Преподобної матері нашої Пелагії
Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо,
прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти
погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство
безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Пелагіє, дух
твій.
Кондак, глас 2: Тіло твоє постами виснаживши, бдінними
молитвами Творця умолила єси за діяння твої, щоб прийняти досконале
відпущення, яке й отримала єси, мати, явно, показавши шлях покаяння.
В Антіохії, близько 453 р., жила молода, прекрасна тілом і широко
відома своїм злим і грішним життям акторка Пелагія, яку за красу ще
називали Маргариток, що означає – “перла, бісер”. Була вона поганкою,
маєтки мала величезні, а життя провадила в розпусті і гріхах.
Одного
разу архиєпископ Антіохії запросив кількох єпископів на нараду. Серед
них був і святий Нон, єпископ Іліополя (до цього він був монахом
Тавенни), який серед інших навернув також до тридцяти тисяч сарацинів та
охрестив їх. Коли єпископи, прибувши до Антіохії, пішли до церкви
святого мученика Юліяна, зустріли юрбу молодих дівиць і чоловіків. Серед
них була Пелагія, одягнена зі смаком у дорогі одежі, вся сяюча золотом і
дорогоцінним камінням, від якої поширювався чарівний аромат дорогих
олій. Єпископи опустили очі додолу, лишень святий Нон довго і пильно
супроводжував її поглядом, а потім сказав єпископам такі слова: “Бачите
ту невісту? Колись на суді Бог поставить її коло нас і судитиме разом з
нею. Скільки годин вона щодень трудиться, аби якнайкраще зодягнути своє
тіло? А ми, які покликані служити Богові, як мало робимо, щоб прикрасити
добрими ділами і чеснотами свою Душу!
Господи Ісусе Христе,
прости мене, грішного і недостойного. Одяг цієї жінки, що любить красу
свого тіла, перевищує одяг моєї душі. Яким лицем я гляну на Тебе? Як
мені виправдатися перед Тобою? Затаїти душі своєї перед Тобою не можу;
Ти бо знаєш усі тайни. Горе мені, грішному! Стану перед Тобою, а душа
моя не матиме тої прикраси, якої Ти домагаєшся. Блудниця постановила, що
подобатиметься людям, і дотримує своєї постанови. Я обіцяв догодити
Тобі і обманув Тебе в безпорадності своїй. Нагий я перед небом і землею,
бо не сповнюю заповідей Твоїх. І нема у мене надії на діла мої, є
лишень надія на Твоє милосердя, і лиш у ньому моє спасіння”.
А
потім, проливаючи гарячі сльози, святий єпископ став молитися і за
явногрішницю Пелагію, щоб Господь подав їй ласку покаяння, щоб її краса
не стала причиною згуби для багатьох душ, а щоб причинилася до
прославлення Сина Божого.
Наступного дня, у неділю, святий Нон
розповів Якову, що бачив уві сні, як на початку Божественної літургії
біля престолу літала чорна голубка, вся осквернена брудом, і щойно після
возгласу: “Оглашенні вийдіть”, – вилетіла з церкви. А коли після Служби
Божої він виходив з церкви, то голубка враз з’явилася над ним, і то так
близько, що він схопив її рукою і кинув у посудину зі священною водою
(у хрестильницю). За хвилю голубка, вже сніжно-біла, вилетіла з води і
піднеслась до неба.
Коли обидва владики прийшли до церкви,
єпископ Антіохії попросив святого Нона виголосити проповідь. Святий
проповідник говорив про пекло так переконливо, що його слова проникли до
серця кожного присутнього.
Цю проповідь чула також Пелагія,
котра з цікавости прийшла до церкви. Зворушена, стривожена, в сльозах,
вона прийшла додому і написала до святого Нона листа, щоб він не
відкинув її, а привів до пізнання правди і до покаяння. Єпископ відповів
невісті, що у церкві, в присутності інших єпископів готовий говорити з
нею. Пелагія тут же прийшла до церкви святого Юліяна і, припавши до ніг
владики Нона, стала просити про хрещення. Єпископ відповів, що Церква не
може уділяти тайни хрещення явногрішниці, доки не матиме певности, чи
вона буде в змозі витривати у добрі. Та Пелагія, не встаючи із землі,
голосно сказала до єпископа: “Ти даси за мене звіт перед судом, якщо не
охрестиш мене зараз, а я повернуся знову на дорогу гріха!”
Побачивши
сильну віру невісти і її глибоке розкаяння, єпископи веліли покликати
дияконису Роману, а коли та прийшла, то Пелагія, навчена головних правд
Христової віри, визнала прилюдно, що гріхів у неї більше, як піщинок на
березі моря, і прийняла святе хрещення.
Сім днів Пелагія
перебувала в домі Романи, тут вона вела тяжку боротьбу з диявольськими
спокусами, але, з Божою поміччю, подолала їх. А коли добігав кінця
восьмий день і новоохрещені складали білі одежі, які отримали після
хрещення, тоді Пелагія потай одягнулася у волосяницю та чоловічу одежу і
зникла з Антіохії. Диякониса Романа плакала за нею, як за рідною
сестрою, та святий Нон заспокоїв її і сказав, що Пелагія вибрала добру і
спасенну дорогу. Треба ще додати, що всі її маєтки і скарби було
роздано убогим, слугам, невільникам і невільницям вона дала свободу і,
обдарувавши їх щедро, заохочували пізнати Христову віру. А під кінець
попрощалася словами: “Дай Боже, щоб усі ми зустрілися в царстві
небесному”.
