Притча про Митаря і Фарисея
Заки жовнір піде на фронт, то тривалий час проходить він
військовий вишкіл, мета якого фізично і психологічно приготувати
чоловіка до воєнної штуки та загартувати на всі труди й невигоди
військового життя.
Подібно чинить і свята Церква, наша добра Мати. Вона заки нам,
своїм дітям, поручить спасенну практику строгого Великого посту, то
спершу намагається приготувати нас душевно на подвиги 40-денного посту.
Цій меті слугують якраз чотири передпісні неділі, що їх починає неділя
Митаря і Фарисея, а закінчує неділя Сиропусна. Під час богослужень цих
неділь свята Церква наводить нам кілька біблійних образків: гордого
фарисея і покірного митаря, навернення блудного сина, сцену страшного
суду та вигнання наших прародичів з раю. Ці драматичні образки мають
силу зворушити нас до глибини, показати Боже милосердя і Божу
справедливість та переконати нас у важливості навернення, покути і
спасення душі. Розважання про ті події має викликати в нас серйозне
ставлення до посту, переконати в його необхідності та приготувати нас до
самого посту.
Згадані передпісні неділі історично ввійшли до нашого церковного
календаря в пізніших віках, тоді, коли Великий піст уже став таким, як і
сьогодні. Спочатку перед Великим постом додані неділі М'ясопусна й
Сиропусна, а щойно відтак десь у VIII-IX віках прийшли ще неділі Митаря й
Фарисея та Блудного Сина.
Притча про митаря й фарисея
Ісус Христос у своєму навчанні досить часто послуговувався
притчами, цебто оповіданнями, які легко й доступно пояснювали слухачам
якусь моральну науку, правду чи чесноту. Притчу ми легко слухаємо і
легко запам'ятовуємо її зміст.
Неділя Митаря і Фарисея одержала свою назву від притчі про митаря
і фарисея, яку записав нам святий євангелист Лука у главі 18, 10-14.
Тут Ісус Христос наводить дві протилежні постаті: гордого фарисея і
покірного митаря. І на тих двох прикладах показує нам зло гордости і
значення покори.
Фарисеї за часів Ісуса Христа становили релігійну секту, що
відстоювала строге і легалістичне дотримання Мойсеєвого закону і
традиції. Для них більше значила буква, аніж сам дух закону, їхня
праведність полягала радше у показному дотриманні Закону та різних
дрібничкових приписів, аніж у практиці чеснот, до яких зобов'язував
Закон. Вони вважали себе за ревнителів Закону, гордилися своєю фальшивою
ревністю і дивилися згори на тих, що не належали до їхньої секти. Ісус
Христос часто картав їхню дрібничковість і облуду та прилюдно викривав
їхнє лицемірство. "На катедрі Мойсея, — казав Христос, — розсілись
книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не
робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять... Горе вам,
книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі
не входите і не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти... Сліпі
проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда... Назовні
здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й
беззаконня" (Мт. 23).
Наша притча показує якраз типового фарисея. Хоч він прийшов до
храму помолитися, та властиво він славить не Бога, а себе самого. Він не
перепрошує Господа Бога за свої провини, але радше, будучи певним своєї
праведности, навіть дякує Богові, що не належить до грішників. Він
хвалиться своїм постом та чваниться своєї десятиною, яку дає на Божий
храм. А проте дивиться з погордою на митаря, як на великого грішника.
А митар у почутті своєї грішности не смів навіть очей піднести до
неба, тільки покірно молився і бився в груди, кажучи: "Боже, змилуйся
надо мною грішним" (Лк. 18, 13). Його коротенька, але повна жалю й
покори молитва до сьогодні служить за найкращий і щирий акт жалю за наші
гріхи.
Ісус Христос закінчує цю притчу словами: "Кажу вам: Цей
повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто
виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений" (Лк. 18,
14).
Митарі — від слова "мито", що значить оплата, — це були збирачі
різних державних оплат за римської окупації Палестини. Римська держава
мала двоякого роду податки: прямі й непрямі. Прямі податки збирали від
земельної посілости і від прибутків, а непрямі — від продажу і закупів,
від вивозу і ввозу з-за кордону. Прямі податки збирала сама держава, а
непрямі вона виставляла на ліцитацію і продавала багатим купцям, які вже
ті оплати збирали. Такий спосіб збирання оплат відкривав широку дорогу
до всякого роду здирств, кривди і несправедливости тому, що ті купці,
звані митарями, маючи від держави право збирати оплати, стягали їх без
усякого милосердя. А все, що вони зібрали понад те, що заплатили
державі, було їхнім особистим зиском. Тож нічого дивного, що в очах
народу митарі не мали доброї слави, їх загалом вважали за нечесних,
прирівнювали до грабіжників, грішників і поганів та погорджували ними.
Митарі не могли бути свідками в суді, бо їхнє слово, як нечесних людей,
не мало ніякої сили.
Духовне значення притчі
Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її
стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів
Святого Письма, в якому сказано: "...Бог гордим противиться, а покірним
дає ласку" (1 Пт. 5, 5).
Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого
фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до
головних гріхів і є найбільшою перепоною до навернення і покути, а
покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й
посту.
Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Великого
посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої
грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й
покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту
до Бога.
У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на
неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утренній канон
багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять
фарисейську гордість. "Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, —
зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос
першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти
мене грішного і помилуй мене".
"Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і
навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні:
"Спасителю світу, очисти рабів Твоїх".
Покутні тропарі — символ правдивої покори
У богослужбі на неділю Митаря і Фарисея три тропарі заслуговують
на окрему увагу з огляду на свій молитовно-покутний і повний покори
настрій. Ці тропарі свята Церква співатиме на кожній недільній утрені
від сьогодні аж до п'ятої неділі посту. Вони задають тон не тільки
передпісним неділям, але й цілому Великому посту. Ось їхні слова:
"Покаяння двері отвори мені, Життєдавче! Бо дух мій зрання
підноситься до Твого святого храму, маючи храм мого тіла увесь
осквернений. Але Ти, будучи щедрим, очисти мене Твоєю добросердечною
милістю".
"На стежку спасення настав мене, Богородице! Бо заплямив я душу
поганими гріхами та в лінивстві провів я все моє життя, але твоїми
молитвами визволи мене від усякої нечистоти!".
"Роздумуючи, окаянний, над безліччю вдіяних мною гріхів, дрожу на
згадку про день Страшного Суду. Та надіючися на ласку Твого милосердя,
як Давид взиваю до Тебе: Помилуй мене Боже, по великій Твоїй милості!".
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
У той самий день
Житіє святого великомученика Теодора Стратилата
Тропар, глас 4: Через переможне словом істини,
страстотерпче, став ти воєводою предобрим царя небесного, Теодоре, бо
зброєю віри мужньо озброївшись і перемігши демонські полки, переможцем
явився ти, страждальче, тому з вірою завжди тебе ублажаємо.
Кондак, глас 2: Мужністю душі у віру одягнувшись і слово
Боже як спис в руку взявши, ворога переміг ти, преселикий серед
мучеників, Теодоре, з ними Христу Богові молячись, не забудь за всіх
нас.
Теодор – означає “дар Божий”, а Стратилат – воєвода, полковник.
Святий Теодор народився в Евхаїтах, коло Амазії, головного міста Понту. В
молодості своїй він здолав страшного змія, що поїдав людей і худобу.
Усі дивувалися з його відваги, а коли він прилюдно став говорити, що то
Ісус Христос дав йому силу відтяти голову змієві, то дуже багато поган
навернулося до Христової віри. За його хоробрість Теодора призначили
начальником міста Іраклії.
Коли імператор Ліциній почав переслідувати християн, то покликав до себе
в Никомидію Теодора, аби дати йому наказ мучити християн. Однак святий
написав до імператора, щоб той прибув до Іраклії, бо важливі державні
справи вимагають його приїзду. Перед приїздом Ліцинія святий Теодор мав
видіння. Нібито він стоїть на даху високого дому, а в нього летять
вогняні стріли. Та почувся голос з неба: “Не бійся, Теодоре, бо я є з
тобою”. Видіння зникло, а святий Теодор знав, що його чекає смерть за
Христа Ісуса. І лиш цього бажало його серце. У дорогій одежі, на пишному
коні він виїхав зустрічати імператора, а той, побачивши красного лицем і
славного воїна, сказав: “Ти достойний бути імператором після мене.
Поклонися моїм богам, яких я привіз з собою, і милість моя тебе не
омине!”
Святий Теодор попросив, щоб імператор дав йому тих божків на два дні
додому, після чого він прилюдно дасть ісповідь своєї віри. Послухав цар,
а святий Теодор потовк вдома срібних бовванів на шматки і роздав срібло
вбогим. Через два дні сів Ліциній на площі, посеред міста, і покликав
святого Теодора, щоб той приніс божкам жертву. Тоді один царський
вельможа на ім’я Максентій, сказав імператорові, що бачив голову однієї
богині в руках жебручого діда, і довідався в нього, що Теодор потрощив
божків і срібло роздав убогим. Святий Теодор визнав, що Максентій каже
правду. “Якщо божки твої, цісарю, не могли спасти себе з моїх рук, то як
вони можуть допомогти тобі? Я – християнин, і за віру Христову готовий
на муки!”
Розлючений, ба, скажений від злости, Ліциній наказав здерти з нього одяг
і бити сухими воловими жилами. Святий мученик переніс 600 ударів по
спині і 500 по животі. Мучитель сміявся і говорив: “Чекай, Теодоре, аж
ось твій Христос спасе тебе!” А святий відповів йому: “Закінчуй те, що
почав, однак ані муки, ані смерть не позбавлять мене любови до Христа!”
І знову стали його бити вже залізними прутами, припікали його боки і
рани шматували гаками, а потім скованого кинули до в’язниці, де п’ять
днів тримали без їжі. Через п’ять днів його прибили до хреста, бритвами
різали все тіло, стрілами викололи очі, розпороли живіт, і мучили так,
що майже голі кості висіли на хресті. І став святий вголос молитися і
просити Господа, щоб дав йому сили витривати у святій вірі. І явився
ангел Божий, зняв його з хреста і оздоровив.
Імператор, думаючи, що святий Теодор уже помер, послав двох дворян,
Антіоха і Патрикія, щоб наказали його тіло кинути в море. Коли ж вони
побачили святого Теодора живим і здоровим, то разом з 80 воїнами припали
до його ніг й увірували в Спасителя. Почав збігатися народ, усі
горнулися до святого, аби діткнутися його одежі, а хворі і біснуваті при
цьому зцілювалися.
Ліциній, довідавшись про це, послав 300 воїнів убити всіх, хто повірив у
Христа, та вони також прийняли святу віру. Народ хотів уже кинутися на
Ліцинія і дворян його, тим більше, що імператор послав ката, аби відтяв
голову святому Теодорові. Та святий Теодор утихомирив народ, скріпив
усіх у св. вірі і сказав, що сам прагне померти за Христа і підставив
свою голову під меч. Сталося це 8 липня. Слуга його, Уар, який був
свідком його страждань, усе те записав. Святе тіло він переніс до
Евхаїти, де воно прославилося багатьма чудами, і де над могилою святого
Теодора було поставлено церкву.
Кілька століть пізніше, за правління імператора Йоана Цимисхія
(969–976), святий Теодор спричинився до перемоги греків над їх ворогами,
а вдячний імператор, замість старої вже церкви, побудував над його
гробом нову, дуже величну, а Евхаїти назвав на честь святого Теодора
Теодорополісом. Пізніше мощі мученика було перенесено до Царгорода, де
вони спочивали у Влахернській церкві, там зберігали також меч і щит
святого Теодора. Близько 1256 р. св. мощі було перенесено до міста
Венеції.
У той самий день
Житіє святого пророка Захарії Серповидця
Тропар, глас 2: Пророка Твого, Господи, Захарії, святкуючи пам’ять, молимось його ради спасти душі наші.
Кондак, глас 2: Запряжені колісниці бачив ти, якими
правила рука Бога всіх, слуг безплотних, Захаріє чудний. З ними радіючи
як пророк приснопам’ятний моли, щоб до путі божественного розуму
направились всі, хто з вірою безсумнівною звершують всесвященну пам’ять
твою.
Захарія – означає “пам’ять Господа”. Жив цей св. пророк близько
520 р. до Христа, одночасно зі св. пророком Аггеєм (його пам’ять
вшановуємо 16 грудня). Пророцтво св. Захарії складає 14 глав. Він
провістив урочистий в’їзд Спасителя на осляті до Єрусалиму, розп’яття
Христа і пробиття Його рук, втечу учнів і 30 срібняків, як ціну крови і
зради. Він провістив також зруйнування Єрусалиму і святині, але обіцяв
Божу допомогу і навернення поган. Св. Захарія зараховується до менших
пророків. Жиди його вкаменували. Серповидцем названо його тому, що він
бачив на небі серп як знак Божої кари для безбожників.
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ
Немає коментарів:
Дописати коментар