ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 31 грудня 2016 р.

31.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.1,16–23:  «Щоб Він просвітив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії Він вас кличе»

Апостол молиться за ефесян, бо його людських сил і слів було замало, потрібна була Божа благодать, яка б змінювала людські душі. У жодній справі, жодній проблемі чи стосунках з іншими ніколи не буде достатньо нашої сили, бо людські можливості обмежені. 

Але те, чого не може людина, під силу Богові. Однак знаємо, що Господь завжди очікує нашого бажання. На відміну від ворога людини, диявола, який намагається нападати всупереч людському бажанню, Бог нас завжди трактує як вільних осіб, щоб завжди ми самі робили вибір.

Молімося і просімо Бога, щоб Він нас просвітив, щоб інших просвітив, щоб і ми, і наші ближні зрозуміли, до чого ми покликані. Бо саме ця співпраця, прагнення та готовності нашого особистого і Божої благодаті дає плоди і у нашому житті, і у житті інших.

*** 
Лк.12,32-40:  «Не бійсь, маленьке стадо»

У Святому Письмі часто знаходимо заклик не боятися! Бог добре знає слабку людську природу, саме тому підбадьорює нас і запевняє, що не варто боятися. 

Погодьмося, що ми боїмося з одної причини – не маємо достатньої віри в те, що Господь є з нами, що Він чуває над нашим життям, клопочеться про нас, дбає про нас, повсякчасно пам’ятає про нас. 

Якби ми серйозно задумувалися над тим, що промовляємо в молитві «Отче наш», де визнаємо, що саме Бог є нашим Батьком, який завжди якнайкраще турбується про наше життя, то страх відступив би назавжди. 

Кожен наш страх показує, наскільки в нас мала довіра до Бога, наскільки ми не уповаємо на Нього. Часто нам видається, що цей страх цілком логічний: як можемо довіряти тому, кого не знаємо, навіть якщо це Всемогутній Бог. 

Отож, найперше мусимо пізнати свого Творця, зрозуміти, що Він – люблячий Батько, наблизитися до Нього, і що більше будемо закорінюватися в довірі до Бога, то більше будемо сповнюватися миром, спокоєм і радістю! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2016р. Б. / Святого мученика Севастіяна та його дружини

Святого мученика Севастіяна та його дружини

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Крові твоєї багряницею омочив ти одежу страдництва і одягся багряницею чесною Севастьяне. Тому і вселився ти з Христом в вишнє царство безконечне із співстрадниками твоїми і вінці прийняв єси, мудрий, з ними ж ликуючи, нас завжди поминай. 

Святий Севастіян був родом з Нарбони. Виховувався і навчався він у місті Медіолані. А любов його до Христа Спасителя, за словами святого Амвросія, була так велика, що він покинув Медіолан, де християни жили тоді у мирі, і пішов до Риму, бо там легше було осягнути мученицький вінець. Був він воїном, і то одним з визначних старшин. Та при цьому він прислуговував ув’язненим християнам й укріпляв їх у Христовій вірі.

У тому часі було засуджено на смерть за сповідування святої віри двох братів-близнюків Марка і Маркелина, синів достойника Транквилина і його жінки Маркії. Батьки випросили, щоб вирок відклали на тридцять днів, а обох засуджених віддали урядникові-поганинові Никостратові, щоб намовив їх до відступництва. І хто знає, чи не вдався б той план, та ось прийшов святий Севастіян і так гаряче промовив до них, що вони скріпили свою віру і готові були прийняти смерть. До слів святого Севастіяна прислуховувалася німа з шести літ жінка Никострата Зоя, і вона повірила у Христа Спасителя, припала до ніг святого і Бог оздоровив її; вона стала вголос прославляти Ісуса. Це видиме чудо навернуло самого Никострата, батьків близнюків Транквилина і Маркію, а також Клавдія, помічника Никострата. Никострат зібрав усіх в’язнів, які були під його наглядом, і святий Севастіян шістнадцять із них навернув до Христової віри.
Папа Кай (283-296) з часом висвятив Транквилина на священика, а Марка і Маркелина – на дияконів. Усі вони молилися до Бога і завжди були готові на мученицьку смерть, бо ж переслідування християн не припинялося. Кожного, кого лишень упіймали, передавали на муки і вбивали. Так схопили Зою, жінку Никострата, коли вона молилася біля гробу святого апостола Петра. У в’язниці її підвісили за волосся і шию над тліючим гноєм. Шість днів вона так висіла, аж поки Господь не прийняв до себе душу святої мучениці. Після смерти вона явилася у видінні святому Севастіянові і провістила йому мученицьку смерть. Невдовзі упіймали старого Транквилина, що молився при гробі святого Павла, й побили камінням, а тіло, як і тіло святої Зої кинули у ріку Тибр.

Коли перед Диоклетіяном, що саме тоді мав владу над обома частинами держави, поставили святого Севастіяна, то імператор, як тільки міг, намовляв його до відступництва, а потім наказав прив’язати святого мученика до дерева і велів своїм лучникам стріляти в нього стрілами. Коли ж бездушне, на вигляд, тіло святого мученика вже не давало ознак життя, тоді його забрала побожна невіста Ірина, щоб чесно поховати. Однак святий мученик ще був живий і, за ласкою Божою, невдовзі одужав. Усі християни просили його покинути Рим, але святий Севастіян за першої ж нагоди став на дорозі перед проїжджаючим Диоклетіяном і на весь голос гукнув йому, щоб припинив переслідувати християн, бо не уникне він Божого суду. Тоді імператор наказав убити його палицями, а тіло кинути у глибокий канал, та воно зачепилося за залізний гак і християни витягнули його та поховали в катакомбах, при вході до підземної церкви святих Апостолів. Святий Севастіян прийняв мученицьку смерть близько 287 р. Христова Церква віддавна почитала святого мученика, його ім’я знаходимо вже у списку святих від 354 р. Папа Дамасій (366-384) побудував на честь святого мученика в Римі церкву. Про численні чуда, які сталися за заступництвом святого Севастіяна, розповідає папа Григорій Великий. У 680 р. в Римі припинилася страшна пошесть, коли всі стали призивати на допомогу святого Севастіяна і коли на його честь поставлено престол в церкві святого Петра в оковах. Так само у 1575 р. в Медіолані, а в 1599 р. в Лісабоні за заступництвом святого мученика також припинилася пошесть. Тому святого Севастіяна вважають заступником від пошестей.

Свята Церква почитає також пам’ять іншого святого Севастіяна, якого до Христової віри навернув святий Віктор, син святої Фотинії Самарянки.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

30.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,15–2,10:  «Даючи самі себе на зразок добрих діл»

І злий приклад, і добрий приклад потягають за собою, знаходять послідовників. Саме тому кажемо, що яблуко від яблуні далеко не котиться, коли бачимо подібні вчинки чи життєві схильності дітей, які були в батьків. Обставини дуже сильно впливають на нас, і тому дуже важливо, щоб ми розуміли, що ми завжди даємо приклад іншим, добрий або поганий. 

Ми ніколи не є нейтральними: ми завжди іншим або вказуємо на Бога або не вказуємо. Тож погляньмо на своє життя: який приклад ми даємо іншим. Якщо ми називаємо себе християнами, але не живемо християнським життям, не чинимо тих діл, які нас закликає робити Христос. Тоді замість того що б проповідувати Господа своїм життям, ми відвертаємо інших від Нього своїм поганим прикладом. 

Відкиньмо всяке лицемірство, всяку двоєдушність, вказуймо скоріше своїм життям добрий приклад, щоб через нас Христове ім’я не зневажалося серед поган, а навпаки – поширювалась прослава Бога та за нашим прикладом наверталися інші до Нього!

*** 
Лк.20,19-26:  «Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові»

Найчастіше згадуємо цю цитату, коли говоримо про пошану до законів, до порядку в державі, в якій живемо, вказуючи на те, що маємо віддати «кесареве кесареві». Але забуваємо, що в цьому ж вірші Господь також каже віддати «Богові – Боже». 

На Літургії ми промовляємо: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Замислившись над цим, зрозуміємо, що в житті не маємо нічого, що б не було Божим. Усе наше життя від Господа, усі люди, яких зустрічаємо на своїй дорозі, нам дані Богом. Усі обставини – послані від Нього. 

Тому Бог щомиті очікує, щоб ми віддавали Йому наше життя, щоб служили Йому, щоб сприймали все, що відбувається, як нагоду прославити Господа, зробити щось для Його Царства.

Проте Небесний Отець, оскільки Він досконалий і всемогутній, не потребує нашої прослави чи наших діл. Ні! Це ми потребуємо Його, бо, тільки живучи з Ним, зможемо бути справді щасливими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР