнику проповідника», поєднаний із якоюсь притягнутою за вуха цитатою (найкраще з Йоана Павла ІІ). 

Після п’яти хвилин з тебе вже досить. Із Євангелія, найшвидше, ти вже нічого не пам’ятаєш. Якщо ти влип, то проповідник зараз ще тільки-но розохочується. По десяти хвилинах при кожному стишенні голосу радієш, що то вже кінець. На жаль, ще ні, і ще ні. Якщо тобі особливо сильно пощастило, то це все може тривати і двадцять з лишком хвилин. По дорозі можеш почути ще якісь суспільно-політичні зауваження. Після такого досвіду жалкуєш, що священик, який править Месу, не поспішає на обід… 

Це не вигадана історія. Такою, на жаль, нерідко є наша сіра, буденна парафіяльна дійсність. Вочевидь, є священики, які роблять на амвоні те, що вони там мають робити; але це, на жаль, все ще винятки. 

На значення проблеми звернув увагу Папа Франциск. У нещодавно опублікованому Апостольському повчанні «Evangelii Gaudium» (яке вже багато хто називає програмним документом нового понтифікату) знаходимо частину, присвячену тому, як має виглядати проголошування гомілій. 

Ось кілька папських порад. Точний діагноз і рецепт доброї проповіді.

 

- Проповідь є точкою відліку для оцінки близькості та здатності на зустріч пастиря зі своїм людом. Ми ж знаємо, що вірні надають їй великого значення. І вони, як і самі висвячені служителі, чимало страждають: одні при слуханні, інші при проголошуванні слова. Це сумно, але так є. 

- Проповідь не може бути розважальним спектаклем, вона не відповідає логіці медіального переказу, але має викликати запал і надати сенсу целебрації (урочистому служінню відправи). Вона становить собою особливий вид, оскільки йдеться про переказування слова у рамках літургійного дійства. Тому вона має бути коротка і повинна уникати того, щоби справляла враження, ніби це якась конференція або лекція. 

- Приготування до переказування слова є таким важливим завданням, що потрібно присвятити певний тривалий час на вивчення, молитву, роздуми і душпастирську креативність. 

- Деякі настоятелі часто вважають, що це неможливо з огляду на численні обов’язки, що вони їх мусять виконувати. Однак я насмілююся просити, аби вони щотижня присвячували цьому завданню достатньо довгий особистий і спільнотний час, навіть якщо треба було би призначити менше часу на інші завдання, хоч би й важливі. 

- Проповідник повинен уміти так слухати люд, аби відкрити те, що вірним потрібно почути. Проповідник — це людина, яка споглядає Слово, а  також споглядає люд. 

- Проповідник, який не готується, не є «духовною» особою, він нечесний і безвідповідальний стосовно отриманих дарів.

 
Пьотр Жилка, deon.pl

Джерело:   КРЕДО