Святих 40 мучеників, замучених на Севастійському озері
Тропар, глас 1: Страстоносці всечеснії, сорок Христових
воїнів, непохитні лицарі,* ви, що перейшли крізь вогонь і воду,* стали
співгромадянами ангелів.* З ними же моліться Христові за тих, що з вірою
вас хвалять:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас
вінчав,* слава Тому, що через вас подав всім зцілення.
Кондак, глас 6: Все воїнство світу покинувши,* на небесах
ви до Владики прилучилися, сорок страстотерпців Господніх:* крізь
вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли ви славу з
небес і вінців множество.
Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним
ворогом імператора Костянтина Великого. Знаючи, що Костянтин є
оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн, прогнав
усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив,
заборонив християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне
переслідування вірних. У місті Севастії, в Малій Вірменії, стояв
дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за правління
імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки
цього легіону, а служили в ньому самі християни, під час війни з галами
своєю молитвою і відвагою причинилися до славної перемоги римського
війська над ворогом.
Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був
поганин Агриколай. А коли наказ Ліцинія, щоб усі покланялися поганським
божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих вояків того
легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться
ідолам. Їхній славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій
Великий, Григорій Ниський (його брат), Єфрем, Гавдентій; про мучеництво
вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом того, як з
давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині
почитає їх пам’ять окремою службою.
Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна
сила не відлучить їх від Христа Спасителя, то він наказав цих
сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і пообіцяв
свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на
суді та співали псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали
свідчення найбільшої відваги й найбільшої любови до свого Спасителя. Їх
знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони до
небесного Отця і просили: “Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди,
любови і справедливости.
Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед
вельможею стало 40 славних, безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг
надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства та ще більші почесті,
аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не
знав він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть
– це дорога до найбільшої слави, до найбільшого багатства, до вічної
нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки, всякого щастя і
любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану
муку. Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї
панували сильні північні вітри. Мучитель наказав усіх 40 мучеників
тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких було напалено,
щоб цим ще більше спокусити святих воїнів.
Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у
своїй похвальній бесіді святим 40 мученикам, “на морозі тіло від
охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить, зуби
починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль
проймає аж до костей, тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там
здається, немов би вогонь усе спалив – і поволі наступає смерть”. А
святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в
ополонки і голосно молилися: “О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з
себе цю одежу смертного тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як
зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля нас ходив обдертий і
нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан?
Холод нестерпний, але натомість є вічне небо; за одну ніч страшних мук
ми осягнемо щасливу вічність. Інші умирають через свої злочини, а ми
вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові! Коли ж
умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”.
І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над
дияволом, щоб не зменшилося це число сорок, освячене постом Мойсея,
Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви.
Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а
там, в озері, святі мученики у нестерпних муках моляться Богу, і щораз
тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі відходити, бо
людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне
дух, хоч і диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав
перемогу злий дух; один з них, що був уже так близько до неба і
нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до
теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і
страх проймає його. Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там
Христос Спаситель возноситься видимо, а Його ангели кладуть на голови
святих мучеників вінці, як сонце ясні.
“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив
воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і стрибнув у воду на місце
відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число,
знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч.
Вранці, за наказом мучителя, святих витягнули, вже майже без життя,
молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб відвезти їх на спалення.
Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож
кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться
божкам. До його бездушного тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і
гірко заплакала. Плач її не через те, що син перетерпів таку муку, а
через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала
його Богові; бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на
землі страждання. А сльоза матері чудо діє; відкрилися очі Мелитона,
усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його вже спішить до
Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе
його тіло на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись
возстало на вічну славу. І спалено було їх тіла, щоб сповнилося слово
Святого Письма: “…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на
простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та
через три дні святі мученики явилися єпископові Петрові і показали
місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ зі священиками, і ясна
зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть
мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо
сьогодні. За словами святого Григорія Ниського, три дні і три ночі
стояли вони у воді; святий Василій, однак, говорить лиш про одну ніч.
Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила його
мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті.
Також і Кесарія Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої
Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні домовини, а в Царгороді на
честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву.
Імена святих 40 мучеників такі: 1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4)
Мелитон, 5) Дометіян, 6) Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр,
10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент, 14) Іліян, 15) Екдикій,
16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій,
22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27)
Євтихій, 28) Євтих, 29) Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай,
33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій, 37) Ісихій, 38) Гай, 39)
Гордіян, 40) Леонтій.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар