15.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.9,1–5:  «Я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх»

Бачимо, наскільки великою є любов апостола народів. Він так сильно вболіває за свій народ, що готовий сам бути відлучений від Ісуса Христа, щоб тільки вони пізнали Господа і Його спасення. Це важлива посвята в житті кожного з нас – цінувати нарід, в якому живемо, любити його, дякувати Богові, що дав нам народитись саме серед цього народу, молитись за свій нарід, співтерпіти з ним, почуватись його частиною. 

Маємо розуміти ту тяглість, якою живе народ. Багато поколінь жило перед нами, багато буде жити після нас. Ми також є частинкою цього народу, який має відповідальність за майбутнє, але який відчуває наслідки минулого й має обов’язок дбати і про прощення гріхів минулих поколінь. Тож молімося, щоб весь наш народ пізнавав Господа, чинив Божу волю, жив праведно і свято. А Бог милосердно прощав усі гріхи нашого народу і зцілював нас, робив повністю своїм народом святим!

*** 

Мт.9,18–26:  «Віра твоя спасла тебе»

Можемо лише уявити собі, скільки людей було навколо Ісуса Христа. Усіх притягувала його надзвичайна особистість. Господь творив знаки, знамення, чуда, зцілював – це приваблювало людей. Усі бачили, що Він не є звичайною людиною. Але зауважмо, що того, що людей притягувало, було ще замало, аби зцілитися. Ті, що отримали від Господа зцілення, мали віру. Саме через їхню віру Ісус оздоровлював їх і зцілював. 

Ісус Христос був, є і буде той самий. В історії життя кожного з нас повторюється те ж саме, що і в житті людей, які зустрічалися з Ним. Господь може зцілювати нас, як і їх, через нашу віру. Господь через нашу віру може змінювати нас, оздоровлювати, давати мудрість. Але Він сам не може змінити нас, Він не може силоміць зробити нас ліпшими, добрими чи святими. Бог потребує нашого бажання та віри. Бог є Тим, хто може зцілити, змінити нас. А ми – ті, які потребують цієї зміни та зцілення. Але чи ми віримо й довіряємо Богові, що Він справді може нас зцілити? І так, як ця жінка повірила і за її вірою далося їй, так і ми, коли повіримо, за нашою вірою отримаємо. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.07.2017р. Б. / Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні; Святого Ювеналія, патріярха Єрусалимського

† Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні

Тропар, глас 8: Богородице приснодіво, людей покрове,* Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла* як загороду могутню містові Твоєму дарувала* безсіменним різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи.* В Тобі бо природа обновляється і час.* Тому молимо Тебе, мир містові Твоєму дарувати* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 4: Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста,* дарувала Ти священну ризу Твою,* якою священне тіло Твоє покривала Ти,* покрове всіх людей.* Її положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе:* Радуйся, Діво, християн похвало. 

Діялося це за правління імператора Лева I (457-474). Двоє побожних мужів з його двору, на ім’я Гальвій і Кандид, пішли на прощу до Палестини. Спочатку випало їм бути в Назареті, тут вони довго молилися в домі, де мешкала Пречиста Діва і де архангел Гавриїл благовістив Їй Воплочення Божого Сина. Так уже, мабуть, дав Бог, що в Назареті вони знайшли притулок в одної дуже старої діви жидівського роду. У тому домі вони побачили, що в окремій кімнаті горить багато свічок, і туди приходить багато хворих людей. Вони спитали в господині, що в тій кімнаті є, а вона, лиш після довгих і наполегливих прохань постояльців, довірила їм таємницю, що переховує там ризу Пресвятої Богородиці. Коли бо Пречиста Діва знала, що хвиля Її Успення вже близько, то подарувала свою ризу одній дуже побожній вдовиці. Жінка зберігала цю святу пам’ятку в себе, а перед смертю передала її іншій побожній дівиці з тим, щоб вона, з любови до Пречистої Діви і з пошанування такої цінної пам’ятки, жила в чистоті. І так роками свята риза переходила з рук у руки, і завжди вона була на зберіганні у дів, аж поки не дійшла до нинішньої власниці, що також у дівицтві прожила своє життя. 

