20.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,6–9:  «Коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо»

Кожна мить нашого життя – це або час із Богом, або без Нього. І саме наші чесноти і стремління до них – дають нам життя з Богом, а гріх, це віддалення від Бога і духовна смерть. Коли дивимось на життя переслідуваних християн, бачимо, як вони всюди зростали в чеснотах, бо вони всюди могли жити з Господом. Обставини їх ніколи не обтяжували, але навпаки, будь-які обставини були нагодою що б зростати в святості і жити з Богом. 

Погляньмо на наше життя. Ми постійно чимось невдоволені, чекаємо ліпших часів. Але якщо ми прагнемо святого життя, то в будь-яких ситуаціях і життєвих обставинах ми можемо жити з Богом. Ніколи і ніщо не може стати на перешкоді нам, щоб ми могли плодоносити для Господа. Будьмо свідомі, що обставини нашого життя дані нам Господом і де Бог нас поставив, саме це місце, де ми здатні жити свято і праведно. 

* * *

Мт.15,32-39:  «Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль мені цих людей.”»

Напевно, ми неодноразово пересвідчувалися, що, коли старалися говорити людям про Бога, хоча в нас і дуже рідко є до цього відвага, наше слово не доходило до співрозмовника, не промовляло, не падало в його серце, не проростало в ньому. Чому так часто є? 

Це Євангеліє є добрим прикладом: люди були настільки захоплені тим, що говорив Ісус Христос, що не спостерегли, як цілих три дні були голодними, тобто нічого не їли. Вони навіть не усвідомлювали, що були настільки перейняті Ісусом Христом, Божим словом, що не думали про земне, про харчування. Це добрий і важливий приклад для нас, бо коли говоримо про Бога не просто слова, а передаємо свій особистий досвід пізнання Бога, який ми здобули і яким ділимося, то можна сказати, що ділимося самим Богом. Саме тоді людей це зворушує і до них промовляє. Люди відразу відчувають, чи хтось це говорить з книжки, бо має добру пам’ять і ті чи інші речі може цитувати, чи десь прочитав це і переповідає, чи ж сам це відчув і пережив. 

Коли ми це пережили й пізнали самі, то маємо досвід Бога і можемо його передати іншим. Саме тоді слово притягує, захоплює людей. Коли ж ми цього досвіду Бога не маємо, то стаємо немовби плагіаторами, «брехунами». І якщо ми справді маємо досвід Бога, то, якби ми навіть не говорили риторично й красномовно, все одно цей досвід Бога будемо передавати людям. Саме це притягує будь-яку людину.

+ВЕНЕДТКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.08.2016р. Б. / Святого преподобномученика Дометія та Благовірної цариці Пульхерії

Святого преподобномученика Дометія

Тропар, глас 4: Звершуючи на горі подвиг посту,* духовні полки ворогів зброєю хреста погубив ти, Всеблаженний,* й у страждання мужньо зодягнувся ти.* Тому й вінчався ти від Бога,* преподобномученику Дометіє, завжди пам’ятний. 

Кондак, глас 6: Зненавидівши все тлінне,* і вигадки оманливі, преподобномученику Дометіє,* став ти великим наставником монахів,* не злякався гніву царя,* який не хотів вшановувати Христа, істинного Бога.* Тому й умер ти, співаючи пісню:* Бог зі мною і ніхто проти мене. 

Святий Дометій був родом з Персії. У часи імператора Костянтина Великого він прийняв хрещення від християнина на ім’я Увара і в Месопотамії, в місті Нисибії, вступив до монастиря. Невдовзі він довідався, що на східному березі ріки Євфрат, в місті Федіосополі, в обителі святих Сергія і Вакха живе ігумен Нурвел, великий подвижник і посник, який упродовж шістдесяти літ не їв вареної страви. Дометій пішов до нього і став наслідувати ігумена в його чеснотах. Тут його висвятили на диякона. Та коли преподобний Дометій довідався, що ігумен хоче просити єпископа, аби той висвятив його на священика, він покинув монастир і пішов за ріку Євфрат, в околиці Кирра, в Сирії, і там замешкав у печері. Бог прославив його численними чудами, сотні хворих поспішало до нього, щоб за його молитвами отримати зцілення тіла і душі.

Поблизу його печери, йдучи війною на персів, проходив Юліян Відступник. Побачивши великий здвиг народу, хотів дізнатися, що там діється. Коли ж йому сказали, що в печері живе старець Дометій, то мучитель наказав убити його й усіх, що прийшли до печери, а саму печеру закидати камінням. Так потерпів святий Дометій за Христову віру. Сталося це 363 р. У часи патріярха Мина у Царгороді був монастир святого преподобномученика Дометія. 

У той самий день

Благовірної цариці Пульхерії

Свята Пульхерія була дочкою імператора Аркадія і його дружини Євдоксії та сестрою молодшого від себе на чотири роки Теодосія Молодшого. Коли їх батько помер (408 р.), Пульхерія мала 12 років, а Теодосій 8. У 16 років вона стала управляти державою разом з молодим Теодосієм, який був безвольним чоловіком, умів дуже гарно писати і більше нічого. У 421 р. Пульхерія одружила його з дочкою одного філософа Євдокією, дуже красивою, вченою, але мстивою і злобною жінкою. Пульхерія була розумною царицею, й водночас ревною християнкою. Вона, як і її дві молодші сестри Аркадія і Марина, дала обіт дівицтва й у молитвах і добрих справах жила тихо й мирно, наче в монастирі. Якщо за правління Теодосія і діялося щось добре, то лише завдяки Пульхерії. Вона найбільше спричинилася до скликання Собору в Ефесі (431) супроти Несторія; за її велінням у 438 р. було перенесено мощі святого Йоана Золотоустого із Коман до Царгорода, до церкви святих Апостолів. 

Але серед царських придворних знайшлися і такі, що під’юджували слабовольного імператора проти неї. А вже найбільше сіяла незгоду його жінка Євдокія, дійшло до того, що Пульхерія у 447 р. покинула царські палати і провадила самотнє життя, цілковито віддане Богові. А імператор потрапив під вплив дворянина Хрисафія, який спричинився до того, що імператор став явним прихильником єретика Євтихія. За намовою Хрисафія Олександрійський патріярх Діоскор скликав до Ефесу лжесобор, на якому замучили святого Флавіяна, Царгородського патріярха. А коли смута в державі не припинялася і народ став нарікати, тоді свята Пульхерія відкрила братові очі, і на його прохання знову перейняла в свої руки управління державою. 

Євдокія подалася до Єрусалиму, а Хрисафій за свої злочини був покараний смертю. У 450 р. помер імператор Теодосій. Пульхерія не хотіла брати на себе відповідальність за управління державою і, за порадою достойних мужів, вийшла заміж за хороброго і дуже побожного полководця Маркіяна, який і обійняв царський престол. Святій Пульхерії тоді було вже 54 роки, вона вийшла заміж з однією умовою, що житиме в чистоті аж до смерти, не порушуючи своєї постанови. У 451 р. за її клопотанням був скликаний проти Євтихія Халкедонський собор.

Отці Собору, в нагороду за її ревну опіку Христової Церкви, назвали Пульхерію “захисницею віри, покровителькою миру, переможницею єресей, новою Оленою”. Святий Лев Великий у листах дякував їй, що вона так ревно заступалася за Церкву. За її правління до Царгорода було передано частину мощей святого Стефана Первомученика і на його честь збудовано храм. Крім того, вона звела три церкви на честь Пресвятої Богородиці: Влахернську, Одигійську і Халкопратійську. Сучасний їй літописець писав, що “не можна перелічити, з якою ревністю свята Пульхерія сповнювала діла милосердя, скільки збудувала церков і притулків для бідних та подорожніх, а також монастирів, для яких подбала і про забезпечення на майбутнє”. Вона віднайшла мощі святих Сорока мучеників Севастійських. А життя свята провадила досконале, сповнене молитви, посту й умертвлень тіла. І так, осягнувши надзвичайну досконалість, записавши своє майно убогим, свята Пульхерія померла 453 р., на 57 році життя. За імператора Лева Великого (457-473) її ім’я було записано до лику святих. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Переображення Господнє

Ісус Христос, якого бачили перед собою учні, притягував їх своєю надзвичайністю, але вони не бачили Його Божественного єства, а лише людське тіло. Тому часто навіть учні були зосереджені лише на людськості Ісуса Христа. Перед своїми стражданнями Господь являє своє Божество, щоб зміцнити їх, коли їм буде непросто, коли настане Хресна дорога, Він робить це задля самих же учнів. Ісус показує їм, що Він справді Бог. 

Коли дивимося самі на себе чи на інших, то також бачимо лише тіло, а важливіше побачити за своєю особою чи за особою когось іншого – образ Бога, на образ і подобу Якого ми є створені. І як Господь переобразився, так і ми маємо переображатися, перемінюватись і давати образові Божому, який є в нас, виявлятися щораз більше.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР