14.06.2014р. Б. / Петро і Павло: ті двоє, що відродили Рим

Іконографічна тема двох картин Караваджо, замовлених йому 24 вересня 1600 року для каплиці Успіння Пресвятої Богородиці в церкві на відомій римській площі Санта-Марія-дель-Пополо, є найбільш типовою для Вічного Міста з часів раннього християнства до наших днів: історія святих апостолів Петра і Павла. «O Roma Felix, quae tantorum principum / es purpurata prezioso sanguine», — говориться в середньовічному гімні, яким Церква молиться в день їхнього літургійного спомину 29 червня.

 

Тема цих двох апостолів особливо важлива для Римських Пап: з середини п’ятнадцятого століття пресвітеріум ватиканського собору Святого Петра був прикрашений скульптурами цих двох святих, виконаними Пьєтро Лорендзтто та Паоло Такконе. В дев’ятнадцятому столітті ці фігури були перенесені на міст біля замку Сант-Анджело, вони були знаковими образами християнського відродження Риму, мирної версії братовбивчої історії легендарних засновників Вічного Міста — Ромула і Рема.

Зв'язок з інституціональною Церквою залишається відображеним в каплиці Черазі церкви Санта-Марія-дель-Пополо, де центральний вівтарний образ, посеред картин Караваджо, зображує Пресвяту Богородицю, традиційний символ Христової Церкви. Ця сцена Успіння Пресвятої Діви Марії належить пензлю Аннібале Карраччі і також була написана в 1600-1601 роках. 

Іконописна традиція, так само як і літургійна, зазвичай представляла святих апостолів Петра і Павла поєднаними моментом мучеництва. На початку чотирнадцятого століття племінник Папи Боніфація VIII кардинал Якопо Стефанескі доручив таланту великого Джотто написати картину для вівтарної ніші, яка тепер зберігається в Музеях Ватикану. Це зображення було призначено для Папського вівтаря Ватиканської базиліки — справа та зліва від Христа віруючі бачили сцени двох мучеництв: розіп’яття вниз головою Петра та смерть від меча святого Павла. Симетрія такого поєднання цих найвищих християнських свідчень знайде в шістнадцятому столітті нову схему. Її кардинал Чаразі запропонує Маестро Караваджо в 1600 році: більше немає смертей одного та другого апостола, тепер розп'яття святого Петра буде поєднуватися зі сценою навернення святого Павла. 

Караваджо вже знаходився під формальним впливом цієї офіційної програми такого «асиметричного уявлення»: за шістдесят років до цього ці самі сцени великий Мікеланджело написав для Папи Павла ІІІ Фарнезе на бокових стінах ватиканської каплиці, яка носила його ім’я «Паоліна». Святий Петро тут був зображений в момент мучеництва, згідно зі звичною Папською іконографією, але святий Павло лежав на землі: він засліплений Христом, який кличе колишнього переслідувача йти за Ним. 

Причини іконографічної новизни в каплиці «Паоліна» легко вгадуються. Ця каплиця, побудована за велінням Папи Фернезе, мала особистий і навіть сповідальний характер, і рішення поєднувати з Розп’яттям Петра сокровенний та чаруючий момент Навернення Павла, скоріш за все, належало високопоставленому замовнику, котрий до того ж вибрав ім’я Павла. Той факт, що Мікеланджело зобразив святого Павла старим, хоча час його історичного навернення мав місце в молодості святого, наводить на думку, що у фігурі апостола, засліпленого Христом, ми бачимо символічний портрет самого Папи Павла ІІІ, котрому тоді було за сімдесят. 

Не дивлячись на всі вади, що відобразилися в сімейних амбіціях і непотизмі, Папа Фарнезе був насправді до глибини «вражений» Христом в 1513 році: саме тоді сорокарічний кардинал, котрий не був ще священиком, пережив правдиве навернення, віддаляючись від світського життя для того, щоб у повній мірі виконувати обов’язки, які покладались духовним станом. 

Навернення та переміна життя були також дуже гострими питаннями в 1540-х роках, коли отримало схвалення Товариство Ісуса та проводилась підготовка до вселенського собору для вирішення проблем, викладених в документі «De emendanda Ecclesia». Ніхто краще Мікеланджело Буонаротті не міг зрозуміти Папу Павла ІІІ, принаймні в людській і особистій перспективі, адже тоді і сам старий художник переживав глибоке і сильне навернення до Бога. Тому не було б помилкою вбачати в новій іконографічній схемі відображення духа перетворень — особистих та церковних.

В незвичному зображенні Мікеланджело розіп’ятого св. Петра також можна вгадати відображення складної реформи, котра почалась в п’ятдесяті роки XVI століття. Мікеланджело не задовольняється сприйняттям перевернутого хреста, який вимагала традиція, але досліджує у своєму Петрі драму людини, котра, приймаючи мучеництво, реагує, звивається і намагається підняти голову в знак протесту, навіть з якимось гнівом в очах. 

Написаний незадовго до відкриття Тридентського собору, цей дивовижний Петро авторства Мікеланджело буде знову використаний Караваджо шістдесят років потому, як образ католицького протесту проти образ, нанесених Князю апостолів ворогами Церкви, які заперечували її авторитет в протестантських колах. Тут можна згадати лютеранську гравюру 1545 року, яка зображає Олександра VI в «розібраному вигляді»: з-під відкинутої верхньої частини папських одеж вискакував сам диявол зі словами: «Ego sum papa!» — «Я — Папа». Страждання і гнів Петра ставали ще більш зрозумілими в наступних десятиліттях, котрі були визначені стратами новомучеників. Християни втрачали життя за віру в протестантській Європі: їх мучеництво від рук голландських протестантів було відображене на гравюрі 1580 року. Християн страчували за їх переконання і в далеких країнах, де католицькі місіонери героїчно проповідували віру в Христа: на офорті Жака Калло забражене масове розіп’яття католицьких місіонерів в Нагасакі. Хоча ця картина була створена в 1622 році, сама ця драматична подія датується трьома роками перед розписом Караваджо каплиці Черази — 1597 роком. Святий Петро, котрий страждає та реагує на муки, і на фресці Мікеланджело, і на картині Караваджо зображає найсильнішу напруженість і життєвість для всіх тих, хто переживав в ту епоху Церкви. 

Актуальною  в ті часи і напруженою по змісту була також і інша картина Караваджо, тема якої визначалась на сторінках договору між Чаразі і художником в 1600 році як «таємниця навернення святого апостола Павла». Саме це і показав Караваджо: «таємницю», внутрішню і таємничу подію, огорнену світлом і тишею. На відміну від інших художників, — зокрема Рафаеля, Людовіко Каррачи і самого Мікеланджело, — представляючи навернення святого Павла «із множиною переляканих солдат, метушливих слуг, здиблених коней, з Божественними об’явами», Караваджо скорочує елементи розповіді до двох чоловіків і коня, а головним героєм його картини стає світ. Порівняння між переповненою персонажами версією 1587 року пензля Людовіка Каррачі і витвором Караваджо, створеним в 1600-1601 роках, наполегливо показує, наскільки ефективними були нові правила, запропоновані художникам того часу кардиналом Габріеле Палеотті, єпископом Болоньї, в його «Промові про священні і світські зображення», опублікованої в 1582 році. Будучи більш ніж трактатом по мистецтву, ця промова була твором на тему пастирського богослов’я. 

Вона була надана спеціальній церковній комісії, в завдання якої входила розробка застосування постанов декрету Тридентського собору «Про молитву і шанування реліквій і священних зображень» від 3 грудня 1563 року. Крім необхідності «просвітлення і установлення людей в питаннях віри, про які віряни повинні старанно роздумувати», декрет визначав функцію священних образів як одного з стимулів до поклоніння і любові Бога, а також культивування побожності. 