Через чотири роки диякон попросив єпископа Нона
благословити його на прощу до Єрусалиму. Владика, уділивши
благословення, доручив йому відвідати в Єрусалимі побожного затворника
Пелагія, який має келію в печері під Гетсиманією. Прибувши до Єрусалиму,
Яків довідався від монахів, що той Пелагій провадить дуже строге життя.
Вхід до своєї печери він заклав камінням, а добрі люди подають йому
хліб через маленьке віконце. “Я знайшов його келію, – розповідає Яків, –
постукав у вікно. Вона (насправді це була преподобна Пелагія,
переодягнена на чоловіка) відчинила віконце і впізнала мене, але я не
пізнав її. Годі мені було впізнати ту, яку я колись бачив у всій її
красі. Тепер вона висохла і почорніла від вічних постів, а її очі
глибоко запалися. Вона запитала мене: «Звідки тебе, брате мій, Господь
веде?» Я відповів їй, що єпископ Нон прислав мене. «Нехай владика
молиться за мене, бо він справді святий чоловік», – відповіла вона,
зачинила вікно і стала співати псалми. Я молився біля стін її келії і
відійшов з переконанням, що бачив ангела. Через кілька днів я вдруге
прийшов до її келії, стукав і кликав, однак ніхто не відізвався. Тоді
через три дні я знову прийшов, але Пелагія не відчинила віконця. І мені
спало на думку, що вона або покинула келію, або померла. Тоді я проламав
вікно і побачив її вже неживу. Я поспішив до Єрусалиму і дав знати по
монастирях, що монах Пелагій помер. Усі збіглися до його келії, бо
уважали затворника святим. А коли тіло, за звичаєм, хотіли намастити
оліями, тоді виявилося, що Пелагій – жінка. Увесь зібраний народ став
славити Бога словами: «Слава Тобі, Господи Ісусе, що у Тебе є затаєні
угодники на землі, не тільки мужі, але й жінки». Чутка про смерть
преподобної Пелагії поширилася дуже швидко, монахи зі всіх навколишніх
обителей, від Йордану і Єрихону, зібралися і з почестями поховали тіло
святої”.
У той самий день
Преподобної матері нашої Таїсії
У Єгипті жила одна жінка, яка не тільки сама провадила блудне й
нечисте життя, але й звела на дорогу вічної згуби, на дорогу нечистоти і
свою дочку Таїсію. Не може бути більшої злоби, ніж тоді, коли матір
власну дитину, свою кровинку, веде на погибель й убиває в ній душу. Та
Господь Бог змилосердився над грішною донькою, яку до гріха звела рідна
мати, і дозволив їй очистити свою душу через покаяння. Монах Пафнутій,
який випадково зустрів Таїсію, так вразив її своїми словами, що вона
залилася слізьми правдивого жалю і стала просити його, щоб спасав її від
вічної погибелі. Усе своє майно, яке накопичила впродовж злого життя, –
а було того добра, як кажуть, сорок фунтів золота, – спалила, бо
диявольське було те золото, гріхом і ганьбою надбане. А потім пішла за
Пафнутієм до одного жіночого монастиря, де він оселив її в окремій келії
і велів проживати там у постах і молитвах. І сказав він Таїсії таке:
“Ти не гідна нечистими вустами призивати Імени Господнього, ані
возносити очі і руки до неба, тому клади лишень земні поклони і
промовляй такі слова: «Ти, що мене сотворив, помилуй мене!»”.
Три
роки минуло з того часу. Скільки сліз розкаяння вона пролила, скільки
поклонів зробила, скільки спокус поборола – те лиш один Бог знає. Через
три роки Пафнутій прийшов до преподобного Антонія Великого і став
просити його про молитви за каяницю Таїсію. Святий Антоній велів усім
монахам щиро молитися за неї. І серед молитви один з монахів,
преподобний Павло Препростий (його пам’ять вшановуємо 7 березня),
побачив, як три діви тримали на воздусі невимовної краси вінець. Він був
упевнений, що той вінець призначений для преподобного Антонія, однак
почув голос, який сказав: “Вінець цей призначений для каяниці Таїсії”.
Святий
Павло розповів про видіння святому Антонію, і так усі дізналися, що
Господь прийняв покаяння Таїсії, очистив її душу, дозволив стати на
дорогу чесноти і привів до великої святости. Бо смирення сягає небес, а
плач каяника доходить до Божого престолу.
Пафнутій прийшов до
келії преподобної Таїсії і велів їй замешкати разом з іншими сестрами.
П’ятнадцять днів вона прожила спільнотним монастирським життям, а потім
занедужала і через три дні тихо та свято пішла по вічну нагороду до
Того, який сотворив її, помилував та відмив від гріха й нагородив вічним
життям.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело:
ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
