12.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.3,12–18:  «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ»

Християнство від самих початків було і є не тільки проголошенням Доброї новини, а й явленням віри через самих християн. Як і Мойсей, про якого згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни мають бути відображенням божественної слави. 

Світ, завжди і, певно, особливо саме тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є у кожній людині. Але людина або дає цьому образові виявитись і засяяти, або ж ні.

Частіше ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше докладати зусиль, щоб Образ Господній, на образ і подобу Якого ми сотворені, віддзеркалював славу нашого Творця.

*** 

Лк.6,1-10:  «Син Чоловічий – Владика і суботи»

У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх, витворюємо певний тип наших стосунків з Богом. 

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими. 

Господь є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.11.2016р. Б. / Святих мучеників Зиновія і Зиновії, сестри його; Преподобного Маркіяна, єпископа Сиракузького; Святих мучеників Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли; Святих апостолів Терція, Марка, Юста й Артема

Святих мучеників Зиновія і Зиновії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Істини свідків і благочестя проповідників,* двійцю достойно вшануймо богонатхненними піснями,* Зиновія разом з мудрою Зиновією,* що разом жили й разом відійшли,* прийнявши мучеництва вінець нетлінний.

Святий Зиновій і сестра його Зиновія були родом з міста Егеї, в Киликії. їх батьки називалися Зинодот і Текля. Зиновій навчався лікарського мистецтва, а сестра його жила на самоті. Брат із сестрою спільно молилися до Бога, а Він наділив Зиновія силою в чудесний спосіб оздоровляти хворих.

Коли Диоклетіян почав переслідувати християн, то до Егеї він послав Лисія, одного з найлютіших катів. Мучитель наказав поставити перед судом Зиновія, який тоді був уже єпископом рідного міста, і сказав йому дуже коротко: або життя, якщо зречеться Христа, або смерть. На це святий єпископ спокійно відповів: “Життя без Христа життям не є, а смерть за святу віру – це початок найліпшого життя. Роби, що хочеш, а я Христа буду славити і величати”.

Коли святого прив’язали до дерева і стали припікати його свічками, тоді прибігла його сестра Зиновія, стала перед Лисієм і сказала: “Я також християнка і готова за Христа віддати свою душу”. Лисій почав лякати її муками, намовляти до відступництва і спокушати всякими обіцянками, а коли свята у відповідь на його облесні слова стала голосно прославляти Господа Бога, велів передати її в руки катів. Святі брат і сестра перетерпіли всі муки. їх палили на розпеченому ліжку, поливали гарячою смолою, а під кінець мучеників стяли мечем. Тіла їх поховали два священики, Кай і Єрмоген. Сталося це 290 року.

У той самий день

Преподобного Маркіяна, єпископа Сиракузького

Преподобний Маркіян був учнем апостола Петра, який і висвятив його на священика, а потім поставив єпископом Сиракуз, у Сицилії. Святий Маркіян прославився там численними чудами і навернув дуже багато поган до Христової віри. За це жиди, які вже тоді були розкидані по всьому світі, розлючені ревністю святого єпископа у справі навернення до віри Христової, вбили його.

У той самий день

Святих мучеників Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли

Святі Астерій, Клавдій і Неон були братами, а свята Неоніла їх сестрою. На той час, коли вони постраждали, вона вже двадцять три роки жила вдовою. Родом були вони з Егеї, в Киликії, і прийняли мученицьку смерть перед святими Зиновієм і Зиновією, тобто 290 р., від того ж самого мучителя – Лисія.

Коли всі вмовляння до відступництва закінчилися невдачею, тоді мучитель наказав першим узяти на муки Клавдія. Його жорстоко побили, під ногами розпалили вогонь і шматками вирізали його тіло, а потім припікали свічками, шматували гаками, рани натирали сіллю і черепками. Так само мучили і Астерія, а потім дійшла черга до наймолодшого, Неона, його припікали вуглинами і били по всьому тілі жилами і різками. Під кінець мучитель наказав усіх трьох розіп’яти за містом.

Зразу ж після них постраждала Неоніла і ще одна християнка, на ім’я Домнина, яку першою взяли на муки. Її сікли різками по всьому тілі доти, доки свята мучениця не передала свою душу в руки небесного Отця. А муки святої Неоніли своєю жорстокістю перебрали всяку міру, їх опис є якнайвірогідніший, бо взятий із судових актів. Лисій наказав мученицю повісити на дереві за волосся і бити по всьому тілі. Потім велів поголити їй голову, а все тіло обложити гострим, колючим терням, і бити доти, доки свята мучениця не померла. Тіло святої мучитель велів кинути у воду.

У той самий день

Святих апостолів Терція, Марка, Юста й Артема

Святий Терцій був одним з сімдесяти учнів Христа. У Посланні до римлян читаємо: “Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа” (Рим. 16, 23). Як бачимо, апостол Павло диктував Терцію, а той записував. Згідно з переданням, святий Терцій був другим єпископом Іконії. Пам’ять його обходимо також 23 (10) листопада.

Святий Марко, небіж святого Варнави, був єпископом в Аполониаді. Не слід плутати його із св. Марком євангелистом. Про Марка апостол Павло згадує в своїх посланнях: “Вітає вас Аристарх, товариш мій у неволі, і Марко, небіж Варнави, – про нього маєте вказівки, – прийміть його, як до вас прийде” (Кол. 4, 10).

На Йосифа, званого Варсава, або Юст, та на Матія кинули жереб, хто з ним мав би зайняти місце Юди серед дванадцяти апостолів. “І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія” (Ді. 1, 23). Юст, згідно з переданням, був єпископом Елевтерополя.

Артем був учнем апостола Павла. У Посланні до Тита читаємо: “Коли пришлю до тебе Артема або Тихика, чимскоріше приходь до мене в Нікопіль” (Тит. З, 12). Згідно з переданням, святий Артем був єпископом в Листрі, в Ликаонії.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.2,1–7:  «дивлюся з радістю на порядок у вас та на твердість вашої віри в Христа»

Часто замість тієї твердости, про яку говорить апостол, ми можемо зауважити в собі літеплість, непевність, що ми дуже мало довіряємо Богові й іншим людям, мало довіряємо собі. Ми не віримо. Але віра – це підстава, фундамент нашого життя і стосунків. Віра – це те, що дає нам силу прямувати, бути витривалими. 

Коли подивимось на апостолів, святих, а особливо на мучеників, можемо побачити, що основою їхнього життя була віра. Вона давала їм основу для їхнього буття і для діяльності. Тому маємо знову і знову робити іспит своєї віри. Чи ми довіряємо Богові? Чи ми покладаємось і уповаємо на Нього? 

Хай Господь допомагає нам зростати у цій довірі до Нього. І саме ця довіра, а ніщо інше, зуміє провести нас через будь-які обставини нашого життя.

*** 

Лк.9,12-17:  «А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти.”»

Люди так захопилися тим, що проповідував Христос, що не зауважили, як зголодніли й зайшли в безлюдне місце, де не було їжі. І в якийсь момент вони це усвідомили. На запитання апостолів, що робити, Христос каже: «Дайте ви їм їсти!» В апостолів було тільки п’ять хлібів і дві риби. Отже, Бог хотів, щоб вони дали те, що мали, і вже через Його чудо помноження всім вистачило їжі. Тож якби не було п’ятьох хлібів і двох рибин, то що б тоді помножував Ісус? 

Господь може виконати дев’яносто дев’ять відсотків праці, але потребує, щоб ми принесли Йому той один відсоток – те, що ми спроможні зробити. Якщо не буде чогось малого, то Бог не матиме що помножувати. Отож, у кожній ситуації стараймося зробити те, що можемо, а далі Господь помножить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР