30.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.9,1–5:  «Я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх»

Бачимо, наскільки великою є любов апостола народів. Він так сильно вболіває за свій народ, що готовий сам бути відлучений від Ісуса Христа, щоб тільки вони пізнали Господа і Його спасення. Це важлива посвята в житті кожного з нас – цінувати нарід, в якому живемо, любити його, дякувати Богові, що дав нам народитись саме серед цього народу, молитись за свій нарід, співтерпіти з ним, почуватись його частиною. 

Маємо розуміти ту тяглість, якою живе народ. Багато поколінь жило перед нами, багато буде жити після нас. Ми також є частинкою цього народу, який має відповідальність за майбутнє, але який відчуває наслідки минулого й має обов’язок дбати і про прощення гріхів минулих поколінь. Тож молімося, щоб весь наш народ пізнавав Господа, чинив Божу волю, жив праведно і свято. А Бог милосердно прощав усі гріхи нашого народу і зцілював нас, робив повністю своїм народом святим! 

***

Мт.9,18-26:  «Віра твоя спасла тебе»

Можемо лише уявити собі, скільки людей було навколо Ісуса Христа. Усіх притягувала його надзвичайна особистість. Господь творив знаки, знамення, чуда, зцілював – це приваблювало людей. Усі бачили, що Він не є звичайною людиною. Але зауважмо, що того, що людей притягувало, було ще замало, аби зцілитися. Ті, що отримали від Господа зцілення, мали віру. Саме через їхню віру Ісус оздоровлював їх і зцілював. 

Ісус Христос був, є і буде той самий. В історії життя кожного з нас повторюється те ж саме, що і в житті людей, які зустрічалися з Ним. Господь може зцілювати нас, як і їх, через нашу віру. Господь через нашу віру може змінювати нас, оздоровлювати, давати мудрість. Але Він сам не може змінити нас, Він не може силоміць зробити нас ліпшими, добрими чи святими. Бог потребує нашого бажання та віри. Бог є Тим, хто може зцілити, змінити нас. А ми – ті, які потребують цієї зміни та зцілення. Але чи ми віримо й довіряємо Богові, що Він справді може нас зцілити? І так, як ця жінка повірила і за її вірою далося їй, так і ми, коли повіримо, за нашою вірою отримаємо. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.07.2016р. Б. / Святої великомучениці Марини

Святої великомучениці Марини

Тропар, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Марина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 3: Благами дівицтва прикрашена, Діво,* нетлінними вінцями вінчалася ти, Марино.* Кров’ю мучеництва обагрена,* просвітилася благочесно чудесами зцілення, мученице,* і прийняла почесть перемоги твого страждання. 

Свята Марина постраждала в Антіохії Писидійській під час останнього переслідування за Ліцинія. Вона була дочкою поганського жерця Едезія. Коли її матір померла, Едезій віддав дитину на виховання одній жінці на село, а та посіяла в молодому серці зерна багатьох чеснот: смирення, милосердя до убогих і великого почитання чистоти. Тут Марина прийняла хрещення і цілковито посвятилася небесному Нареченому. Коли їй виповнилося п’ятнадцять років, батько забрав дочку до себе і невдовзі дізнався, що вона християнка. Свята діва навіть не намагалася заперечувати цього, не злякали її погрози розшалілого батька, на які вона спокійно відповідала: “Віри в правдивого Бога ніхто не вирве з мого серця; я готова задля Христа Спасителя кров пролити, а тут, на землі, маю лиш одне бажання, щоб ти, мій батьку, пізнав правду і поклонився правдивому Богу”. Батько, розлючений, оскаржив власну дитину перед старостою Олимврієм. Той, побачивши дівицю, не міг надивуватися її вроді і найлагіднішими словами став її намовляти, щоб принесла жертву богам, а сам він готовий одружитися з нею. Також він сказав їй, що за непослух мав би її жорстоко карати. Але свята діва готова була на муки і навіть на смерть за Христа. Тоді Олимврій велів публічно поставити її перед судом і запитав, чи хоче вона послухати царського наказу, свята, замість відповіді, піднесла в небо свій погляд і стала вголос молитися. Староста наказав покласти її на землю і сікти різками. Кров’ю сплила земля, усе тіло стало суцільною раною, сам староста затуляв собі очі, щоб не дивитися на ті муки, а свята Марина призивала в Бога допомоги і благословила Господа, що дозволив їй задля свого Імени страждати. Потім стали залізними гаками рвати її тіло, та й ці муки вона стійко перенесла. Врештірешт її кинули у темну в’язницю. 

Уночі, коли свята діва гаряче молила Господа про витривання в доброму, явився їй світлий хрест і рани її зажили, так, що наступного дня багато поган, побачивши її цілком здоровою, не могли цьому надивуватися. Староста наказав припікати її розпеченими бляхами, та терпеливість мучениці була така велика, що багато поган навернулося і голосно прославляли Христа. Тоді Олимврій велів стяти її мечем. Сталося це в кінці третього століття. В ХІ ст., в часі Хрестових походів, почитання святої мучениці Марини, званої також Маргарита (що означає – перла), поширилося також і на Заході, зокрема в Франції, Англії, Німеччині й Італії. А славний поет, єпископ Віда (+1566 р.), написав на честь святої, що була покровителькою міста Кремони, дві прекрасні пісні. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,5–8:  «Тож не судіть нічого перед часом»

У своєму житті ми постійно когось оцінюємо, чіпляємо етикетки, засуджуємо... А з часом розуміємо, що наші судження були помилковими. Ми, звичайно, можемо мати свою думку і свій погляд, але маємо бути свідомими, що наша думка і наш погляд завжди обмежені. Саме тому апостол вказує, щоб ми не судили передчасно. 

У повноті людину і ситуацію бачить лише Бог. І в повноті лиш Він може об’єктивно когось «судити». Але бачимо, що Суд Божий буде в часі зустрічі людини з Господом. Навіть Бог, знаючи людину і ситуацію, не судить передчасно. Тому не судімо й ми!

*** 

Мт.13,44-54:  «Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її»

Знаючи право і закон, за яким жили до і за часів Ісуса, можемо зрозуміти цю притчу дуже добре. Тоді якщо хтось знаходив щось на землі іншого, то мусив віддати тому, чия була земля. Тому зрозуміло, що цей євангельський купець, знайшовши перлину, хоче купити всю землю, бо перлина вартує набагато більше, ніж сама земля. 

Цим прикладом Господь показує, наскільки вартісне життя з Богом, наскільки цінне Небесне Царство. На прикладі святих бачимо, що вони продавали все, що мали, тобто нічого не шукали в цьому житті, бо добре зрозуміли для себе цінність вічного життя. Адже будь-які посади, здобутки, які будуть тривати декілька років чи навіть декілька десятків років, не можуть гарантувати нам вічного щастя. 

Чому ми чинимо гріхи? Чому нам бракує ревності, якої не бракувало апостолам і першим християнам? Бо ми не усвідомлюємо, яку перлину приготував нам Господь, що нам приготовано бути учасниками вічного життя. Лише коли усвідомимо, що приготував нам Бог, учасниками чого маємо бути, лише тоді настане глибока й велика переміна нашого життя. Тож нічим не будемо занадто дуже перейматись і ні про що не будемо через мірно дбати, але найперше будемо шукати Господа, його Царства і життя вічного!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР