Рм.9,6–19: «Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося»
Ми, люди сучасного світу, дуже часто хочемо швидких результатів, в
короткому часі хочемо змінити самого себе, хочемо, щоб швидко
змінювалися люди навколо нас. Це особливо видно в неофітів, хто лише
навернувся до Бога. Вони дуже хочуть всіх навернути і привести до Бога в
одну мить. Але ми не знаємо, як Бог діє, наймовірніше, що в кожному
випадку і з кожною людиною у свій спосіб.
Наше завдання – завжди сіяти Боже Слово, завжди промовляти про Бога: і словами, і життям. А результат, то вже Божа справа! Вірмо, що ті зерна раніше чи пізніше проростуть.
***
Мт.10,32-36: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним»
Кажучи правду, нам часто не дуже хочеться виявляти свою віру
прилюдно, ми не раз так і кажемо, що моє християнське життя, то це
приватна справа. Здебільшого хочемо жити так, щоб не мусити визнавати
своєї віри, свідчити про Господа своїм життям, проповідувати Його іншим.
Зі свого досвіду бачимо, що саме життя, а точніше, наш Творець, ставить
нас у такі обставини, в яких, хочемо того чи ні, однак маємо виявити
свою віру в Нього.
Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня,
щохвилини, що миті. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо
уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Христа, а
він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це свідчення мучеників, яке
дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані.
Для більшості християн свідченням має бути не одна героїчна хвиля
нашого життя, а кожна хвилина наших буднів. Ситуації, коли маємо
виявити своє прощення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов,
милосердя, свідчать про те, ким ми є. Саме це є визнанням нашої віри в Бога!
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар