ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 28 березня 2015 р.

28.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота акафістова

Євангеліє
Мр. 8, 27–31: «А ви, – спитав їх, – що скажете про Мене, хто Я?»

Добре коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Заповіт, твори Отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, Науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріпленні нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших.

Кожен з авторів Євангелія, –  Марко, Матей, Йоан, Лука, – написав те, що він особисто пережив і передав свої особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто досвідчили, як відкрили для себе Бога.

Для кожного з нас дуже важливо усвідомити, ким Бог є для мене особисто? Як в Євангелії, коли  Христос питає: «Що кажуть люди, хто я є?», то учні оповідають, що одні мають за того, другі думають про Нього інакше. І тоді Христос каже:  «А ви що скажете, Хто Я є?» І будьмо певні, що це питання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?» 



Апостол
Євр. 9, 24–28: «Христос лише один раз мав Себе принести, щоб узяти на Себе гріхи багатьох»

Непростим для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, вчинених до Його розп’яття і після. Його ж велика любов до нас привела Його на смерть на хресті.

Хрест є знаком нашого спасіння, місцем нашого спасіння і тому, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, якими б не були промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасіння. Господь нам дарував спасіння, воно є вже наше. Потрібно лише, щоб це спасіння стало реальністю нашого життя.  Нам це дано, лиш маймо відвагу це втілювати в своє життя.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

28.03.2015р. Б. / Коли поточні інтереси заважають побачити Бога

Роздуми над Словом Божим на суботу V тижня Великого Посту


Віра частини свідків воскресіння Лазаря стає причиною серйозного занепокоєння релігійних лідерів у Єрусалимі. Вони охоплені панікою, тому їхні думки занадто катастрофічні. Прийняття всіма віри в Ісуса не мусило допровадити до збройної інтервенції римлян (в. 48). Ця ірраціональна реакція дає можливість для того, щоб первосвященик Каяфа, силою свого уряду, вимовив пророцтво щодо характеру смерті Ісуса. Це буде смерть замінна: за народ і люд (в. 50‑51).

Однак твердження, що Ісус помре за народ, не охоплює всього сенсу Його спасенного діяння. Він віддає своє життя за всіх розсіяних дітей Божих, також і за язичників, чиє Боже синівство тут посередньо підтверджене (в. 52). На жаль, Каяфа й інші члени Високої Ради, які відкидають Ісуса, неспроможні охопити всього сенсу подій, пов’язаних із Ним. Їхній погляд залишається звуженим до горизонту національної спільноти та її інтересів. Божий план залишається для них таємницею.

Третя Пасха, про яку згадує євангеліст, є вирішальною. Фактично виданий Ісусові вирок смерті (в. 53) та використання проти Нього влади над сумліннями, яку мала Висока Рада (в. 57), свідчать про те, що драма вступає в завершальну фазу. Рішення залишити Єрусалим (в. 54) показує, що Ісус повною мірою усвідомлює небезпеку. Міркування жителів Єрусалима, які готуються до свят (в. 56), підтверджують, що напруження досягло своєї вершини.

Джерело:    CREDO

пʼятниця, 27 березня 2015 р.

27.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

П'ятниця 5-го тижня Великого посту

Бут. 22, 1–18: «Бог подбає собі ягня на всепалення»

Сьогодні перед нами постає непроста і дивна для розуміння ситуація. Господь закликає Авраама, щоб він приніс в жертву свого сина. І бачимо, що Авраам, хоча дуже тяжко це переживає у своєму серці, але не замислюється, не вагається над цим повелінням Господа. Тому що Авраам глибоко свідомий: лише Бог дав йому цього сина, а міг і не дати. Виходячи з цього мислення, це не його син, це Божий син, якого Бог дав, а значить подбає про свого сина навіть в таких незрозумілих обставинах. І Авраам готовий того сина, якого вже, здавалось би, «присвоїв», віддати назад. Як бачимо, це закінчується тим, що голос Господній – ангел Господній, зупиняє Авраама, коли той виявляє цю безмежну довіру до Бога, безмежне уповання на Нього.

У своєму житті ми часто уповаємо на себе, на близьких, на інших впливових людей, але дуже мало уповання покладаємо на Бога. Ми хочемо дати собі раду самі, бо часто несвідомі того, що коли ми довіряємо Богові, віримо Богові, покладаємося на Бога, то у Ньому все можливо.

І саме над цим ми маємо працювати – плекати своє християнське життя. Щоб основою і фундаментом нашого підходу до життя, праці, обставин, ближніх, до всього, що діється з нами, було уповання і довіра до Бога.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя