09.01.2016р. Б. / Святого Первомученика Степана

Святого Первомученика Степана

    * Коротка історія свята
    * Тропар та кондак
    * Празничний Апостол
    * Євангеліє
    * Проповідь

Коротка історія

У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи". Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.

Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).

Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

І святому, глас 4: Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо, камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха.

Слава: Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився — днесь раба камінням побивають. Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан.

І нині: Кондак празника, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.

Діянь святих апостолів 6,8-7,5;47-60

В тих днях Стефан повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синаґоґи, так званої лібертинів, киринеїв, олександрійців із Кілікії та Азії, і сперечались із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога. І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела. Первосвященик спитав: Чи воно справді так? Він відповів: Мужі, брати й отці, слухайте. Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перше ніж він оселився у Харані, і сказав до нього: Вийде із землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій ви живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги. Соломон же збудував Йому дім. Та не в рукотворних храмах живе Всевишній, як говорить пророк: Небо - престіл Мій, земля ж підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку, хіба то не Моя рука все те створила? Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але його не зберігали. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. А він, повний Духа Святого, дивлячись на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога, й мовив: Ось бачу відкрите небо і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога. Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати його. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який закликав, кажучи: Господи Ісусе, прийми духа мого. І впавши на коліна, крикнув сильним голосом: Господи, не візьми їм цього за гріх. І промовивши це, заснув смертю.

Євангеліє від Матея 21,33-42

Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, а кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та ті вчинили з ними те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Ходімо, вб'ємо його і візьмемо собі його спадщину. І, взявши його, вивели геть з виноградника, і вбили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? Відповіли йому: Злих люто погубить, а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди. Тоді Ісус сказав їм: Чи не читали ви ніколи в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших.

Проповідь

"Я посилаю до вас пророків, мудреців і книжників.

Ви деяких із них уб'єте і розпнете,

а деяких бичуватимете у ваших синагогах"

(Мт. 23, 34).

Згадавши перші часи християнства, жаль стискає серце і мороз по тілі переходить, бо перед нашими очима лише хрести, вогонь і кров праведників.

От вам і приклад. На узгір'ї Морія в мурах Єрусалимської святині зібрався суд: архієреї, книжники і старшина. Всі в судівському одязі, з законами в руках. Здалека доноситься гомін. Щораз ближче. Нараз шалена юрба впадає до середини храму, впроваджуючи з собою Стефана — християнина, невтомного працівника новоствореної християнської громади.

Мовкнуть крики. Йде суд. Сипляться брехливі звинувачення — виступають фальшиві свідки.

Святий Стефан викладає історію божої опіки над Ізраїлем та звертається до тих, що засіли його судити: "Люди вперті, ви завжди противитесь Св. Духові... Ось бачу відчинені небеса і Сина чоловічого, стоячого праворуч Бога".

Запалав страшний гнів і дикий скрегіт зубів, бо не могли нічого сказати на своє виправдання.

Вже не судили, тільки "закричали голосом великим і кинулись однодушно". Посипався град каміння на святця...

Так приніс св. Стефан велику першу геройську жертву. Вбивці відійшли. Одначе ми не віддалюймося так швидко з цього страшного геройського місця. Оповиймо співчутливим серцем дорогі останки, вшануймо належною згадкою пройдені його терпіння!

Церква, додаючи до народження Сина Божого пам'ятку смерті першого мученика, хоче навчити нас, що найкращий різдвяний подарунок — мучеництво. Але крім кривавого, є ще безкровне мучеництво, коли в нашому серці горить міцне бажання першого, коли в наших грудях хвилює непереможна відвага пройти всі терпіння за Христа, коли в нас міцна постанова терпіти у всіх лихоліттях та випробуваннях.

Вінець безкровного мучеництва осягаємо щирим бажанням найвищої посвяти для Бога.

Коли в наших діях керуємось цими правилами, яких дотримувались борці Христові, йдучи на муки, тоді вже й ми на їх шляху.

Як воїн, що любить свою Батьківщину, сміливо і відважно йде у бій, саме так чинить християнин в обороні прав божих, не лякаючись тортур і катувань з боку безбожників.

Всі святі, як старого, так і нового часу, зазнавали і зазнають чимало переслідувань, на них сповнюються слова св. Павла: "Всі, що хочуть жити побожно в Христі Ісусі, будуть переслідувані" (Ч. Тим. 3, 12).

І ми можемо зорієнтуватися в таких обставинах, де потрібно ділом і словом показати, що стоїмо твердо при своїй вірі, що без страху боронимо нашу віру, в якій народились і зросли.

На жаль, багато таких, що лякаються дати явно свідоцтво божій правді; чимало таких, що зі страху перед глумом, насміхами і з інших мотивів не мають відваги визнати явно свою віру, зазначити належність до своєї церкви, до свого обряду. Вони забувають слова Спасителя: "Хто не зі Мною, той проти мене. Хто не визнає Мене перед людьми, цього я не визнаю теж перед Моїм Небесним Отцем".

Ці, що зреклися своєї віри, мови, народу, а перейшли до чужого є слабого характеру, хиткої вдачі. Вони запроданці, отже, що від них невелика користь і їм не можна довіряти.

Дорогі християни! Хоч не будемо офірувати нашого життя, хоч не будемо зносити мук, то таки мусимо боротися тривало проти спокус диявола, проти лихих нахилів, страшних пожадань. Мусимо вести завзяту боротьбу проти всього, що стає на дорозі, на перепоні, жити інакше, як навчає і наказує християнство.

Повинна бути боротьба з самим собою, оточенням і з лукавим світом. Це боротьба болюча і повна хрестів. Тут потрібна велика сила волі, витривалість і постійність. “Царство Небесне силою береться й хто силкується, той здобуває його” (Мт. 11, 12).

Прийняв Бог офіру св. Стефана, бо вона йшла з щиро люблячого серця. Відбулося те, що заповів Христос: "Хто любить Мене, полюбить його Отець мій і я любитиму його". Тому Церква поставила св. Стефана на першому місці християнських героїв-мучеників. Він умирає за віру Христову тоді, коли Церква почала тільки-що виростати. Не зраджувало його те, що засновника Віри понижено, розп'ято, що цю Віру проповідували прості рибалки, що до неї горнулись найбільш понижені, погорджені верстви людей. Ах, який гарний приклад, який запал до праці подає св. Стефан усім людям доброї волі, всім народам!

Святий Стефане! Засвідчуємо перед Богом, перед небом і перед Церквою, що ступаємо на дорогу мучеництва, що стаємо під твій прапор!

Єднаємося з тобою в долі і недолі; будь з нами, заступайся за нас, веди нас на велике діло обновлення, щоб розступилася ніч і засяяло ясне сонце правди; провадь нас до міцної злуки з Божим дитятком, що принесло нам правду з неба й показало шлях, куди йти треба; провадь нас до цього Дитятка, щоб як колись, так і тепер, нам стало воно дорогою, життям і світлом! Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:
о. Іриней Головацький
"Сівач", cічень 2004 Ч. 1 (51) рік 6
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Збірник проповідей "Сівач".

08.01.2016р. Б. / Глава УГКЦ на Різдво: «Коли Бог торкає людину у своєму Різдві, тоді її страх перетворюється на надію» (+VIDEO)

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят – свято народження в людському тілі Божого Сина, який приходить, щоб спасти людину від гріха і смерті. У книгах Святого Письма ми читаємо, що єдинородний Син Божий, який народився від Бога Отця, ще перед сотворенням світу був тим, через Кого, Ким і задля Кого цей світ постав. Ми сповідуємо божество Сина Божого в «Символі віри», коли кажемо: «І через Нього все сталося». Син Божий входить у людську історію, воплочується і стає людиною, торкаючись найглибших підвалин людського життя в усі історичні часи та епохи.

Про це сказав Блаженніший Святослав під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди свята Різдва ГНІХ у Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ, що в Києві, 7 січня. Із Главою Церкви співслужили: Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, владика Йосиф, Єпископ Київської єпархії УГКЦ, владика Богдан, Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ.

Пояснюючи духовний зміст свята, Блаженніший Святослав наголосив, що в Євангелії, коли читаємо про Різдво, то знаходимо тричі слова «Не бійся!».  Уперше вони вийшли від архангела Гавриїла, коли він звертався до Марії в день Благовіщення: «Не бійся, бо ти знайшла благодать у Бога». Вдруге архангел промовляє їх до Йосифа Обручника в сні, розвіюючи сумніви щодо того, хто має народитися від Марії: «Не бійся взяти Марію за жінку, бо те, що народиться, походить від Святого Духа». Утретє архангел промовляє до пастирів, котрі стерегли отару в різдвяну ніч: «Не бійтеся! Сповіщаю вам велику радість, бо сьогодні народився у місті Царя Давида Спаситель Христос Господь».

«Коли Бог торкає людину у своєму Різдві, тоді її страх перетворюється на надію, біль на радість, а темна ніч сяє небесним світлом. Що може відчувати людина, яку торкнув Господь? Тоді вона розквітає. Що може відчувати людина, яка боїться свого майбутнього? Таж її майбутнє лежить в яслах на сіні. Що може відчувати людина, яка у своїх болях шукає Бога? Він торкається її, лікує її рани, повертає її до гідності та свободи, і радість повертається до неї», - сказав Глава Церкви.

За словами проповідника, Бог у своєму Різдві подібний до доброго лікаря, який приходить до людини і та зцілюється: «Торкаючись ніжно новонародженим Дитятком людську істоту, Бог торкає за живе кожного, перемінює все те, чим ми живемо, і показує нові горизонти майбутнього».

Блаженніший Святослав, згадуючи євангельське «не бійся», зауважив, що кожен, хто почув ці слова, починав діяти: мудреці аж зі Сходу йшли за зорею, шукаючи Царя, що народився; пастирі кинули свої отари і спішили знайти Дитя, про яке провістив ангел. Бо «той, кого торкнула любов і надія, - не може не поділитися пережитим із ближнім».

Тож і ми, святкуючи Різдво в непростий час, чуємо з небес: «Не бійся! Сьогодні твій Спаситель народився. Проте не будь бездіяльним, а ділися дотиком Божим, у той спосіб, який ми можемо допомогти людям пережити різдвяну радість».

«Прадавня українська коляда – спосіб, який надихав і підносив. Коли колядуємо, то різдвяна радість торкає кожного із нас», - зауважив він.

«У свято Різдва я прагну, щоб кожен українець був "доторкнутий" Божою любов’ю новонародженого Спасителя. Нехай наша радість досягне всіх, хто сумує, дійде до того, кого ми фізично не можемо відвідати. Сьогодні маймо у наших серцях тих, хто є на фронті, бо завдяки їм ми можемо молитися. Згадаймо потребуючих і тих, хто не має з ким цю радість розділити», - закликав Блаженніший Святослав.

Наприкінці проповіді Глава Церкви додав: «Нехай Різдво стане силою українського народу, яка перемінить наш страх на надію, а непевність на радість Різдвяного свята».

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

08.01.2016р. Б. / 7 фактів про просфору: чому, як та коли споживати?

У Навечір’я Різдва Христового та Навечір’я Богоявління ми молимося Велике Повечір’я з Литією, на якій благословляється просфора.

Проте що ж ми знаємо про походження просфори? Що символізує цей хліб?

Тут доречно віддалитися від реалій сьогодення та зрозуміти первинну суть просфори як жертви, яку приносять до церкви, а не виносять з неї (і це не обов’язково хліб).

1. Просфора – це добровільна жертва давніх християн для Літургії та спільної трапези по богослужінню.

Просфорою (з грецької ) в давнину називали приношення християн, частина якого служила для Літургії, а залишки – для агапе, звичаю давньої Церкви, згідно з яким всі члени місцевої спільноти (вільні і раби) збиралися разом на спільну трапезу, під час якої завжди здійснювалася Євхаристія. Агапе, таким чином, відтворювала Тайну Вечерю.

2. Спільна просфора символізує соціальну рівність вірних та їх єднання в Христі.

Характер агапе був релігійний: найважливішим моментом зібрання було здійснення Євхаристії. Також вона символізувала соціальну рівність всіх членів общини і їх єднання в Христі. Більш заможні турбувалися про харчі для бідних, проте й бідні вносили свою лепту, або працю в спільну казну. На «вечері любові» всі обмінювалися поцілунком миру, тут читалися послання від інших Церков і складалися відповіді на них.

3. Перші християни, які приходили на Літургію, жертвували на просфору все, що потрібне до столу.

Для агапе кожний, хто приходив приносив із собою звичайний хліб, вино, масло, одним словом, все, що потрібне до столу. Це приношення (по–грецьки просфора), чи пожертвування, приймали диякони; імена тих, хто склав пожертву вносили в особливий список, який з молитвою виголошували під час освячення Дарів. Рідні і близькі померлих робили приношення від їх імені, та імена померлих, внесені в особливий список, також виголошувалися. Із цих добровільних приношень (просфор) відділялася частина хліба і вина та молитвою, словом Христовим і прикликанням Св. Духа, освячувалося в Тіло і Кров Христову, а інші дари, над якими також виголошувалися молитви, використовувалися для спільного столу.

4. У 5 столітті “агапе” – вечерю любові – відділили від Літургії. Відповідно змінилося значення просфори.

Коли агапе відділили від Літургії, просфорою почали називати тільки хліб, який використовували для здійснення Євхаристії.

5. Жертовний хліб – просфора – містить в собі христологічну символіку: просфори виготовляють з двох частин, які означають Божество і людськість Ісуса Христа.

Просфора складається з двох частин, які виготовляються з тіста окремо одна від одної і потім з’єднуються разом. На верхній частині ставиться печатка, що зображає чотирикінцевий рівносторонній хрест із написами над поперечиною хреста IС і ХС (Ісус Христос), під поперечиною NI КА (грецькою перемога).

6. На просфорах здійснюється перша частина Божественної Літургії – проскомидія.

Проскомидія означає приношення, тобто цим словом виражається дія того, хто приносить, хто жертвує комусь яку-небудь річ. Сама ж річ, яку приносять, називається просфора, тобто те, що приноситься, дар. Пізніше просфору та вино, що стали тілом та кров’ю Ісуса Христа за звершеним Таїнством, споживаємо під час Євхаристії.

7. Під час вечері на Святвечір ділимося однією просфорою з усіма членами родини та гостями, що зібралися з столом, на знак єдності в Христі.

Як споживати просфору під час Святої Вечері?

Після того, як сходить перша зірка на небі, за столом збирається родина. Перед самою Вечерею господар запалює свічку і всі голосно моляться. По молитві згадуємо тих, які з якихось причин не могли прибути, друзів, померлих, які відійшли з родини. А тоді дідусь або батько – найстарший у родині – підходить до кожного із посвяченою в церкві просфорою. Вона поділена на частинки за кількістю осіб і розложена на тарелі з медом. Дідусь складає усім побажання та подає кожному кусочок просфори, вмоченої в мед.

Стараймося бути на Святій Вечері, щоби не втратити родинного зв’язку та через молитву й різдвяні традиції повніше пережити містерію народження Ісуса Христа, Сина Божого, нашого Спасителя.

Джерела:    osbm-kyiv.com.ua

Воїни Христа Царя