07.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.15,39–45:  «Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском»

Коли ми були б трохи уважнішими, то помітили б, що усі святі були дуже різні. Навіть Церква часто надає їм різні титули. Святитель, священомученик, преподобний, затворник, безсрібник, постник і багато інших. Бо ж кожного Бог провадить своєю дорогою до Себе. Тому не має потреби копіювати тих чи тих святих. Хоч їхнє життя, подвиг, молитва може нас надихати, але черпаючи їхній досвід, ми маємо пізнавати, що Бог очікує саме від мене. Усвідомлювати все більше, як і чим ми маємо служити Богові та людям. 

Для Господа важлива кожна людина. Кожного з нас у своєму божественному промислі Господь провадить до спасення, кожного приготовляє до свого Царства і кожен йде неповторним шляхом. Ми не можемо накидати свою духовність, своє розуміння для когось, так само як не можемо іти чиєюсь дорогою. Треба вдивлятись, вслухатись і розважати, споглядати Господа, якою є Божа воля що до нас. А у цьому спогляданні Господа пізнавати свою дорогу, якою Він нас хоче провадити до освячення і спасення. Лише так розпізнаємо, чим ми можемо служити Богові і як можемо світити людям!

*** 

Лк.4,31-36:  «Бо Його слово було повне влади»

У сучасному християнському світі багато говорять про катехизацію, євангелізацію, важливість щоденного проповідування священика. Так само й кожен з нас, хто вірить в Бога, намагається говорити про Нього в різних ситуаціях. Однак чи наші слова впливають на інших, чи вони сповнені силою Святого Духа, як слова апостолів, які, здавалося, були звичайними рибалками, але проповідували так, що навертали народи до Бога? 

Наше слово – немовби той «транспорт», який переносить Святого Духа. Якщо маємо Святого Духа в собі, живемо Ним, тоді цього Духа передаємо іншим. Якщо Духа Божого в собі не маємо, то нічого не зможемо передати людям, лише говоримо слова, сколихуємо повітря. Тому, щоб дати людям Бога, Святого Духа, найперше самі мусимо Його мати. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.10.2017р. Б. / Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Святої первомучениці і рівноапостольної Теклі

Тропар, глас 4: Словам Павловим навчившись, богоневісна Текло, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась Хрестом. Тому моли, всехвальна, Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Дівства добротою просіяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, Апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна. 

Святі отці Григорій Богослов, Григорій Ниський, Йоан Золотоустий, згодом Амвросій, Йоан Дамаскин та інші називають святу Теклю первомученицею, бо вона справді одна з перших постраждала за Христа Спасителя. Житіє її знаємо з дуже давнього, що сягає ще апостольських часів, передання. Свята Текля була дочкою дуже знатних родом і багатих батьків в Іконії. Вона відзначалася надзвичайною красою, при цьому була, як на той час, високо освічена і красномовна. Тож годі було з’ясувати, що більше в ній подивляти, чи велику мудрість, чи дівочу красу, сором’язливість і скромність. Вона була заручена з багатим, славним і вродливим юнаком на ім’я Тамир. 

Коли апостол Павло близько 47 р. по Р. Хр. прийшов до Іконії і тут, у домі Онисифора, проповідував слово Боже, то Текля, якій тоді було дев’ятнадцять років, одна з перших навернулася. Слухаючи навчання святого апостола про велике щастя тих, які своє дівицтво посвятили Христу, вона цілковито пожертвувала себе небесному Нареченому і навіть чути не хотіла про того, кого батьки вибрали їй за чоловіка. Озлоблена мати у гніві стала її бити і зневажати, а Тамир оскаржив святого Павла перед суддею і той наказав замкнути апостола в в’язниці. Текля, довідавшись про це, підкупила сторожу і її впустили до в’язниці. Вона припала до ніг апостола, цілувала його окови і слухала його слово. На суді староста наказав святого Павла побити і прогнати з міста, а святу Теклю став упоминати, щоб корилася своїм батькам, бо інакше буде покарана на смерть. Коли свята діва стала прилюдно славити християнського Бога, то суддя за непослух наказав спалити її живцем. Текля сама з радістю вступила у полум’я, але в ту ж хвилю впав густий дощ, погасив вогонь, а свята діва неушкоджена і ніким не затримана вийшла з судилища і пішла за місто, де зустріла одного з учнів апостола Павла. Той відвів її до святого апостола, який переховувався поблизу міста. Разом зі святим Павлом і його учнями вона пішла до Антіохії Сирійської. Староста Олександр, побачивши Теклю, був зачарований її красою і хотів узяти її за жінку. Коли свята діва втекла від його безсоромної напасті, цим зганьбивши його, він наказав її схопити і передати одній знатній жінці на ім’я Трифена, щоб умовила святу дівицю зректися Христової віри й одружитися з Олександром. Коли прийшов день суду, Текля радо прийняла присуд, за яким її мали кинути на розтерзання диким звірам.

 Перед численним натовпом святу діву вивели без жодного одягу і випустили на неї диких левів і тигрів, але, як каже святий Амвросій, леви припали до її ніг, лизали їх і собою закривали її наготу. Поганський суддя не наважився далі мучити святу дівицю і відпустив її на свободу.

 Текля якийсь час жила в домі Трифени (яка стала ревною християнкою). А коли довідалась, що апостол Павло перебуває в Мирах Ликійських, поспішила до нього і отримала його благословення. Потім вона повернулася до Іконії, попрощалася зі своєю матір’ю і пішла в пустельні гори Селевкії, де провадила життя в молитвах і постах, багатьох навернула до Христової віри і прославилася чудами. Тут вона й померла, на дев’яностому році життя, й похована, а святий Григорій Ниський називає Селевкію краєм святої Теклі.

Гріб святої Теклі зразу ж після її смерти став місцем паломництва, сюди приходили на молитву прочани зі всіх сторін. Біля її мощей діялися численні чудесні оздоровлення. Над її гробом невдовзі звели церкву, руїни якої збереглися і донині. Близько 477 р. імператор Зенон, за молитвами і поміччю святої Теклі, повернув собі престол, з якого прогнав його Василиск, і в подяку за це у Селевкії Ісаврійській звів величаву церкву на честь святої первомучениці. В Антіохії Сирійській церкву зведено на тому місці, де безбожний Олександр мучив святу Теклю. У Царгороді під кінець сьомого століття було три церкви, присвячені святій первомучениці Теклі, а в одинадцятому постала ще четверта. 

Мощі святої зберігаються в багатьох місцях. Голова – в катедральній церкві міста Мілану, яку було побудовано 1386 р. з білого мармуру і присвячено пам’яті святої Теклі. Руку святої король Арагонії Яків II у привіз до Іспанії. Спочатку вона зберігалася в Барселоні, а потім її урочисто перенесли до міста Тарагони. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.10.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.6,18–24:  «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням»

Господь каже дуже чітко і зрозуміло: моліться завжди. Чим для нас є молитва? Чи це лише те, що ми промовляємо вранці та ввечері вдома, спільно молимось у храмі? Ні, наша молитва – це постійне перебування з Богом. Коли ми лише вранці чи ввечері є із Господом, чи якийсь час перебуваємо у храмі, а решту життя живемо без згадки про Бога, то ми немов би безбожники. Тому Ісус Христос закликає нас, щоб ми завжди були з Ним, пам’ятали про присутність Божу, звертали свої думки до Господа. 

Кожний із нас переживав цей стан, коли в той чи інший час досвідчив Божу присутність. І не тому, що Бог у той час був присутній, а в інший – ні. Він присутній у нашому житті завжди, але ми не усвідомлюємо Його присутності. Ми надто сильно закорінені і перебуваємо в полоні земського світогляду. Дуже важливо зупинятись, дослухатись, входити у Божу присутність. Господь чекає на нас не лише вранці, ввечері чи у храмі, а завжди. Коли ми пам’ятатимемо про Його повсякчасну присутність, саме в такий спосіб завжди перебуватимемо в молитві!

*** 

Лк.4,22-30:  «Чи ж Він не син Йосифа?»

Бачимо, як непросто було для родини Ісуса Христа, тих, які знали Його від пелюшок, від малої дитини, потім хлопчини та підлітка, прийняти Його як Месію. Коли вони побачили знаки й чуда, які Він робив, то не було їм легко сприйняти й усвідомити, що це діє сам Бог. 

І так, як родина Спасителя не була готова сприйняти Його як Того, ким Він є, так і ми мусимо зізнатися собі в тому, що не завжди готові сприйняти себе й інших, створених на образ і подобу Божу. Святі були саме тими, які усвідомили і повірили, що вони покликані не просто жити, а жити святим життям і являти своїм життям Бога. 

Також і ми усвідомлюймо, що маємо покликання до життя святого, бо ж Господь нас для цього створив.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР