Житіє святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського
Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх
намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до
видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав
Ти аж до крови, священномученику Полікарпе, моли Христа Бога, щоб
спаслися душі наші.
Кондак, глас 8: Плоди словесні Господеві – жертви чеснот –
приносив ти, Полікарпе мудрий, тому й прославився ти від Бога як ієрарх
достойний. Ради цього днесь просвітившись словами твоїми, пам’ять твою
хвалигідну оспівуємо, Господа прославляючи.
Віри і любови до Христа Спасителя набрав святий Полікарп із
найпевнішого джерела, бо був він учнем апостола і учителя любови святого
євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирни. За іншими
джерелами, на єпископство його призначив Смирнський єпископ святий Вукол
(його пам’ять вшановуємо 6 лютого), і найвірогідніше, що, після смерти
Вукола, апостол Йоан, який проживав в Ефесі, сповнив волю покійного і
поставив на його місце єпископом святого Полікарпа. Безперечним є факт,
що святий Полікарп, крім євангелиста Йоана, знав ще й інших апостолів.
Близько 70 літ управляв він Церквою в Смирні, і мав він такий авторитет,
що всі вважали його головою єпископів Малої Азії, а кожен вважав за
щастя торкнутися його одежі.
“Ще нині немовби перед моїми очами, – пише святий Іриней, його
учень (пам’ять вшановуємо 23 вересня), – його поважні і достойні риси
обличчя, чистота його життя, немовби і нині чую його мудрі, святі
настанови, як він розповідає про свої бесіди зі святим євангелистом
Йоаном та з іншими, що знали Ісуса лице в лице, – й усе те цілком
узгоджувалося зі святим Євангелієм.
Його ревне старання про чистоту науки Ісуса Христа було таке
велике, що коли чув він щось противне тій науці, то закривав свої вуха і
зі словами: “О Боже, чого довелося мені дожити до цього!” – утікав з
того місця.
А проти науки Спасителя повстало ціле пекло, повстало поганство, а
найсильніше повстала хитра, підлесна жидівська ненависть. Почалися
гоніння за імператора Траяна, котрий засудив на розтерзання диким звірам
єпископа Антіохії святого Ігнатія Богоносця і наказав привести його в
оковах до Риму на смерть. Дорогою випало святому Ігнатію проходити через
Смирну, тут Полікарп цілував окови святого мученика, а той просив його
про молитви, щоб міг він гідно дати свідчення правді. Опісля, з далекої
дороги, Ігнатій Богоносець написав до святого Полікарпа два листи, а той
зберіг сім послань святого Ігнатія і переслав їх филип’янам, разом зі
своїм листом до них, сповненим Святого Духа і неоціненим для Христової
Церкви.
Коли між єпископами Сходу і Заходу сталося непорозуміння через
час святкування празника Пасхи, то святий Полікарп особисто поїхав до
Риму і тут з папою Римським Анікетом (приблизно 157-168 рр.) мирно
залагодив це спірне питання. У Римі прийняли його з великою почестю, як
того, що мав щастя бути учнем апостолів, а сам папа просив, щоб святий
Полікарп відправив з ним Службу Божу. Єпископ Смирни у Римі навернув
багатьох поган, утвердив у вірі тих, хто сумнівався, привів до покаяння
грішників. Та з єретиками (які вже й тоді були) він навіть говорити не
хотів, а коли один з них на ім’я Маркіон спитав святого, чи той його
знає, святий Полікарп відповів: “Так, я знаю тебе, ти – диявола
первородний син!”
Душа святого палала спрагою дати свідчення Ісусові своєю кров’ю, і
Господь вислухав молитву слуги свого. Імператор Марк Аврелій наказав
вигубити християн. В Малій Азії його намісником був Статій Квадрат, і
той почав мучити вірних. Коли ж перші, що стали на суді, сміливо йшли на
муки, а один красний тілом юнак – святий Германік, сміливо пішов
назустріч диким левам, тоді жиди підбурили поган і ті стали вимагати,
щоб поставити перед судом святого Полікарпа, бо він – учитель всіх
християн Азії. Святий Полікарп, коли почалося переслідування в Смирні,
не думав залишати міста, він обходив доми вірних, скріпляв їх у вірі і
готував до мук. Та потім, піддавшись проханням вірних, заховався в
одному селі. Кати дізналися про це і стали його шукати. Взявши двох
невільників на муки, вони довідалися, в якому домі ховається єпископ.
Побачивши катів, що наближалися, святий не втік, хоч міг це зробити. Він
знав, що прийшла година, якої він так бажав і за ласку якої молився все
життя. Напередодні уві сні він бачив, як під його головою горить
подушка, і тоді сказав до вірних: “Я, згідно з Господньою волею, буду
замучений у вогні.
Вийшовши назустріч воїнам, запросив їх до хати, нагодував обідом і
попросив, щоб вони відпочили, а йому дозволили помолитися. Дві годині
тривала та гаряча молитва, в якій святитель просив Бога за всіх вірних,
за цілу Церкву, щоб зацвіла вона миром, щоб стала матір’ю для всіх
поколінь і щоб усіх привела до найвищого, і єдиного, добра – до спасіння
душ для неба і для Ісуса.
А потім віддав себе в руки воїнів, які посадили його на осла і
відвезли до Смирни. При в’їзді до міста його зустріли двоє вельмож,
полководець Ірод і його батько Микита. Вони взяли св. Полікарпа на свій
віз і стали його вмовляти, щоб бодай про чуже око зрікся Христа, бо
інакше чекають його страшні муки. На це слуга Божий відповів: “Ніколи я
цього не зроблю! Ані в’язниця, ані голод, ані муки, ані смерть не
відлучать мене від Господа мого, Ісуса Христа!”
Розлючені погани скинули святого Полікарпа з воза, і він вивихнув
ногу, однак далі сам пішов аж до міста, де на майдані чекав на нього
натовп поган і сам мучитель Квадрат. Той почав умовляти святого, щоб
зрікся Христової віри, щоб пожалів свою старість і подумав про ті муки,
які його чекають, і яких молоді не можуть знести, не те що старці.
“Зречися Христа, лихослов Його!” – наказав мучитель. На це святий
Полікарп сказав так: “Уже 86 років служу я Ісусові, і Він ніколи не
зробив мені нічого злого, навпаки, наділяв мене своєю благодаттю усі дні
мого життя. Як би я міг лихословити свого Сотворителя, Відкупителя і
Господа? Як я можу зневажити мого Спасителя, мого Бога, найвищого Суддю,
який злих карає, а добрих нагороджує?”
А коли Квадрат продовжував намовляти його до відступства, то
святий Полікарп сказав: “Мені здається, що ти не знаєш, хто я. Тож знай:
я – християнин і величаюся тим, бо це моє найбільше щастя. А хочеш
знати, що то значить бути християнином, я можу тобі сказати”.
На це Квадрат відповів: “Ліпше скажи цілому народові”. Однак
святий Полікарп вчинив, як каже Святе Письмо: “Не давайте священне
собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх
ногами” (Мт. 7, 6), – і сказав: “Я хотів тобі сказати, бо віра наша
навчає нас шанувати владу – а народ цей не гідний чути моєї науки!”
Не злякався він погроз, що його вкинуть до диких звірів:
“Кидайте, – сказав, – вони допоможуть мені перейти від страждань до
щасливого майбутнього”. А коли Квадрат лякав його вогнем, святий сказав:
“Вогонь, яким ти мене лякаєш, триває лишень одну хвилю, однак є вогонь,
призначений для злих, і він триває вічно! Чого ще чекаєш? Роби і
закінчи те, що задумав!”
Підбурений натовп став домагатися смерти святого Полікарпа, і
мучитель наказав кинути його у вогонь. Тоді, з радісною молитвою на
устах, святий став знімати свій убогий верхній одяг і чоботи. А коли
жиди і погани кричали, щоб прив’язати його до палі, він сказав: “Не
бійтеся; Той, хто дасть мені силу витерпіти вогонь, дозволить у вогні і
встояти”. Зі зв’язаними руками він став на багаття, підніс очі вгору і
голосно молився: “Боже всемогутній! Дякую Тобі, що дозволив мені дожити
до цього дня і цієї години, коли можу долучитися до тих, хто своєю
кров’ю запечатав свідчення про Тебе і випити зі страждальної чаші Твого
Сина, щоб стати учасником воскресіння і вічного блаженства. Іменем
Ісуса, Іскупителя мого, я славлю, і величаю Тебе, Отче небесний, якому з
Сином і Духом нехай буде слава, завжди нині і повсякчас і на віки
вічні. Амінь!”
Кати запалили багаття, та полум’я, обнявши дрова, утворило понад
святим молільником немовби печеру і не торкалося його. Тоді розлючений
натовп став кричати, щоб святого проштрикнути, і один з катів встромив
залізо в його груди, та з рани потік цілий струмінь крови, котра
погасила весь вогонь.
Християни хотіли забрали тіло мученика, однак жиди підмовили
Квадрата, мабуть, і підплатили, щоб тіло спалити, бо інакше християни
будуть почитати його як Бога. І тіло святого спалили у вогні. Християни,
однак, забрали святі кості, про що самі написали в листі до вірних у
Філадельфії: “Ми забрали кості, які для нас цінніші, ніж коштовні камені
і золото, і поховали в чесному місці, а Бог дозволить нам збиратися
якнайчисленніше для їх почитання”.
Мучеництво святого Полікарпа відбулося 26 березня, у великодню суботу, після обіду.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар