26.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 30-го тижня по Зісланні Святого Духа 

Євангеліє

Лк.14,1-11: «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений»

Часто підставою життя людини є стремління, щоб її цінували, тому вона робить усе, щоб сподобатись іншим, живе з думкою про те, якою її бачать інші. Це саме те, що Господь каже про вивищення, – коли ми прагнемо, щоб люди за когось нас вважали, хочемо бути важливими.

І з цього погляду слова Господа: «Хто принижується – буде вивищений» – можуть видаватися незрозумілими. Приниження не полягає в тому, щоб поливати себе болотом, тобто робити себе поганим. Бог очікує, щоб ми стали з Ним у правді – бачили себе такими, якими ми є, розуміли свій реальний стан і свою малість перед Ним.

Знаємо, що деякі святі до навернення були великими грішниками. Але коли вони усвідомили свій стан, тоді Господь зробив з них святих – великих людей в очах Бога і людей. Тому великими нас може зробити лише Бог! Коли усвідомимо свій стан, свої слабкості, гріховність, тоді великий Бог може діяти в нас і вивищити нас.

---

Апостол

Еф.5,1–8:  «Ходіть у любові, за прикладом Христа»

Що значить ходити у любові, за прикладом Христа? Відповідь надто проста. Це любити кожну людину, кожну особу, яку дає нам Господь. Ми бачимо, як часто ми далекі від цієї любові. Може, відразу нам і не вдасться обдарувати її любов'ю, якщо ми на це ще не здатні. Однак ми зможемо знайти в собі сили приймати їх і буди свідомі, що вони не є припадкові, а їх дав нам Бог.

Вчімося прийняти кожну людину. Розуміти, що нам Бог таких дає їх різних – милих і немилих, приємних і неприємних – осіб. І коли навчимось приймати людей, давати їм місце в своєму житті, бо, зрештою, Бог їх нам дав, вони не є випадком, тоді все більше навчимось любити їх. Бо за кожним стоїть Господь!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.12.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 30-го тижня по Зісланні Святого Духа 

Євангеліє

Мр.9,33-41:  «Сперечалися були дорогою, хто більший»

Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають. Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали.

 Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти, Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо це як допущене Богом.

---

Апостол

Євр.11,8,11– 16:  «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»

Як в дуже багатьох життєвих обставинах в нас не має відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруєм в Бога. Як у багатьох обставинах ми ховаємо і не свідчимо своїм життям про Христа.

 Бог зі своєї сторони, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили не перестає називатись нашим Богом. І тоді навіть, коли ми Його посоромились чи зробили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він дальше лишається нашим Богом не зважаючи на те, як ми чинили, як поступали. Бог є нашим Богом повсякчас. Чи ми є повсякчас Його дітьми?

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.12.2015р. Б. / Різдвяна проповідь Папи Франциска

Цієї ночі засяяло «світло велике» (Іс 9,1); над усіма нами засяяло світло народження Ісуса. Наскільки ж істинними та актуальними є слова пророка Ісаї, які ми вислухали: «Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив» (9,2)! Наше серце вже було сповнене радістю очікування цієї миті; тепер же ці почуття помножуються та виливаються через край, бо обітниця сповнена, нарешті, вона здійснилася. Радість і відрада запевняють нас у тому, що послання, вміщене у таїнстві цієї ночі, справді походить від Бога. Немає місця для сумнівів, залишмо його скептикам, які звертаючись лише до розуму, ніколи не знаходять істини. Не залишилося місця для байдужості, яка панує в серцях тих, які нездатні любити, боячись щось втратити. Прогнаний будь-який смуток, тому що Дитя Ісус – це істинний Утішитель серця.

Сьогодні народився Божий Син: усе змінилося. Спаситель світу прийшов, аби причаститися нашій людській природі, ми вже більше не самотні й не покинуті. Пречиста Діва дарує нам Свого Сина, як початок нового життя. Істинне світло приходить, аби просвітити наше життя, часто замкнене в тіні гріха. Сьогодні ми наново відкриваємо те, ким ми є! Цієї ночі нам вказано шлях, яким слід пройти, аби досягти до мети. Відтепер повинен згаснути будь-який страх та боязнь, тому що світло показує нам шлях до Вифлеєму. Ми не можемо залишатися бездіяльними. Нам не дозволено залишатися непорушними. Ми повинні йти, щоб побачити нашого Спасителя, покладеного в яслах. Ось вона, причина радості й відради: це Дитя «народилося для нас», «дане нам», як звіщає пророк Ісая (пор. 9,5). Людові, що понад дві тисячі років проходить всіма дорогами світу, щоб вчинити кожну людину учасником цієї радості, довірено місію допомагати пізнавати «Князя миру», стаючи Його дієвим знаряддям між народами.

Отож, коли чуємо про народження Христа, залишаймося в мовчанці та дозвольмо, аби промовило це Дитя; закарбуймо у своєму серці Його слова, не відвертаючи погляду від Його обличчя. Якщо візьмемо Його у свої обійми й дозволимо Йому обійняти нас, Воно принесе нам такий мир серця, який не знатиме кінця. Це Дитя вчить нас, що насправді є суттєвим у нашому житті. Воно народжується в убогості світу, бо для Нього та Його родини не знайшлося місця в заїзді. Воно знаходить притулок та захист у стайні й покладене у яслах для тварин. Однак, з цього «нічого» виливається світло Божої слави. Починаючи звідси, для людей простого серця розпочинається шлях справжнього визволення та вічного відкуплення. З цієї Дитини, що носить у Своєму обличчі відбиток добра, милосердя й любові Бога Отця, випливає для всіх нас, Її учнів, обов’язок, як навчає апостол Павло, «зректися злодіянь» та багатств світу, щоб жити «у поміркованості, справедливості й побожності» (Тит 2,12).

У суспільстві, яке часто сп’яніле споживацтвом та приємностями, надміром та розкішшю, показовістю та нарцизизмом, Він призиває нас до поміркованої поведінки, тобто, простої, врівноваженої, прямолінійної, здатної збагнути суттєве та ним жити. У світі, який надто часто є суворим до грішника, але поблажливим до гріха, існує необхідність розвивати сильне почуття справедливості, щоби шукати й впроваджувати в життя Божу волю. Серед культури байдужості, яка нерідко перетворюється у безпощадність, наш стиль життя, натомість, повинен бути сповнений милістю, емпатією, співчуттям, милосердям, які слід кожного дня черпати з криниці молитви.

Нехай же наші очі, подібно до вифлеємських пастирів, також зуміють наповнитися здивуванням та подивом, споглядаючи в Дитяті Ісусі Божого Сина. Перед Ним нехай злине з наших сердець благання: «Господи, покажи нам Своє милосердя, даруй нам Твоє спасіння» (Пс 85,8).

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя