Еф.2,14–22: «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»
У цьому світі людина як правило прагне займати різні становища,
більше чи менше впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче щоб її
зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливе зовсім інше: ми не
чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, а ми є
співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.
І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо
своєю смертю та воскресінням Господь робить усіх учасниками Царства
Небесного. Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.
***
Лк.8,41-56: «Дочко, віра твоя спасла тебе!»
Коли уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що
навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна лише припускати,
чому їх було так багато. Хтось прийшов з цікавості, хтось – тому, що
бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з
інших якихось мотивів, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, напевно,
мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а
Господь може творити чуда.
Тому в Євангелії серед тих тисяч людей бачимо небагатьох, які
зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі
цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив з вірою.
Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина
«доторкнулася» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалось би, часто приходимо до Бога,
але чи доторкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашої довіри, аби
щось нам дати. Бог може все, але може все лише через нашу віру!
***
Введення у храм Пресвятої Богородиці
Знаємо, що у Святеє Святих раз на рік вступав один зі
священнослужителів. Тому нам складно зрозуміти, як Пресвята Богородиця
могла ввійти до Святая Святих. Звичайно, можемо про це дискутувати,
довго думати, міркувати. Однак Богородиця не лише ввійшла до храму, у
Святеє Святих, де була присутність Господня, – вона, земне, людське
творіння, сама стала храмом, Святая Святих – сама прийняла Господа.
Це велике покликання, яке виявляє Богородиця, є покликанням
кожного з нас. Апостол Павло каже: «Уже не я живу, а живе в мені
Христос». З одного боку, ми приходимо до храму Господнього, а з іншого –
ми самі є храмом Духа Святого, як про це також каже апостол Павло.
Ми самі є храмом Господнім. Тому маємо пам’ятати, до Кого приходимо в храмі – до Володаря всього видимого й невидимого. Пам’ятати, Кого приймаємо до себе, Хто живе в нас, – Творець усього видимого й невидимого. І коли це усвідомлення будемо в собі розвивати, то настане велична радість перебування з Господом, яка триватиме навіки–віків.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар