07.03.2016р. Б. / Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Житіє святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського
 

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Полікарпе, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 8: Плоди словесні Господеві – жертви чеснот – приносив ти, Полікарпе мудрий, тому й прославився ти від Бога як ієрарх достойний. Ради цього днесь просвітившись словами твоїми, пам’ять твою хвалигідну оспівуємо, Господа прославляючи.

Віри і любови до Христа Спасителя набрав святий Полікарп із найпевнішого джерела, бо був він учнем апостола і учителя любови святого євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирни. За іншими джерелами, на єпископство його призначив Смирнський єпископ святий Вукол (його пам’ять вшановуємо 6 лютого), і найвірогідніше, що, після смерти Вукола, апостол Йоан, який проживав в Ефесі, сповнив волю покійного і поставив на його місце єпископом святого Полікарпа. Безперечним є факт, що святий Полікарп, крім євангелиста Йоана, знав ще й інших апостолів. Близько 70 літ управляв він Церквою в Смирні, і мав він такий авторитет, що всі вважали його головою єпископів Малої Азії, а кожен вважав за щастя торкнутися його одежі.

“Ще нині немовби перед моїми очами, – пише святий Іриней, його учень (пам’ять вшановуємо 23 вересня), – його поважні і достойні риси обличчя, чистота його життя, немовби і нині чую його мудрі, святі настанови, як він розповідає про свої бесіди зі святим євангелистом Йоаном та з іншими, що знали Ісуса лице в лице, – й усе те цілком узгоджувалося зі святим Євангелієм.

Його ревне старання про чистоту науки Ісуса Христа було таке велике, що коли чув він щось противне тій науці, то закривав свої вуха і зі словами: “О Боже, чого довелося мені дожити до цього!” – утікав з того місця.

А проти науки Спасителя повстало ціле пекло, повстало поганство, а найсильніше повстала хитра, підлесна жидівська ненависть. Почалися гоніння за імператора Траяна, котрий засудив на розтерзання диким звірам єпископа Антіохії святого Ігнатія Богоносця і наказав привести його в оковах до Риму на смерть. Дорогою випало святому Ігнатію проходити через Смирну, тут Полікарп цілував окови святого мученика, а той просив його про молитви, щоб міг він гідно дати свідчення правді. Опісля, з далекої дороги, Ігнатій Богоносець написав до святого Полікарпа два листи, а той зберіг сім послань святого Ігнатія і переслав їх филип’янам, разом зі своїм листом до них, сповненим Святого Духа і неоціненим для Христової Церкви.

Коли між єпископами Сходу і Заходу сталося непорозуміння через час святкування празника Пасхи, то святий Полікарп особисто поїхав до Риму і тут з папою Римським Анікетом (приблизно 157-168 рр.) мирно залагодив це спірне питання. У Римі прийняли його з великою почестю, як того, що мав щастя бути учнем апостолів, а сам папа просив, щоб святий Полікарп відправив з ним Службу Божу. Єпископ Смирни у Римі навернув багатьох поган, утвердив у вірі тих, хто сумнівався, привів до покаяння грішників. Та з єретиками (які вже й тоді були) він навіть говорити не хотів, а коли один з них на ім’я Маркіон спитав святого, чи той його знає, святий Полікарп відповів: “Так, я знаю тебе, ти – диявола первородний син!”

Душа святого палала спрагою дати свідчення Ісусові своєю кров’ю, і Господь вислухав молитву слуги свого. Імператор Марк Аврелій наказав вигубити християн. В Малій Азії його намісником був Статій Квадрат, і той почав мучити вірних. Коли ж перші, що стали на суді, сміливо йшли на муки, а один красний тілом юнак – святий Германік, сміливо пішов назустріч диким левам, тоді жиди підбурили поган і ті стали вимагати, щоб поставити перед судом святого Полікарпа, бо він – учитель всіх християн Азії. Святий Полікарп, коли почалося переслідування в Смирні, не думав залишати міста, він обходив доми вірних, скріпляв їх у вірі і готував до мук. Та потім, піддавшись проханням вірних, заховався в одному селі. Кати дізналися про це і стали його шукати. Взявши двох невільників на муки, вони довідалися, в якому домі ховається єпископ. Побачивши катів, що наближалися, святий не втік, хоч міг це зробити. Він знав, що прийшла година, якої він так бажав і за ласку якої молився все життя. Напередодні уві сні він бачив, як під його головою горить подушка, і тоді сказав до вірних: “Я, згідно з Господньою волею, буду замучений у вогні.

Вийшовши назустріч воїнам, запросив їх до хати, нагодував обідом і попросив, щоб вони відпочили, а йому дозволили помолитися. Дві годині тривала та гаряча молитва, в якій святитель просив Бога за всіх вірних, за цілу Церкву, щоб зацвіла вона миром, щоб стала матір’ю для всіх поколінь і щоб усіх привела до найвищого, і єдиного, добра – до спасіння душ для неба і для Ісуса.

А потім віддав себе в руки воїнів, які посадили його на осла і відвезли до Смирни. При в’їзді до міста його зустріли двоє вельмож, полководець Ірод і його батько Микита. Вони взяли св. Полікарпа на свій віз і стали його вмовляти, щоб бодай про чуже око зрікся Христа, бо інакше чекають його страшні муки. На це слуга Божий відповів: “Ніколи я цього не зроблю! Ані в’язниця, ані голод, ані муки, ані смерть не відлучать мене від Господа мого, Ісуса Христа!”

Розлючені погани скинули святого Полікарпа з воза, і він вивихнув ногу, однак далі сам пішов аж до міста, де на майдані чекав на нього натовп поган і сам мучитель Квадрат. Той почав умовляти святого, щоб зрікся Христової віри, щоб пожалів свою старість і подумав про ті муки, які його чекають, і яких молоді не можуть знести, не те що старці. “Зречися Христа, лихослов Його!” – наказав мучитель. На це святий Полікарп сказав так: “Уже 86 років служу я Ісусові, і Він ніколи не зробив мені нічого злого, навпаки, наділяв мене своєю благодаттю усі дні мого життя. Як би я міг лихословити свого Сотворителя, Відкупителя і Господа? Як я можу зневажити мого Спасителя, мого Бога, найвищого Суддю, який злих карає, а добрих нагороджує?”

А коли Квадрат продовжував намовляти його до відступства, то святий Полікарп сказав: “Мені здається, що ти не знаєш, хто я. Тож знай: я – християнин і величаюся тим, бо це моє найбільше щастя. А хочеш знати, що то значить бути християнином, я можу тобі сказати”. 

На це Квадрат відповів: “Ліпше скажи цілому народові”. Однак святий Полікарп вчинив, як каже Святе Письмо: “Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами” (Мт. 7, 6), – і сказав: “Я хотів тобі сказати, бо віра наша навчає нас шанувати владу – а народ цей не гідний чути моєї науки!” 

Не злякався він погроз, що його вкинуть до диких звірів: “Кидайте, – сказав, – вони допоможуть мені перейти від страждань до щасливого майбутнього”. А коли Квадрат лякав його вогнем, святий сказав: “Вогонь, яким ти мене лякаєш, триває лишень одну хвилю, однак є вогонь, призначений для злих, і він триває вічно! Чого ще чекаєш? Роби і закінчи те, що задумав!” 

Підбурений натовп став домагатися смерти святого Полікарпа, і мучитель наказав кинути його у вогонь. Тоді, з радісною молитвою на устах, святий став знімати свій убогий верхній одяг і чоботи. А коли жиди і погани кричали, щоб прив’язати його до палі, він сказав: “Не бійтеся; Той, хто дасть мені силу витерпіти вогонь, дозволить у вогні і встояти”. Зі зв’язаними руками він став на багаття, підніс очі вгору і голосно молився: “Боже всемогутній! Дякую Тобі, що дозволив мені дожити до цього дня і цієї години, коли можу долучитися до тих, хто своєю кров’ю запечатав свідчення про Тебе і випити зі страждальної чаші Твого Сина, щоб стати учасником воскресіння і вічного блаженства. Іменем Ісуса, Іскупителя мого, я славлю, і величаю Тебе, Отче небесний, якому з Сином і Духом нехай буде слава, завжди нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!” 

Кати запалили багаття, та полум’я, обнявши дрова, утворило понад святим молільником немовби печеру і не торкалося його. Тоді розлючений натовп став кричати, щоб святого проштрикнути, і один з катів встромив залізо в його груди, та з рани потік цілий струмінь крови, котра погасила весь вогонь. 

Християни хотіли забрали тіло мученика, однак жиди підмовили Квадрата, мабуть, і підплатили, щоб тіло спалити, бо інакше християни будуть почитати його як Бога. І тіло святого спалили у вогні. Християни, однак, забрали святі кості, про що самі написали в листі до вірних у Філадельфії: “Ми забрали кості, які для нас цінніші, ніж коштовні камені і золото, і поховали в чесному місці, а Бог дозволить нам збиратися якнайчисленніше для їх почитання”. 

Мучеництво святого Полікарпа відбулося 26 березня, у великодню суботу, після обіду.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР