13.06.2013р. Б. / Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

 

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

 

Проповідь

Святе Письмо навчає, що Ісус Христос після Воскресіння перебував на землі сорок днів, з'являвся своїм апостолам, переконував їх, що це Він і що Він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, учив розуміти Писання, заохочував до проповідування Євангелія по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги в розумінні й проповідуванні Божого слова. А сорокового дня по Воскресінні, прибувши до апостолів, вийшов з ними, пройшовся недалеко від міста Витанії, потім, знявши руки, поблагословив їх і став возноситися на їхніх очах у небо (пор. Лк 24, 50-51). Ісус Христос своєю силою став підноситися в небо, подібно, як і сам воскрес. Його вознесіння сталося на очах учнів, з котрими Він йшов з Єрусалиму до Витанії, розмовляючи дорогою, відповідав на запитання апостолів, котрі цікавилися земними справами, що стосувалися до відбудови царства Ізраїлю. Господь бажає піднести їх до іншого мислення - бути Його свідками по всій землі після прийняття Святого Духа (пор. Ді 1, 8). Не дивуймося апостолам, а тим більше собі, коли нас завжди тягне до земних справ, а дивуймося тому, що після стількох переконань людина дорожить земними речами й побивається за вигідним життям, ніби її призначення є залишатися жити на землі вічно.

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися в небо, не спускаючи з Нього очей до того часу, аж поки хмара забрала Його. На Бога треба дивитися очима віри й так само розпізнавати Його, тому що неможливо пізнати Бога тілесними очима й замало стати Його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли вже не бачили Його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі в білій одежі стали коло них і заговорили - сказали, що Христос так само повернеться знову на землю. Земного зору не вистачає, аби пізнати Бога, а пізнавши Його з дару віри, слід ретельно готуватися до Його приходу на землю. І в "Символі віри" ми визнаємо і стверджуємо про другий прихід Христа на землю - "судити живих та мертвих".

Святий Іван Золотоустий навчає, що хмара - "символ божественної сили" (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда 2 на Діяння). Через ангелів довідуємося про прихід Христа в тілі на землю, щоб судити мешканців землі, - як згадує Святе Письмо (пор. Мт 19, 28; Ді 17, 31). Святитель Іван Золотоустий так говорить про апостолів: "Вони побачили кінець Воскресіння, але не бачили початку; а Вознесіння побачили початок, але не бачили кінця" (там само). Учні, котрі з такими великими труднощами прийняли Ісусове Воскресіння, стали свідками Його Вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це Він, й отримали надію від ангелів, що Він знову прийде. Правда, ангели не вказали терміну, тому що сам Господь говорив: "А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець" (Мт 24, 36).

Під час Вознесіння Христа на небо зустрічаємося з ангелами, котрі являлися також при Його народженні; коли Ісус перебував на молитві в оливному саду; як свідки Його Воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Письмо розповідає про їхню роль і завдання перед Богом. У Стихирах сьогоднішнього свята молимося: "Як ти, Христе, возносився... ангели, злітаючи перед тобою, кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!" (Світильний Вознесіння). Ангелів бачимо в білих блискучих одежах - як символ чистоти духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також завжди перебувають при нас, дивляться на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято - свято ангелів і людей, свято неба та землі. Радіймо в цей день і пам'ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос з ангелами після останнього суду - воскреслих мешканців землі. Дивімося вгору, не прив'язуймося до земних речей, котрі незабаром треба буде залишити, а зі собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов'ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори -світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути й вознестися з Ісусом Христом і святими ангелами у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день - день, коли Христос взяв наше єство і возніс його небесному Отцеві. Туди прямуймо, там наша мета життя!

+ Ігор (Возьняк), Митрополит Львівський

Храм Вознесення Господнього, м. Львів 17.05.2007

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Архиєпископ Ігор Возняк. "Слово Господнє живе та діяльне". Проповіді. - Львів: Свічадо, 2009.
А також ікону Вознесення ГНІХ храму Преображення Господнього м. Львів.

Джерело: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

12.06.2013р. Б. / Церква – місце Божого милосердя й надії

Загальну аудієнцію 12 червня 2013 р., яка відбулась на площі Святого Петра у Ватикані, і в якій взяло участь понад сімдесят тисяч паломників з усього світу, Папа Франциск присвятив визначенню Церкви як Божого Люду, як це окреслив ІІ Ватиканський Собор, і як говорить Катехизм Католицької Церкви. Святіший Отець поставив ряд запитань, над якими, за його словами, кожен зможе призадуматись.

 

Найперше, що означає бути «Божим Людом». Папа підкреслив, що, перш усього, це означає, що Господь не є власністю жодного народу. Він кличе, скликає, запрошує стати частиною Його люду. І цей заклик звернений до усіх без різниці, тому що Боже милосердя «хоче, щоб усі люди спаслися» (І Тим 2,4).

 

Святіший Отець вказав, що Ісус, не створив виключної, елітної групи, але наказав Апостолам іти та навчати всі народи. У посланні до Галатів святий Павло стверджує, що серед Божого Люду, в Церкві «нема юдея ані грека...бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3,28). «Хочу сказати також і тим, які відчувають себе далекими від Бога і від Церкви, – сказав Папа, – боязкими або байдужими, тим, які вважають, що не зможуть змінитись: Господь кличе також і тебе, щоб стати частиною Його люду і робить це з великою пошаною та любов’ю. Він запрошує нас стати членами цього народу, Божого люду».

 

Як же ж стаємо членами цього Божого люду? «Не через фізичне народження, – сказав Папа, – але через нове народження. У Євангелії Ісус каже Никодимові, що для того, щоб увійти в Царство Боже, потрібно народитись з висоти, з води та Духа (пор. Ів 3,3-5). Ми стаємо членами Божого люду через Хрищення, через віру в Христа, через Божий дар, який треба плекати та вирощувати протягом усього нашого життя». Святіший Отець запросив кожного поставити собі запитання: що я роблю, щоб зростати у вірі, яку я отримав під час мого Хрищення?

 

Наступне питання стосувалось закону Божого люду. «Це закон любов, любові до Бога і любові до ближнього згідно із новою заповіддю, яку нам залишив Господь . – наголосив Єпископ Риму. – Однак, ця любов не є безплідною сентиментальністю або чимось невизначеним, але означає визнати Бога як єдиного Господа життя і, одночасно, прийняти іншого як справжнього брата, долаючи поділи, суперництво, непорозуміння, егоїзми – ці дві речі йдуть разом.

 

Скільки шляху ще потрібно подолати, щоб у конкретний спосіб жити цим новим законом, законом Святого Духа, що діє в нас, цим законом любові!» Папа звернув увагу й на те, що преса та телебачення показують численні війни між християнами «Як це зрозуміти? – запитав Святіший Отець. – Стільки воєн серед Божого люду! Але також і в кварталах, на робочих місцях – скільки-то воєн викликаних заздрістю, суперництва. Скільки воєн у самих родинах! Ми повинні просити у Господа, щоб змогти як слід зрозуміти цю заповідь любові. Як добре, як гарно любити одні одних як справжні брати!» Папа Франциск закликав молитись за тих, на кого ми сердимось, за тих, хто, можливо, нам не симпатичний, і не відкладати, а зробити це сьогодні!

 

Відповідаючи на питання про місію цього Божого люду, Святіший Отець вказав, що вона полягає у тому, щоб нести у світ Божу надію та спасіння: бути знаком любові Бога, який кличе усіх до приязні з Ним, бути закваскою, завдяки якій бродить усе тісто, сіллю, яка надає смак і захищає від псування, бути світлом, що освітлює. Далі Папа Франциск ще раз звернув увагу на те, що вистачить розгорнути газету, як бачимо присутність зла, бачимо як діє Диявол. «Але хочу сказати вголос: Бог є сильніший! – сказав Святіший Отець, додаючи: Чи ви вірити в це?! Повторімо всі разом: Бог є сильніший! А сильніший тому, що Він – Господь, Він – єдиний Господь!» Папа Франциск наголосив, що навіть і тоді, коли дійсність може огортати пітьма, коли вона може бути позначена злом,однак, вона може змінитись, якщо ми першими принесемо світло Євангелія, особливо власним життям. Святіший Отець навів приклад, що коли темної ночі на величезному стадіоні одна людина запалить світло, то його ледь видно, але коли понад сімдесят тисяч глядачів запалять власне світло, увесь стадіон наповниться світлом. «Зробімо так, – закликав Папа, – щоб наше життя було Христовим світлом: разом понесемо світло Євангелія у повсякчасну дійсність».

 

Вселенський Архиєрей вказав, що метою Божого люду є Боже Царство, яке започатковане на землі самим Господом і повинно поширюватись аж до звершення, коли з’явиться Христос, наше життя. Мета – це повна єдність з Господом, це – увійти в Його божественне життя, де будемо жити радістю Його безмежної любові, повною радістю.

 

Бути Церквою, бути Божим Людом, сказав на закінчення своєї катехизи Папа Франциск, згідно з великим задумом Божої любові, означає бути Божою закваскою серед людства, означає звіщати й нести Боже спасіння у наш світ, який часто збився з дороги, якому потрібно відповідей, які заохочують, які дають надію, які підбадьорюють на шляху.

 

«Нехай же Церква буде місцем Божого милосердя та надії, де кожен зможе відчути себе бажаним, любленим, прощеним та заохоченим жити добрим євангельським життям», – закликав Святіший Отець, додаючи, що для цього Церква повинна мати відчинені двері, щоб усі могли прийти, а ми повинні вийти через ці двері, щоб звіщати Євангеліє.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

12.06.2013р. Б. / Кардинал Кох про здобутки і невдачі екуменічного діалогу

Діалог між Католицькою і Православною Церквами став можливий після Другого Ватиканського собору, коли папа Павло VI та Вселенський патріарх Атенагор скасували взаємні анафеми. Про це, під час лекції в УКУ нагадав кардинал Курт Кох.

 

«Цим актом з організму Церкви було виведено отруту взаємного відлучення, а «символ розколу» заступив «символ любові»», – наголосив під час лекції кардинал. 

Перебуваючи 10 червня з візитом в УКУ голова Папської ради сприяння єдності християн зустрівся з керівництвом Університету, відвідав Колегіум та ознайомився з діяльністю факультетів та інститутів, повідомляє прес-служба УКУ. 

Під час свого візиту кардинал Кох прочитав лекцію «Перспективи екуменічного діалогу між Католицькою і Православною церквами». 

На його думку, важливим моментом в екуменічному діалозі стало те, що Католицька та Православні церкви почали шукати те, що їх об’єднує, а саме богослов’я у сферах сакраментології, таїнства Церкви та Євхаристії. Однак, окрім пошуку спільного, часто теми примату єпископа Риму, а також «уніатизму» та «прозелітизму» слугували причинами призупинення діалогу, що могло відкинути всю роботу до початків. 

Кардинал Кох також прокоментував роль східних Католицьких Церков у міжконфесійному діалозі і зазначив, що  «вони своїм богослов’ям і літургією, дисципліною і правом зорієнтовані на Схід, а з іншого боку – живуть у сопричасті з Римом». 

Під час візиту до УКУ кардинала Курта Коха супроводжував Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). 

Джерело:    КРЕДО