29.08.2015р. Б. / 29 серпня - перенесення нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа

Згідно церковного передання, нерукотворних образів Господа нашого Ісуса Христа є кілька. Їх отримали різні люди в час, коли Ісус ходив із Своїми учнями по землі, проповідуючи Царство Небесне та зцілюючи багатьох недужих і одержимих злими духами людей. Останній нерукотворний образ - це Плащаниця, в яку було обгорнуте тіло Господа під час триденного лежання у Гробі.

З'явилися ці нерукотворні образи у дивний спосіб, внаслідок доторкання обличчя Ісус Христа до тканини, на якій після цього залишався відбиток Його обличчя.

Один із них отримав цар Месопотамії Абгар, який жив у Еддесі. Важкохворий правитель Абгар чув про те, що Ісус творить різні чуда, оздоровлює тяжко хворих, воскрешає померлих і, мавши невиліковну хворобу, послав до Ісуса свого посланця з проханням, щоб Господь прийшов до Едесси та зцілив його. Та просив у разі, якщо б Ісус не зміг прийти, то щоб художник хоч намалював Його портрет і приніс йому, - так хотів побачити Христа.

Митець намагався намалювати Ісуса, але не зміг, бо Христове лице сяяло потужним світлом. Тоді Ісус притулив полотно до Свого лиця і на полотні чудесним чином відбилося зображення Христового обличчя.

Цей нерукотворний образ художник привіз царю Абгару, який в ту ж мить одразу видужав і увірував у Христа разом із своїми підданими.

 

Згодом він помістив цей образ на воротах Едесси, щоб люди могли поклонятися й молитися Богові, а Господні чуда й надалі супроводжували образ.

За правління візантійського імператора Константина Багрянородного образ був урочисто перенесений із Едесси до Царгорода.

Ще один нерукотворний обаз отримала свята Вероніка, коли підійшла до Ісуса, щоб витерти Його обличчя від поту і крові під час сходження на Голготу.

Останнім нерукотворним образом Господа Ісуса Христа є Плащаниця, яка названа Туринською (від назви Італійського міста Турин, в якому вона зберігається).

Джерело:  КРЕДО

28.08.2015р. Б. / Владика Венедикт: «Свято Успення Пресвятої Богородиці пригадує нам, що кожен із нас зустрінеться із Богом» (+VIDEO)

28 серпня Церква святкує свято Успення Пресвятої Богородиці. В його основу покладено згадку про останні дні земного життя Божої Матері та обставини її смерті.

Про Успенський піст та культ Богоматері розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Преосвященний владико, якими були останні дні земного життя Марії?

Ісус Христос в останні моменти свого життя доручив опікуватися Марією своєму учневі – Йоану Богослову. І вона під його опікою проживала останні свої дні у Єрусалимі. Увесь цей час вона перебувала в молитві. Це те, що дозволяло їй єднатися із Господом. Проте вона прагнула глибшого єднання із Ним та зустрічі із Ним.

Звичайно, у людському розумінні ми боїмося цього. Навіть глибоко віруючі бояться смерті. Однак чимраз, коли ми більше віримо, то страх перед смертю зникає. Бо смерть є нагодою зустрічі із тим, кого ми прагнемо усе своє життя. Згадаймо, як Йоан Золотоустий казав своїм мучителям проте, якщо вони його стратять, то дадуть йому нагоду зустрітися із тим, кого «я шукав усе своє життя».

Тому вдивляючись у постать Богородиці, побачимо, як вона прагнула до свого Сина. Так само, як і під час Благовіщення, їй знову з’являється Архангел Гавриїл, який звіщає їй, що через три дні вона буде на небі. У той час інші апостоли розсіялися по всій Вселеній, однак чудесним чином вони були перенесені до Єрусалима. Під час Успення був відсутній тільки апостол Тома.

Чому цьому святу передує Успенській піст?

Ми завжди повторюємо, що піст – це приготування. І він є для того, щоб ми обмежили себе від певних речей і усвідомили те, що нам заважає бути із Богом. Для того, щоб ми були готовими до зустрічі із Богом. Успенський піст – наймолодший у Церкві. Згадки про нього сягають IX століття.

Так само, як у нашому щоденному житті, якщо ми готуємося до визначної події, то повинні до неї досконало приготуватися. Тому, коли святкуємо Успення, ми пригадуємо, що теж колись помремо. Бо звикли жити так, ніби будемо жити вічно. У щоденному нашому житті ми цієї теми не чіпаємо. А саме це свято дозволяє усвідомити, що кожен із нас зустрінеться із Богом. Коли ми готуємся до цієї зустрічі, тоді це приносить радість нам. Тоді наше успіння стане радістю зустрічі із Ним.

На свято Успення служиться богослужіння, яке відправляють двічі на рік – Єрусалимська Утреня. Чому так склалося?

Сама назва говорить, що богослужіння походить з Єрусалима. Єрусалимська Утреня служиться також й у Велику Суботу. Саме тоді, коли Ісус був знятий із хреста і покладений до гробу. У цій Утреній перепліються два моменти: з одного боку, сум за померлим, а з іншої – радість, бо після смерті людина зустрічається із Богом. Уже пізніше це богослужіння почало відправлятися з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці. У ньому також простежується сум з нагоди смерті Богородиці, а з іншого боку – радість, що Марія перебуває у Царстві Небесному.

Культ Марії дуже поширений в Україні та й усьому католицькому і православному світі. А от протестанти вважають її святої жінкою, однак звичайною людиною. На Ваш погляд, чому так склалося?

Для православних і католиків Марія є Богоматір’ю. Тобто тою, яка народила Бога, бо Ісус Христос мав дві природи - божу і людську. Протестанти визнають тільки людську природу Христа, тому і вважають Марію святою жінкою. Вони з пошаною ставляться до неї.

Я не прагну осуджувати протестантів, однак, коли спілкуюся із ними, то складається таке враження, що вони ті, які виросли без матері. Подібно, як ті діти, які виростають без матері. Вони завжди відчувають брак материнської любові. Думаю, протестантський світ багато втрачає від того, що не усвідомлює сутності того, ким є Богоматір.

Руслана Ткаченко

Джерело:   департамент інформації УГКЦ

28.08.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця тринадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.4,1–9:  «І дало плід, що сходив і ріс»

Коли придивитися до нашого життя, то кожен з нас покликаний Богом приносити плоди. Але як різні дерева приносять різні плоди, так і люди є різні, і Бог очікує від кожного саме його плодів.

Однак часто ми найперше дивимось на інших: як вони живуть, як поводяться в різних ситуаціях, які приносять плоди, добрі чи злі. Когось критикуємо, когось хвалимо. Але нерідко ми несвідомі, що маємо пильнувати найперше себе, щоб бути тою землею, в яку Боже слово падає і приносить плоди. І кожен спроможний приносити ці плоди і має до цього всі здібності та можливості. Проте мусить ту землю, значить, самого себе, обробляти, щоб бути родючим ґрунтом.

Бог є Той, Хто завжди прагне сіяти, Той, Хто сіє завжди. Але чи Його слово в кожну хвилину нашого життя зможе плодоносити? Чи ми завжди готові чинити Божу волю? Чи ми завжди готові прийняти те зерно, що Бог сіє в нас?

Тому вдивляймося і будьмо тою землею, яка завжди плодоносить в будь-яких життєвих обставинах.

---

Апостол

2Кор.11,5–21:  «Сам бо сатана вдає з себе ангела світла»

Маємо собі чесно признатись, як нам вдається добре відігравати роль в тих чи інших життєвих ситуаціях: чи то у праці, чи в родині, а навіть і в церкві. Апостол каже дуже категорично, що диявол, сатана може вдавати з себе ангела світла. Можемо вдавати й ми до пори до часу. Але Бог, який є серцевідець, який любить нас, створить такі ситуації, щоб ми показали справжніх себе. І це неминуче станеться в певних життєвих ситуаціях, бо шила в мішку не втаїш. І не маємо знеохочуватись чи падати духом, а потрібно вставати та йти далі.

Коли ми змінимо самі себе і наблизимось до Господа, то у будь-яких життєвих ситуаціях, чи нас будуть хвалити, чи критикувати, чи будуть ситуації милі, чи немилі, приємні чи неприємні, всюди ми будемо тими, ким ми є. І будемо не вдавати когось, а являти того, з Ким ми живемо і Хто живе в нас. Тому живімо з Господом і являймо Його в будь-яких життєвих ситуаціях. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя