14.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота Третього Тижня Посту

Євангеліє

Мр. 2, 14–17: «Той устав і пішов слідом за Ним»

Сьогодні Євангеліє розповідає нам про покликання одного з апостолів, хоча усі решту апостоли – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей, та всі інші – одразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали на потім. Саме тому вони виконали те призначення, яке для них передбачив Бог.

Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче це втілювати в життя. Не відкладати, але цим жити.

Коли Бог нас до чогось кличе,  то знає, що ми спосібні до цього. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання того, чому ми не можемо іти. А Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він би не доручав нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, не відкладаймо, ВЖЕ ідімо за нею!

---

Апостол

Євр. 4, 14–5, 6

«Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»

Часто в різноманітних людських обставинах, ситуаціях ми бачимо свою обмеженість, чуємо свою слабість, свою безпомічність щось робити, на щось вплинути, навіть на свої вади і гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це є правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Христа, Його смерть і воскресіння.

Дуже важливо пам'ятати, що ласка Господня нам на спасення конечно потрібна. Ми самі по собі не можемо дати собі раду і завжди маємо шукати і уповати на Бога, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити в собі, завжди просімо про Божу благодать. І так як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить і спасе.

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.03.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім читанням

П’ятниця третього тижня Великого Посту

Бут. 8, 4–21: «Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику»

Бачимо з сьогоднішнього уривку, що після того, як води потопу спадають, і Ной виходить на землю зі своєю родиною і всіма звір’ями, птахами, плазунами, то молиться до Бога молитвою подяки, приносить жертву за своє спасіння. Задумаймось сьогодні, наскільки нам ще потрібно вчитися в нашому житті, щоб вміти так дякувати Богові: щиро і вчасно!

Ми часто маємо претензії до людей, а коли мали би відвагу, то висували б претензії до Бога. Але так само часто ми не можемо побачити та усвідомити, як багато різних дібр, скільки всього Бог нам дарував, скільки є того, що нам допомагає, що нас збагачує, що підтримує наше життя!

Важливо зупинятися, щоб придивлятись до життя, вміти побачити, чим Господь нас обдарував, і вміти за все це Йому дякувати!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

13.03.2015р. Б. / Папа розповів священикам про три вимоги до доброго сповідника

Сповідь може багато чого навчити священика. На це звернув Папа Франциск, приймаючи у четвер, 12 березня 2015 р., учасників щорічного курсу про сповідництво, організованого для священиків Апостольською Пенітенціарією.

В програмі курсу – канонічні, моральні та літургійно-душпастирські аспекти сповіді, права і обов’язки каяників, питання етики та генетики. Святіший Отець поділився із кількома сотнями молодих священиків, які зібралися в залі Павла VI у Ватикані, думками про три вимоги щодо Святого Таїнства Покаяння.

Єпископ Рима зазначив, що Таїнство Покання «з особливою дієвістю робить присутнім милосердне обличчя Бога». Воно його «конкретизує та безперервно показує». «Ніколи, як сповідники і як каяники, не забуваймо про те, що не існує такого гріха, якого Бог не зміг би простити! Жодного! Лише те, що уникає Божого милосердя, не може бути прощеним, подібно до того, як той, хто уникає сонця, не може бути ні освітлений, ні зігрітий ним».

Тож саме «у світлі цього чудесного Божого дару» Папа вказав на три вимоги, першою з яких є переживати це таїнства, як засіб виховання до милосердя. Він пояснив, що це означає допомагати «досвідчити мир і зрозуміння». «Сповідь не повинна бути “катуванням”, але всі повинні відходити від сповідальниці з почуттям щастя у серці, з обличчям, просвітленим надією, й, іноді, вмитим сльозами навернення та радості, яка з нього випливає», – наголосив Наступник святого Петра, додаючи, що сповідь не повинна бути допитом, а «зустріччю, що визволяє».

Але милосердя, як зауважив далі Святіший Отець, не виключає, а навпаки, вміщає у собі надолуження, наскільки це можливо, за заподіяне зло. Не слід також плутати милосердя із надмірною поблажливістю. За словами Папи, ні той, хто каже: «Не звертай уваги, Бог все прощає», ні той, хто наполягає: «Ні, закон забороняє», – не є милосердними. «Милосердя, – сказав він, – означає взяти брата чи сестру за руку і допомагати прямувати вперед». А чинити так може лише той сповідник, «який молиться і здатний оплакувати власні гріхи».

Наступним закликом Святішого Отця до сповідників було дозволити виховуватися Святим Таїнством Покаяння. «Скільки-ж то разів доводиться слухати сповіді, які нас будують!», – зауважив він, додаючи: «Нам також часто доводиться супроводжувати справжні і властиві чудеса навернення». За словами Наступника святого Петра, такі свідчення спонукають священика зробити іспит сумління, запитуючи себе, чи я також люблю Господа Бога так, як ця людина, що перед мною, чи маю таку саму готовність до зміни, розкаяння та навернення?

По-третє, за словами Папи, під час сповіді «слід завжди скеровувати внутрішній погляд до неба, до надприродного». «Насамперед, ми повинні, – сказав він, – оживляти в собі усвідомлення того, що ніхто не поставлений на це служіння за особисті заслуги, ні задля богословських чи юридичних здібностей, ні задля своїх людських чи психологічних рис. Всі ми поставлені служителями примирення з чистої Божої благодаті, безкорисливо і з любові, властиво – з милосердя». І тому, ніколи не слід «втратити це надприродне бачення», яке вчиняє нас «насправді смиренними, відкритими й милосердними».

«Бажаю вам, дорогі браття, – підсумував Святіший Отець своє слово до священиків, – скористатися великіпосним періодом для особистого навернення та великодушно посвятитися сповіданню, щоби Божий люд міг дійти очищеним до свята Пасхи, яке представляє остаточну перемогу Божого милосердя над усім злом світу».

За матеріалами: Радіо Ватикану

Джерело:   CREDO