Передсвяття походу з чесним і животворящим Хрестом Господнім
Тропар передсвяття, глас 1: Спаси, Господи, людей Твоїх і
благослови насліддя Твоє, перемогу вірним твоїм на супротивників даруй, і
хрестом Твоїм охорони люд Твій.
Кондaк передсвяття, глaс 4: Світлим понад сонце нeбо
являється, світлом хрeста просвітлює все блиском стоїм, тому Ти,
чоловіколюбче Спaсе всіх, задля нього просвіти ум нaш і чуття, бо ми
маємо його як зброю миру і непоборну перемогу.
Святого і праведного Євдокима
Тропар, глас 4: Той, хто від землі призвав тебе до осель
Небесних, зберігає і по смерті неушкодженим тіло твоє, святий Євдокиме:
ти бо в ціломудрії і чистому житті, блаженний, жив єси, не осквернивши
плоті. Тому з дерзновенням моли Христа Бога, щоб спастися нам.
Кондак, глас 2: Вишніх бажаючи, до вишніх долучаючись, і
колісницю вогненну, Божественними сходженнями чеснот, вдосконалив єси
душу, преблаженний Євдокиме, на землі поживши, як безплотний, Зиждителю
всіх благовгодив єси.
Святий Євдоким, син Василія і Євдокії, родом був із Кападокії. Він служив у війську імператора
Теофіла (829-842). Імператор зауважив його добросовісну службу і призначив старостою
Харазійської области в Кападокії. Він не зробив нічого понад те, що зобов’язаний робити кожен з
нас, – він був праведним християнином. Дотримувався Божих заповідей, а зберігав їх так, що його
совість була чиста, мов сльоза з дитячого ока. Йдучи за євангельськими радами і роздаючи бідним
усе, що мав, сам був убогий. Чистоту тіла оберігав над усе. Говорив мало, остерігаючись блудів
язика. Читав Святе Письмо і чинив так, як воно навчає. Провадячи таке життя, у 33-літньому віці
він тяжко захворів. Знав, що вмирає, та не боявся смерти, бо духом уже давно помер він для світу
і жив для неба. Просив лиш поховати його бідно, в тій одежі, в якій помре. Його волю було
виконано.
Коли св. Євдоким помер, його поховали тихо, як звичайного чоловіка. Та Бог прославив гріб святого
численними чудами, що всі стали дивуватися. Прийшов до гробу біснуватий і злий дух залишив його.
Прийшла мати з дитиною, в якої були всохлі рученята, і дитина враз піднесла ті рученята, вже
здорові, догори і вперше осінила себе знаком хреста. Люди звели над гробом святого капличку і
світили там на славу Бога і на честь Його святого слуги Євдокима лампадку, а єлей лампадки
допомагав хворим, що приходили сюди. Навіть порох з гробу, коли його прикладали до ран,
допомагав, бо Бог хотів прославити свого слугу і винагородити віру тих, що сюди поспішали. Через
двадцять вісім місяців після його смерти прибула щаслива мати, що виховала такого сина, мощі
якого тепер почитали, і знайшла тіло нетлінним. А що батьки святого Євдокима тоді жили в
Царгороді, то побудували церкву Пресвятої Богородиці і впросили одного диякона на ім’я Йосиф,
щоб потай переніс сюди мощі святого, бо жителі того краю ніколи на це не погодилися б. Святі
мощі склали у срібну домовину, а нові чуда рознесли ще далі славу про того, хто не був ані
ісповідником, ані мучеником, ані учителем Христової Церкви – а був лишень справжнім
християнином. На честь святого Євдокима святий Йосиф Піснеписець уклав канон. Руський паломник
Антоній, що описав свою подорож до Царгорода, пише так: “Біля стовпа, з боку Богородичного
монастиря, лежить Євдоким у срібній домовині, як живий”. Антоній поклонився його мощам 1200 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня
впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело:
ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
