20.12.2014р. Б. / Різдвяне Послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

 
Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу:
сьогодні народився вам у місті Давидовім
Спаситель – Христос Господь
(Лк 2, 10–11).

Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем.

У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!

Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого.

Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування.

Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.

Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви».

До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що поріг людської чутливості до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі.

У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням.

Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов.   Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі.

Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди... З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!

Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї.

Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну.  

Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2014 року Божого

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

20.12.2014р. Б. / Папа: Вертеп і різдвяна ялинка нагадують нам про таїнство втілення Божого Сина

Різдвяні вертеп та ялинка є «промовистими й дорогими символами» не лише для християнських родин, але торкаються серця усіх, навіть невіруючих, вказуючи на братерство і солідарність. 

 

Таку думку висловив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 19 грудня, делегації з італійського міста Верони й південноіталійської провінції Катандзаро, звідки походять цьогорічні вертеп і ялинка, встановлені на площі Святого Петра у Ватикані. 

Зустріч відбулася у день урочистого відкриття вертепу та засвічення ялинки, й у цьому контексті Святіший Отець склав подяку всім, хто доклався до «цих двох прекрасних різдвяних дарунків, які зможуть оглянути численні паломники, що походять з кожної частини світу». 

«Вертеп із глиняними статуями в повний ріст, подарований Фундацією «Веронська Арена», та велика ялинка, разом з малими деревцями, призначеними для ватиканських приміщень, подаровані Адміністрацією Провінції Катандзаро виражають традиції та духовність ваших регіонів. У дійсності, християнські цінності вчинили плідною культуру, літературу, музику й мистецтво ваших земель, і також сьогодні ці цінності становлять дорогоцінну спадщину, яку слід зберегти і передати майбутнім поколінням», — сказав Папа. 

«Вертеп і різдвяна ялинка є завжди промовистими й дорогими символами для наших християнських родин, вони пригадують таїнство втіленення Єдинородного Божого Сина, Який став людиною, щоб нас спасти, та світло, яке Ісус Своїм народженням приніс світові. Але вертеп і ялинка торкаються серця кожного, навіть тих, які не вірують, тому що говорять про братерство, близькість і дружбу, взиваючи людей нашого часу наново відкрити красу простоти і солідарності. Вони є запрошенням до єдності, до згоди, до миру, запрошенням зробити у нашому особистому й суспільному житті місце для Бога, Який приходить не зухвало, щоб накидати Свою могутність, але через тендітність Дитяти дарує нам Свою всемогутню любов». 

Папа побажав гостям, їхнім родинам та землякам благодатно провести час Господнього Різдва, наголосивши на тому, що Месія прийшов у світ, щоб розвіяти темряву гріха, виливаючи на людство Своє божественне світло. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО 

19.12.2014р. Б. / Папа: Довіряймо Богові навіть коли не розуміємо, що Він робить

Довіряти Богові навіть у найважчих життєвих ситуаціях, навіть тоді, коли ми не розуміємо історії, яку Господь творить разом із нами, бо вона завжди є історією спасіння. Про це у своїй проповіді говорив Папа Франциск 18 грудня 2014 р. у каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти».

 

Папа наголосив, що Бог запрагнув спасти людство саме в історії: це спасіння є історичним, а не виробленим у лабораторії. Всемогутній Бог пройшов шляхом історії разом зі своїм народом. Тому, як підкреслив Святіший Отець: «Немає спасіння без історії. І щоб дійти до сьогоднішнього моменту, була довга історія». Господь творить історію разом із нами, крокуючи поряд з нами, а коли ми помиляємося, Він виправляє історію та веде нас уперед. Якщо ми цього не зрозуміли, то ніколи не зрозуміємо Христового Різдва. Протягом цієї історії спасіння Бог вибрав деяких осіб для того, щоб допомагали народові йти вперед, таких як Авраам, Мойсей, Ілля. У їхньому житті також були важкі хвилини, різні моменти незручностей та неспокою. Певної миті Мойсей та Ілля навіть бажали померти, але потім ввірилися Господеві. Також і сьогодні є люди, які б хотіли жити спокійно, але Господь завдає їм незручностей, щоб разом із ними творити історію, Він не раз скеровує нас на шлях, яким ми не хочемо іти. 

Святіший Отець також звернув увагу на біблійний уривок із Євангелія, де розповідалось про один із таких незручних моментів історії, коли святий Йосиф довідався про те, що його наречена Марія — вагітна. Ця ситуація, без сумніву, спричинила йому чимало дискомфорту: проходячи повз інших жінок тієї місцевості, він бачив, як ті пошепки пліткували про нього. Скільки ж думок пробігло у нього в голові! Одна з них завдавала йому великого болю: він не розумів, як Марія, будучи побожною дівчиною, наважилась на невірність своєму обручникові, а якщо він Її тепер звинуватить, то Її каменують, згідно з тогочасним звичаєм. Але в такі хвилини вибрані Богом особи брали на себе тягар проблем і незручностей навіть тоді, коли до кінця їх не усвідомлювали. Як ось учинив Йосиф: він звинувачує себе самого перед іншими людьми, щоб у цей спосіб виправдати свою наречену. Після сну, в якому ангел з’явився Йосифові, він прийняв Марію і погодився прийняти майбутнє дитя за своє. 

Папа підсумував, що творити історію для Господа Бога означає крокувати разом зі своїм народом і випробовувати своїх обранців протягом цього шляху. Але наприкінці Господь усіх їх спасає. Тому слід завжди з довірою покладатися на Господа Бога, навіть у найважчих і незручних для нас життєвих хвилинах, пам’ятаючи завжди про те, що Творець крокує разом із нами протягом історії, адже Він є нашим Батьком. «Нехай Господь допоможе нам зрозуміти цю таємницю свого крокування в історії зі своїм народом, таємницю випробування та велич серця своїх обранців, які беруть на себе болі, проблеми, а також приймають подобу грішників — як Ісус — щоб творити історію», — закінчив проповідь Святіший Отець. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО