Якщо
в сучасному Львові мирно співіснують безліч християнських конфесій, то в
часи атеїстичного комуністичного режиму така ситуація була недопустима.
Після перетворення РПЦ на свою маріонетку радянське керівництво мало
намір встановити релігійний контроль над усією територією СРСР, а тому
Західну Україну та УГКЦ, що діяла в її межах, чекала трагічна доля.
Апофеозом активної діяльності радянських спецслужб щодо цієї церкви став
так званий Львівський Собор 1946 року, на котрому фактично було
ліквідовано УГКЦ. В березні цього року виповнюється 70 років від тих
похмурих подій.
Президія Львівського Собору – А.Пельвецький, Г.Костельник та М.Мельник. 8 березня 1946 року
Починаючи від 1944 року, коли Галичина знову опиняється під
радянською владою, однією з мішеней для радянських спецслужб стає
Українська Греко-Католицька Церква. Очевидно, що радянське керівництво
одразу розуміло, що обернути цю церкву на свою маріонетку їм не
вдасться, а тому була обрана тактика помірного наступу. Початково
відбувався ідеологічний наступ на УГКЦ, виражений в провокаційних
статтях. Кульмінацією цього початкового наступу можна вважати публікацію
статті Я.Галана «З хрестом чи з ножем?» 10 квітня 1945 року. З її
тексту можна було зрозуміти, що доля вищого духовенства УГКЦ уже
вирішена. І справді, вже вночі 11 квітня було заарештовано Митрополита
Й.Сліпого, єпископів Н.Будку та М.Чарнецького і 20 активних священиків.
Інших єпископів також було “вилучено” в короткий час. А 14 квітня була
оточена Духовна Семінарія. Було заарештовано священиків-викладачів, а
теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на
військову службу.
Виступ о.Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви “возз’єднання”. 8 березня 1946 року
Після арешту митрополита та єпископів УГЦК була фактично
обезголовлена, однак не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби, а
тому мали намір і далі продовжувати свою боротьбу. Розуміючи, що навіть
після арешту хоч усіх священників, віряни від своєї віри добровільно не
відмовляться, було розроблено план про так зване «возз’єднання»
греко-католицької церкви з православною церквою. Для його втілення
необхідно було створити ініціативну групу з середовища самих же
греко-католицьких священників, котра повинна була, згідно з інструкцій
радянського керівництва, декларативно заявити про розрив із Ватиканом і
переконати уніацьке духовенство до переходу в православ’я. Уже на кінець
травня – початок червня 1945 року така ініціативна група була створена в
складі трьох осіб, а саме пароха Преображенської церкви Гавриїла
Костельника, а також священників Михайла Мельника та Антона Пельвецького
з Перемиської та Станіславівських єпархій відповідно.
Голосування учасників Львівського Собору. 8 березня 1946 року
Діяльність ініціативної групи тривала майже рік. Її зусиллями, в
поєднанні з терором радянських спецслужб, вдалося переманити до
російського православ’я близько тисячі священників, більшість з котрих
змушені були здійснити свій перехід не з власної доброї волі. Проте, ще
більше греко-католицьких священників було арештовано. По завершенню
діяльності ініціативної групи назріла ще одна проблема. Для проведення
собору необхідні єпископи, але таких серед його прихильників не було.
Для виправлення цієї ситуації в лютому 1946 року делегація ініціативної
групи у складі 13 священників вирушила до Києва, де православний
митрополит Іоан висвятив на єпископа А.Пельвецького та М.Мельника.
Цікаво, що Г.Костельник сан єпископа так і не отримав, оскільки був
одружений.
Прибуття екзарха України Іоана до храму Св. Юра. 9 березня 1946 року
Однак, скликаний на 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юрія собор
канонічним все одно не став, оскільки скликали його священнослужителі
уже РПЦ, а не УГКЦ. Цікавий той факт, що багато учасників собору були
доставлені на нього безпосередньо радянськими спецслужбами, та й сам
перебіг усього дійства відбувався під їхнім пильним наглядом та
контролем. Як наслідок, збережених фотографій Львівського Собору
практично не має, однак є документальний кінофільм, спеціально знятий з
метою пропаганди. Завдяки зусиллям дослідниці Тетяни Ємельянової, котра
провела кропітку працю з цим кінодокументом, ми маємо можливість
побачити кадри з перебігу славнозвісного Собору.
Екзарх України Іоан зачитує учасникам Собору телеграму Патріарха московського і всієї Русі Алексія. 9 березня 1946 року
Президію Собору складали отці Г.Костельник, А.Пельвецький, М.Мельник;
секретаріат Собору – отці Ю.Ванчицький і М.Павлосюк, яких, до речі,
ніхто не обирав. Очевидці цього дійства стверджували, що хоч за
офіційними підрахунками делегатів було 216, насправді ж їх було значно
менше, приблизно 140. 8 березня собор одностайно прийняв рішення
анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р., відірватись від
римської (папської) Церкви, повернутися до прадідівської православної
віри та возз’єднатися з Всеросійською Православною Церквою в Радянському
Союзі.
Учасники Львівського Собору співають “Многая літа” Патріарху московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року
На другий день, 9 березня, Собор розглядав питання «канонічного
оформлення» прийнятого рішення про «возз’єднання» з РПЦ. Засідання
розпочалося спільною відправою літургії єпископами Макарієм, Нестором,
Антонієм і Михайлом. Владика Макарій здійснив чин «приєднання до
Православної Церкви» учасників Собор. Всі учасники зібрання мали
підписатися під двома основними документами – зверненням до патріарха
Московського і всієї Руси Алексія і телеграмою до голови Президії
Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи.
Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року
Третій день Собору – Неділя Торжества Православ’я – розпочався
Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у
співслужінні чотирьох православних єпископів, у т. ч. Антонія
Пельвецького і Михаїла Мельника. Це стало першою відкритою для сторонніх
очей подією на Соборі. На ознаменування «возз’єднання» патріарший
екзарх подарував до храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської
лаври.
Митрополит і Іоанн у супроводі єпископів і священиків з
балкону архієписькопського дому благословляє вірян, котрі вперше
дізнаються про “самоліквідацію” УГКЦ. 10 березня 1946 року
Мешканці Львова дізналися про офіційну «самоліквідацію» УГКЦ тільки
10 березня. З того часу майже пів століття Українська Греко-Католицька
Церква змушена була діяти у підпіллі, аж поки наприкінці 1980-х рр. не
було відновлена її офіційна діяльність.
Джерела:
Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно / Т. Ємельянова // Архіви України. — 2009. — № 5. — С. 168-179.
Львівський псевдособор 1946 р. // http://naub.oa.edu.ua/2013/lvivskyj-psevdosobor-1946-r/
Ліквідація УГКЦ // http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/ugcc-liquidation/
Немає коментарів:
Дописати коментар