Почувши це, Гальвій і Кандид попросили свою господиню, щоб вона дозволила їм упродовж усієї ночі перебувати на молитві перед святою ризою, на що діва погодилася. Вони довго обдумували, як би цю чесну пам’ятку перенести до Царгорода. А знали напевне, що стара невіста не продасть ризи і не захоче розлучатися з нею. Риза Пресвятої Діви зберігалася у невеликому кивоті, до якого вони добре придивилися. Пробувши цілу ніч на молитві, вранці мужі подякували господині і сказали, що перед поверненням додому ще зайдуть помолитися перед святинею. У Єрусалимі вони замовили у майстрів кивот, такий самий, як той, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, і купили дорогоцінний, золотом тканий обрус. Повертаючись додому, вони пішли в Назарет і, передавши той цінний обрус для покриття кивоту, знову цілу ніч пробули на молитві. Вночі вони підмінили кивот, і вранці, вже зі святою ризою, пішли далі. Не можна це назвати крадіжкою, бо певно не зробили б цього без виразної Божої волі, і не для власної користи, а лишень тому, щоб святиня з часом не потрапила в безбожні руки, бо старенька і так нарікала, що не має кому її передати. 

Прибувши до Царгорода, вони побудували у Влахерні (узбережжя Чорного моря поблизу самого міста;назване так, бо на тому місці було вбито Влаха, скитського воєводу) малу церковцю і там зберігали в тайні святу ризу. Однак, коли почали діятися чуда, то вже далі не могли мовчати і розповіли все патріярхові святому Генадію (пам’ять його вшановуємо 25 серпня) та імператорові Левові Великому. Цар велів звести у Влахерні іншу, величну церкву (ще одну побудувала Пульхерія, його мати, у 450-457 рр., де склала поховальні полотна Пресвятої Богородиці, які передав святий Ювеналій, Єрусалимський патріярх), і в тій церкві урочисто, при великому здвизі народу, складено чесну ризу Пресвятої Богородиці, яку в кивоті було знайдено неушкодженою. Бог прославив цей храм багатьма чудами, які діялися біля святої ризи. 2 липня 458 р. (або 468 р.) її перенесено до нової церкви. 

__________

У той самий день

Святого Ювеналія, патріярха Єрусалимського

У сумні часи для Христової Церкви випало святому Ювеналію обійняти патріярший престол у Єрусалимі. Патріярхом він став 418 р. і був з черги третім наступником патріярха Кирила Єрусалимського. Перші роки його пастирювання були спокійні, та невдовзі стала поширюватися єресь Несторія, проти якої дуже різко виступив святий Ювеналій. У 428 р. він посвятив церкву при лаврі святого Євтимія. Імператор Теодосій передав того року патріярхові велику суму грошей і цінний золотий хрест на Голготу, а святий Ювеналій відіслав йому за це мощі правої руки святого первомученика Стефана. А коли єресь Несторія і далі продовжувала поширюватися, було скликано Третій Вселенський собор в Ефесі (431 р.). Святий Ювеналій займав на ньому друге місце, зразу після святого Кирила Олександрійського, і разом з усіма отцями Собору кинув клятву на Несторія і його прихильників. 

Та прийшла інша біда – єресь Євтихія. Імператор, підбурений своєю жінкою Євдокією, велів скликати лжесобор до Ефесу (449 р.), на якому Діоскор, патріярх Олександрійській, несправедливо осудив святого Флавіяна, патріярха Царгородського, і силою приневолив присутніх отців, серед них і святого Ювеналія, підписати ухвали, що суперечили правді. І хоч святий Ювеналій зробив це під примусом, та завжди розкаювався в цьому, і те розкаяння висловив публічно на Вселенському соборі в Халкедоні (451 р.). Собор цей кинув клятву на Євтихія. На ньому було також залагоджено спір про межі Єрусалимського й Антіохійського патріярхатів: першому визнано владу над усією Палестиною, а другому – над Аравією і Фінікією. На Соборі були присутні імператор Маркіян і його жінка Пульхерія (свята, сестра Теодосія, попереднього імператора). Патріярх Ювеналій пообіцяв їм, що пришле до Царгорода домовину Пресвятої Богородиці і знайдені в ній полотна, якими було сповите тіло Богородиці, і свою обіцянку дотримав. Коли святий Ювеналій повернувся після Собору до Єрусалиму, на нього чекала тут велика журба. У Єрусалимі появився єретик-євтихіянець, монах Теодосій. Він учинив наклеп на патріярха Ювеналія і на весь Халкедонський собор, проголосивши, що Собор схвалив єресь Несторія. Він зворохобив багато монахів, і то так, що патріярх Ювеналій разом з патріярхом Антіохії Домном мусили втікати, бо їхнє життя було в небезпеці. 

А Теодосій обійняв патріярший престол і став переслідувати всіх, хто не хотів його визнавати. Самозванця підтримала Євдокія, вдова імператора Теодосія (та сама, через яку було осуджено святого Флавіяна), що перебувала тоді в Єрусалимі. 

Святий Ювеналій подався до Царгорода, до імператора Маркіяна. Той, довідавшись, що сталося, наказав негайно ув’язнити Теодосія і доставити на суд до Царгорода. Але поки наказ той дійшов до Єрусалиму, Теодосій утік. Патріярх Ювеналій попросив імператора не карати смертю тих монахів, які були зворохобилися, і повернувся (453 р.) до Єрусалиму, після двадцяти місяців своєї відсутности, впродовж яких лютував тут злобний Теодосій. Цариця Євдокія усвідомили своє засліплення завдяки преподобному Симеону Стовпникові (його пам’ять вшановуємо 1 вересня) і за посередництвом святого Євтимія перепросила патріярха Ювеналія. 

Патріярх Ювеналій, повернувшись до Єрусалиму, скликав місцевий собор єпископів, на якому публічно оголосив постанови Халкедонського собору. У тому часі святий Ювеналій отримав листа від папи святого Лева Великого, в якому той бажав патріярхові успіхів у ревній праці і в обороні Христової віри. Останні роки свого життя пастир провів у великій святості:в добрих ділах, у молитві і пості. Він ревно боронив святу Церкву, а сам дні і ночі проводив у молитві і постах. 2 липня 458 р. патріярх Ювеналій свято й побожно помер. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,5–8:  «Тож не судіть нічого перед часом»

У своєму житті ми постійно когось оцінюємо, чіпляємо етикетки, засуджуємо... А з часом розуміємо, що наші судження були помилковими. Ми, звичайно, можемо мати свою думку і свій погляд, але маємо бути свідомими, що наша думка і наш погляд завжди обмежені. Саме тому апостол вказує, щоб ми не судили передчасно. 

У повноті людину і ситуацію бачить лише Бог. І в повноті лиш Він може об’єктивно когось «судити». Але бачимо, що Суд Божий буде в часі зустрічі людини з Господом. Навіть Бог, знаючи людину і ситуацію, не судить передчасно. Тому не судімо й ми!

*** 

Мт.13,44–54:  «Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її»

Знаючи право і закон, за яким жили до і за часів Ісуса, можемо зрозуміти цю притчу дуже добре. Тоді якщо хтось знаходив щось на землі іншого, то мусив віддати тому, чия була земля. Тому зрозуміло, що цей євангельський купець, знайшовши перлину, хоче купити всю землю, бо перлина вартує набагато більше, ніж сама земля. 

Цим прикладом Господь показує, наскільки вартісне життя з Богом, наскільки цінне Небесне Царство. На прикладі святих бачимо, що вони продавали все, що мали, тобто нічого не шукали в цьому житті, бо добре зрозуміли для себе цінність вічного життя. Адже будь–які посади, здобутки, які будуть тривати декілька років чи навіть декілька десятків років, не можуть гарантувати нам вічного щастя. 

Чому ми чинимо гріхи? Чому нам бракує ревності, якої не бракувало апостолам і першим християнам? Бо ми не усвідомлюємо, яку перлину приготував нам Господь, що нам приготовано бути учасниками вічного життя. Лише коли усвідомимо, що приготував нам Бог, учасниками чого маємо бути, лише тоді настане глибока й велика переміна нашого життя. Тож нічим не будемо занадто дуже перейматись і ні про що не будемо через мірно дбати, але найперше будемо шукати Господа, його Царства і життя вічного!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР