18.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.28,1–44:  «Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»

Апостол Павло докоряє юдеям, що вони, хоч виховані у вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, не були готовими побачити і зрозуміти, що це сталось. І для нас дуже важливо мати добрий «слух», мати серце чутливим до Господа, щоб не проґавити Його приходу в наше життя. 

Немає жодної миті, жодної життєвої ситуації, де б Бог не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Бог не намагався нам сказати щось. Бог завжди нам промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння. Розпізнаваймо Божу волю щодо нас, та щодо інших. Як матимемо бажання, а це найголовніше, поволі в цьому все більше і більше вправлятимемося.

* * *

Йо.21,15-25:  «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці?» 

Нехай нас не дивує, чому Христос кілька разів перепитує Петра, чи той Його любить. Господь зосереджує увагу на цьому, бо саме це є фундаментальним для наших стосунків з Ним. Бог є любов, і коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог. 

Коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми цю любов маємо. Що значить любов? Любов – це готовність найперше прийняти людину такою як вона є, готовність простити, довіряти людині, що б вона не чинила. Готовність бути відкритим, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній людині.

Коли Бог перебуває серед нас і є для нас основою життя, тоді все в нашому житті набирає справжнього смаку та цінності.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.06.2016р. Б. / Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Святого священномученика Доротея, єпископа Тирського

Тропар, гл. 3: Божественними догматами завжди сяючи, як дар святий приніс ти себе царю безсмертному, постраждавши Доротеє, і перебуваєш нині у вишній митрополії первородних, завжди радуючись, отче преподобний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, гл. 5: Чеснотами сяючи і божественними повчаннями більш ніж сонце, стражданнями, блаженний, зблиснув єси і просвітив землю, Доротеє, відігнавши морок багатобожжя і люті єресі, тому й святкуємо світло пам’ять твою. 

Святий Доротей був 50 років єпископом Тиру. У часи мучителя Диоклетіяна він перетерпів тяжкі муки і довго переховувався, перш ніж міг спокійно повернутися до свого стада. Святий Доротей брав участь у Соборі в Нікеї. Але потім, за правління Юліяна Відступника, коли той окаянний почав гнобити Христову Церкву, старенький 107-літній пастир мусив утікати з Тиру. В місті Одисі, в Тракії, його схопили мучителі, які били й мучили старця доти, доки він у муках не передав свою праведну душу в руки небесного Отця. Був святий дуже вчений, він залишив по собі багато писань грецькою і латинською мовами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.06.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Ді.27,1–44:  «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»

 

Бачимо, що капітан корабля не послухався апостола Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався шторм і море хвилювалось, корабель виглядав, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності. Страх і відчай під час цього шторму опанували людьми. І тоді Павло звернувся до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення під час труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом. Це наше покріплення Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, це покріплення у Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах під час наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом у нашій молитві, а особливо приступаючи і споживаючи Тіло і Кров. Господь нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя. 

* * *

Йо.17,18-26:  «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ»

 

Видається, що ми не часто задумуємося про сенс нашого буття. Це видно з того, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби воно так мало бути й ми заслужили це. Але забуваємо, що наше життя – не набір випадковостей. Ким я є і що виконую – усе це від Господа. Саме Бог хотів, щоб я народився в цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами й талантами. 

З одного боку, це засвідчує Божу впевненість у тому, що я зможу функціонувати в цьому періоді і в цій ситуації. Він довіряє мені, і саме в цих обставинах. Маємо ж розуміти, що цей Божий план щодо нашого життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його, можемо бути справді щасливими. 

Чи ми перебуваємо в такій довірі до Бога, яку Він має до кожного з нас. Чи приймаємо все як дар, чи хочемо сповнити Божий план у своєму житті?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР