03.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.3,12–16:  «Коли почуєте сьогодні Його голос не твердійте серцями вашими»

Бог завжди промовляв і промовляє людині, бо Він пам’ятає про кожного з нас. У кожній життєвій ситуації Господь не перестає говорити до нас. Ми маємо в собі розвивати цю здатність вслухатися в Нього, вслухатися, що Бог хоче промовити до нас, маємо бути відкриті, щоб чинити Божу волю. Тому Господь вказує, щоб ми не мали твердими серця наші, а щоб були завжди готові та відкриті вслухатися в Господа. 

І це не стається в один момент. Це як у музиці, коли ми хочемо добре грати на скрипці, треба щодня вправлятися, як у спорті, якщо хочемо досягнути результатів, мусимо щодня годинами займатись. Так само наше серце, щоб воно було чутливе на Бога, треба завжди вправлятися, вслухатися, вдивлятися. Практикувати через нашу молитву, через сповідь, через святе причастя, все більше ставати ближчими до Господа і все більше бути чутливим на нашого Бога!

***

Мр.1,35-44:  «Якщо хочеш, то можеш мене очистити»

Дуже дивна й водночас зворушлива поведінка прокаженого, коли він не просто кричить і просить Ісуса Христа, щоб Він його очистив, оздоровив, але одночасно каже: «Якщо Ти хочеш…» Бачимо, що наші бажання, наші хотіння завжди обмежені мірою нашої свідомості, мірою нашого розуміння того, що нам потрібно – не потрібно. Деколи ми щось просимо в Бога, а з часом бачимо, що воно не було потрібне. Чогось не просимо – а Бог дає; ми впираємося, але бачимо, що це було потрібне. Тому таке налаштування дуже важливе: «Якщо Ти хочеш…» Адже Бог, який є любов’ю, який любить усіх нас, кожну людину, кожного зокрема, завжди кожній людині хоче якнайкращого. 

Початок і кінець у нашому житті – вміти розпізнавати Божу волю й допускати, щоб Його воля здійснювалася в нашій земній мандрівці. Ми, звичайно, маємо право висловлювати Богові свої бажання, просити Його про те, що нам видається потрібним, але завжди казати так, як Господь промовив в Оливному городі: «Нехай буде воля Твоя», або говорити: «Якщо Ти хочеш…», «Якщо це насправді добре для мене».

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.03.2018р. Б. / Святого Лева (Великого), папи Римського

Святого Лева, папи Римського

 

Тропар, глас 8: Православ’я наставниче, благочестя і чистоти вчителю, вселенної світильниче, архиєреїв окрасо богонатхнена, Леве премудрий, вченнями твоїми всіх просвітив єси, трубо духовна, моли Христа Бога, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 3: На престолі священства возсівши, славний, і левам словесним уста закривши богонатхненими догматами Пресвятої Тройці, облистав єси світло богопізнання стадові Твоєму, тому й прославився єси як божественний таїник Божественної благодаті. 

Святий папа Лев, названий Великим, є одним з найбільших святителів і пастирів святої Церкви, й водночас одним з найбільших поборників єресі. Про його молодість знаємо дуже мало;народився він, мабуть, у Римі. Вже як клирика єпископ, а згодом папа Сикст III, вислав його до Африки, до єпископа Картагени Аврелія, з важливим посланням проти пелагіян і їх єресі. Папа Келестин I (422–432) підніс його на високий уряд архидиякона Римської Церкви. Вже тоді його вченість і повага були широко відомі, бо святий Кирило, патріярх Олександрійський (його пам’ять вшановуємо 18 квітня), писав йому листи, а святий Касіян (його пам’ять вшановуємо 29 лютого) присвячує йому свої книги, які писав проти Несторія, і в посвяті називає святого Лева “окрасою і славою Римської Церкви”. У 439 р. імператор Валентиніян ІІІ послав його в Галію, щоби там залагодив суперечку двох полководців Албина та Аеція. Коли святий Лев перебував у дорозі, в Римі помер папа Сикст III (432–440) і його було вибрано на місце покійного. Зразу ж послали гінця повідомити його про обрання, і святий Лев повернувся з Галії і сів на престолі святого Петра. 

“Я тішуся, що мене поставили понад іншими, і особливо тому, що завдяки цьому тепер я маю нагоду іншим служити, а така служба мені наймиліша понад усяку владу”, – говорив в одній з своїх бесід святий Лев. 

Він уповав на Господа, що дозволить йому нести покладений на його плечі тягар. Бо для вселенської Церкви настали сумні часи. Множилися єресі, а з далеких країв насувалися великою потугою ватаги невідомих доти напівдиких людей, які руйнували міста, мордували народ, палили, грабували й обертали все на пустелю. І прийшов перший (410 р.) Алярик, вождь ґотів, захопив Рим, – і в одну мить слава, сила і багатство великого міста впали. А згодом мали прийти ще грізніші часи. Водночас єресь за єрессю гнобили вірних. Супроти єретиків папа Лев виступив з ясними і твердими доказами правди святої віри;він викрив усі блуди маніхеїв і пелагіян. А найретельніше боронив він святу віру перед брехливою єрессю Євтихія. Він написав послання, сповнене мудрости і таке ясне, до святого Флавіяна, яке геть-чисто руйнувало єресь Євтихія, і яке є одним з найцінніших творів Церкви. А один із спадкоємців святого Лева, папа Геласій (492–496), під церковною клятвою заборонив міняти в ньому хоч б одну букву. Коли Євтихій знайшов захист і допомогу в імператора і його нашіптувача Хрисафія, а безбожний лжепатріярх Олександрії Діоскор на зборищі в Ефесі (449 р.) не дозволив прочитати послання папи, його послів не пошанував, а святого Флавіяна замучив до смерти, тоді папа Лев зібрав у Римі собор, викляв безбожників, а до їх покровителя, імператора Теодосія, написав такі слова:“Царю, полиши єпископам діла Христової віри, бо віра та не лякається людських погроз і насильства. Тобі належить боронити святу Церкву і впокоряти тих, які її непокоять, якщо хочеш, щоб Господь боронив твою державу. Та здається мені, що я стану свідком того, як Бог тебе покарає”. 

Слова святого сповнилися, імператор Теодосій невдовзі загинув наглою смертю на ловах. Його наступником став Маркіян, чоловік святої Пульхерії, він виконав волю папи Лева і скликав 451 р. Собор у Халкедоні. На цьому Соборі перше місце займали представники папи Лева єпископи Пасхасій і Лукеній та священики Боніфатій і Василій. На Соборі прочитали послання папи Лева до святого Флавіяна, те саме, про яке ми вже згадували, а його мудрість і ясність, що нещадно викривала блуди Євтихія, усіх так вразила, що Отці Собору (630 числом) в один голос загукали:“Святий Петро промовив устами Лева!” 

Оповідають, що папа Лев, написавши це послання, поклав його на престолі над гробом святого апостола Петра, і постив та молився 40 днів, щоб Господь дозволив йому пізнати, чи не треба там щось змінити, аби ще певніше воно могло боронити святу Церкву. І Бог об’явив йому, що все там написано ясно і добре. Отці Собору, по завершенні роботи, написали послання до папи Лева, в якому сказали таке:“Ти – отець наш і голова, а ми годимося з тобою в єдності віри!” 

А над Римом нависла нова страшна чорна хмара. Атила, король ґотів, що звав себе “пострахом світу і бичем Божим”, привів з Галії 300-тисячне військо; він захопив Аквилею, Павію, Медіолан і йшов просто на Рим, позбавлений оборони. Імператор Валентиніян сам, без війська, сховався в Равені, а перший його полководець Аецій навіть думати не міг про оборону Риму. Тоді-то проти чисельних полків Атили став сам один папа Лев. Він довго молився при гробі святих верховних апостолів, а потім в єпископських ризах вийшов назустріч кровожерного вождя. І його слова злагіднили того, перед яким дрижав увесь світ. “Ти переміг і здолав усіх, переможи тепер себе самого!” – сказав до нього папа Лев. 

Атила прийняв його з великими почестями, після чого він не лишень не зайняв Риму, а чимшвидше покинув Італію. А коли його полководці спитали, чого він піддався проханням одного чоловіка, Атила відповів:“Я бачив по обидва його боки двох світлих мужів, які вогненними мечами погрожували мені”. 

Рим спасся завдяки молитвам святого Лева, однак люд Риму не виправився. Через кілька років прийшов новий ворог, Гензерих, що привів зі собою хмари вандалів з Картагени. І знову став перед ним папа Лев, і впросив Гензериха, що захопив Рим, аби не палив міста, а воїнам, що грабували будинки, заборонив убивати жителів.

А папа Лев навчав, проповідував, закликав до покаяння, писав послання, утверджував у вірі весь світ. При цьому він молився, щоб одне було стадо і один пастир, щоб Господь послав свій мир світові, щоб правда перемогла, а любов щоб усіх з’єднала в одно. Вся вселенна визнавала тоді першенство папи Римського, а Бог благословив діла його. В постах, у молитві, в милостині минули дні життя святого Лева, і 461 р. він у мирі упокоївся. Тіло його поклали при вході до церкви святого Петра, а на гробі написали:“Як стеріг Церкву за життя, так і по смерті сторожить при її вході”. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 2 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 лютого 2018р. Б.

Греко-католицький календар: Віддання Стрітення
Влкмч. Теодора Тирона; Святої Маріямни

Іс. 7,1-14

1. За часів царя юдейського Ахаза, сина Йотама, сина Уззії, виступив Рецін, цар сирійський, і Пеках, син Ремалії, цар ізраїльський, проти Єрусалиму, щоб його звоювати; та не здолали його здобути. 2. Якже сповіщено домові Давида: Арам, мовляв, розтаборився в Ефраїмі, – серце царя й народу затремтіло, як тремтить дерево в лісі від вітру. 3. Господь же сказав до Ісаї: «Вийди назустріч Ахазові, ти й син твій Шеар-Ашув, на край водогону з верхнього ставу, на шлях, що йде через поле шаповала, 4. та й скажи йому: Вважай, мовляв, і будь спокійний! Не бійся, і серце твоє нехай не тривожиться перед отими двома недогарками-головешками, що куряться, дарма що палає гнівом Рецін і сирійці та син Ремалії. 5. Через те, що Сирія задумала на тебе лихо, кажучи: 6. – Двигнімось проти Юди, налякаймо його, звоюймо його й настановім над ним сина Тавела царем, – 7. так говорить Господь Бог: Нічого з того не буде, так воно не станеться. 8. Бо голова Сирії – Дамаск, а голова Дамаску – Рецін. Ще шістдесят п’ять років, і Ефраїм, зруйнований, перестане бути народом. 9. Голова Ефраїма – Самарія, і голова Самарії – син Ремалії. А як не вірите, не встоїтеся.» 10. І заговорив Господь знову до Ахаза, кажучи: 11. «Проси собі знаку в Господа, Бога твого, або глибоко з-під землі, або вгорі високо!» 12. Ахаз же відказав: «Не проситиму і не буду спокушати Господа.» 13. Тоді він сказав: «Слухайте ж, доме Давида: мало з вас докучати людям, що докучаєте ще й Богові моєму? 14. Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл.

Бт. 5,32–6,8

32. Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета. 1. І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, 2. побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. 3. І сказав Господь: “Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років.” 4. Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини. 5. Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, 6. і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; 7. і сказав: “Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх.” 8. Та Ной здобув ласку в очах Господніх.

Прип. 6,20–7,1

20. Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї. 21. Прив’яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию. 22. Бо заповідь – то світильник, а навчання – світло; | повчальні докори – дорога життя. 23. Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти, 24. щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої. 25. Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням, 26. бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює. 27. Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла? 28. Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги? 29. Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним. 30. До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний. 31. Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати. 32. Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить. 33. Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи. 34. Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти. 35. Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари. 1. Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.

Джерело: CREDO