Промова кардинала Габріеле Палеотті не тільки повторювала ці ідеї, але наполягала на тому, що священний образ повинен також торкати душу і емоції віруючої людини, — точна фраза звучить «вразити нутро» глядача. Слова кардинала слід розмістити в їх історичному і культурному контексті: це був час, коли прелати і святі, такі як Карло Борромео і Філіппо Нері, засновували школи християнського вчення, а отці-єзуїти розповсюджували метод розумової молитви, заснованої на драматичному уявленні подій із життя Господа, Пресвятої Діви Марії і святих. Від Церкви вимагались чіткі і комунікативні зображення, з небагатьма заслуговуючими довіри персонажами, здатними зачепити душу, доторкнути серця і, більше того, «вразити нутро» людини що стоїть перед ними. 

Абсолютно незвичним і дивним чином відповів на ці вимоги вільнодумець Караваджо. Крім драматичного ракурсу і використання містичного світла, істинно новим елементом у «Наверненні святого Павла» є сам жест його рук: повалений на землю, майбутній апостол язичників піднімає обидві долоні, ніби благає Того, Хто говорить з Небес. Цим жестом художник був просто зачарований в той період; до нього він ще повернеться через два роки в картині «Покладання у гріб» для церкви Санта-Марія-ін-Валлічеллі, яка тепер знаходиться в Музеях Ватикану: на полотні Марія Магдалина підносить руки, ніби виражаючи весь свій біль і ревну молитву.

Первинний сенс піднятих рук має молитовне значення; це жест, який ранньохристиянські художники завжди відносили до персонажів що моляться, його можна помітити на безлічі прикладів в катакомбах. Цей молитовний жест був замінений в Середньовіччі в період раннього Відродження іншим, і нині розповсюдженим серед християн, — жестом рук складеними перед собою долонями. Однак обидва ці жести залишились в літургії і стосуються священика, що звершує Святу Месу. 

В якості древньої молитви цей жест був заново відкритий в шістнадцятому столітті, завдяки цікавості до ранньої християнської археології в Римі та в інших історичних місцях, поєднання стилістичної сучасності з давністю змісту. 

Не випадково Рафаель використав цей жест у своєму «Преображенні Христовому», щоб передати натхненну молитву прославленого Спасителя. Також Тиціан зобразив Пресвяту Богородицю з піднесеними до неба руками, показуючи сцену її «Успіння»: Діва Марія величає Бога всім своїм єством. 

Радіо Ватикану
 
Переклад: Ольга Литвиненко, СREDO 

Джерело:  КРЕДО 

14.06.2014р. Б. / Політики та релігійні лідери обговорили майбутнє Європейського Союзу

Високопоставлені представники християнських, мусульманських, іудейських, індуїстських та інших громад зустрілися 10 червня з лідерами Європейського Союзу.

Вони обмінялися думками щодо суспільних подій сьогодення в ЄС та за його межами. Обговорили роль Європи у світі, а також значення релігійних організацій в цьому контексті.  

Зустріч на високому рівні, вже десята у такому форматі, була організована Жозе Мануелем Баррозу, президентом Європейської комісії, і пройшла під спільним головуванням Германа Ван Ромпея, президента Європейської Ради, та Ласло Шур’яна, віце-президента Європейського Парламенту, який представляв президента Європарламенту Мартіна Шульца. 

Учасники зустрічі прийняли спільну заяву, що стосується Меріам Ібрагім – християнки з Судану, засудженої до смертної кари за віровідступництво. «Свобода релігії і переконань є універсальним правом людини, яке високо цінується Європейським Cоюзом і повинно бути захищене скрізь і для всіх», – наголошується у спільній заяві керівників ЄС та релігійних лідерів. 

Присутні також вшанували хвилиною мовчання жертв трагічного теракту, що мав місце 24 травня в єврейському музеї в Брюсселі. 

Баррозу сказав: «По всій Європі на всіх рівнях відбувається діалог про майбутнє Європи. Інтеграція і легітимність повинна розвиватися паралельно. Більше демократії є наслідком більшої інституціональної інтеграції, необхідної для того, щоб Європейський Союз зростав до нинішніх глобальних проблем. У цьому відношенні існує нагальна необхідність зміцнення зв'язків між громадянами ЄС та демократичним процесом в Союзі. Я твердо вірю, що активна участь Церков і релігійних громад може внести вирішальний внесок у цій сфері». 

Президент Ван Ромпей заявив: «За останні роки наш спільний дім був у центрі сильного шторму. Але в цілому протистояв йому добре, завдяки основі з своїх цінностей та душі будинку. Душа, яка знаходиться в своєрідній ідеї, яку ми переслідуємо в ЄС, що полягає в людській особистості та відносинах один до одного». 

Віце-президент Шур’ян заявив: «Церкви, релігійні об'єднання і громади були під час кризи бастіоном проти погіршення соціальних тканин, що складають Європу: вони внесли свій вклад не тільки в економічне, а й у соціальне та моральне відновлення континенту. Їхній голос має значення, і Європейський Союз повинен продовжувати будувати на цих стосунках заради власної вигоди та на користь своїх громадян».

Цьогорічна десята зустріч пройшла під девізом «Майбутнє Європейського союзу». Це частина більш широкого політичного діалогу про майбутнє Європи, яка включає в себе серію суспільних діалогів між європейськими та національними політиками та громадянами.

За матеріалами: Інститут релігійної свободи 

Джерело:   КРЕДО 

13.06.2014р. Б. / У центрі Донецька люди зібралися на 100-ту ювілейну молитву за мир і єдність в Україні

Віряни різних Церков, які у центрі Донецька моляться за Мир і Єдність в Україні, 12 червня відзначили свій 100-денний ювілей. Юівлейна молитва, зважаючи на обставини, у якій вона проходила, зібрала рекордну кількість учасників – близько 80 осіб.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук розповів Сергій Косяк, – донецький протестантський пастор.

«Дякую усім, хто жертвує. .. без вас ми б такого не зробили, разом ми дійсно сильні», - написав він.

Пастор похвалився, що відучора у них з’явився новий молитовний намет, з новим малюнком і написом.

«Як я писав раніше, деякий час ми молилися без намету, але, коли люди дізналися, що ми його встановили, то стали приходили, тішились, що знову, як вони кажуть, «маяк надії» горить в нашому місті. З такої нагоди навіть приїхали телевізійники, щоби переконатися - це ми, чи примари, - зазначив автор.

Сергій Косяк також повідомив, що після міжконфесійеної молитви він поїхав у лікарню, де зустрівся з мамою хлопця, якого поранили представники самопроголошеної ДНР.

«Хлопця, я не бачив, він лежить в реанімації, трохи пізніше, мене до нього проведе його мати і я зможу з ним поспілкуватися і помолитися. Також ми передали йому 2500 гривень на ліки. Хлопцю зробили кілька операцій - видалили нирку, половину печінки, частину прямої кишки і вивели трубку, так само осколки потрапили в хребетну частина і у нього оніміння обох кінцівок. Мама просить усіх молитися за нього. Завтра піду в лікарню до іншого, який був з ним у машині. У нього прострелений хребет, наразі про його стан мені не відомо, але зі слів матері виходить, що не краще, ніж у її сина. Нам дуже треба встигнути, засвідчити їм про Христа, так як лікарі ніяких гарантій не дають, всі говорять про диво», - зауважив протестанський пастор.

«Наш молитовний марафон став вуличною церквою, а намет - символом для міста, ми готові служити людям справами на славу Божу», - наголосив Сергій Косяк.

 

Джерела:  РІСУ

 

Воїни Христа Царя