17.05.2014р. Б. / Жінко, яке твоє місце в Церкві?

Могло би здаватися, що Церква не пропонує жінці нічого спеціального. Нібито самі чоловіки найважливіші, а жінки заповнюють церковні лавки, та й по всьому. Але чи так це насправді?

 

Жінка для допомоги

 

Ну бо жінка має родити дітей, чекати з обідом на втомленого чоловіка або й просто сидіти цілими днями вдома. Ніби нічого особливого. Кожен день виглядає так само. Не раз недооцінена, без таких прав, як чоловік, принижувана з огляду на свою стать чи зведена до ролі прислужниці. Чи потрібно шукати винного в такому стані справ? 

Так. У цьому винні… жінка і чоловік. Вона і він провинилися. Бог не помилився у раю, даючи чоловікові допомогу (пор. Бут 2, 18). Не для того щоб її використовувати чи нею зловживати, але щоб вони взаємно одне одного доповнювали. Бог створив людину як жінку і чоловіка, отож чому одне має домінувати над іншим? 

Святий Йоан Павло ІІ казав, що «жінка є доповненням чоловіка, так як чоловік є доповненням жінки: жінка і чоловік комплементарні». Лише коли про цей принцип забуто, виникають крайнощі, які не раз призводять до взаємного нищення і звинувачень. У жінку вписано принцип допоміжності, однак не для того, щоби служити в одному напрямку, однонаправлено, а щоби служити одне одному взаємно. Центральною точкою оцієї «допомоги» є насамперед буття, а не тільки діяння. 

Жінко, будь помічена

 

Християнство — одна з небагатьох релігій, у яких помічена гідність і особистість жінки. Вона не мусить молитися в окремій залі храму або бути однією з кількох дружин. Вона немовби виведена з шеренги, щоб показати свою суть і важливість. 

Папа Павло VI сказав: «Очевидне, що жінка має брати участь у живій і активній структурі християнства у такий спосіб, аби видобути ті її можливості, які ще не були проявлені». Тому можна зазначити, що християнство сприяє покликанню жінки, яке реалізується численними способами. Християнство належно оцінило жінку.

" Християнство — одна з небагатьох релігій, у яких помічена гідність і особистість жінки. Вона не мусить молитися в окремій залі храму або бути однією з кількох дружин.

Для декого це спокуса. Достатньо згадати біблійну сцену, де до Ісуса привели жінку-перелюбницю, аби випробувати Його знання Закону. Те ж саме було з жінкою, яка намастила Ісусові стопи олією і витирала їх волоссям. Ісус дивився крізь призму любові, а не пожадання, як робили і роблять це багато чоловіків, а що найважливіше — Його не цікавило, «що скажуть люди». Інколи чуєш, що Церква це «свята грішниця». Це має обґрунтування у тому, що Бог любить кожного грішника і дозволяє йому брати участь у своїй святій Тайні, ну бо ж ми всі грішники. Земна Церква напевно не є місцем для святих — вони давно уже в Небі «алілуя» співають. 

Жінка, яка служить

 

«Ось я слугиня Господня» — це вираження повної реалізації Божого поклику з раю. Тепер мало хто хоче служити. Служіння асоціюється з кимось гіршим, кого можна утискати. Служіння це «вмирання» задля іншого. Однак, на щастя, Бог дивиться не так, як людина. Марія у своїй вільності бажала служити Богові і прийняти Його план у своє життя. Хоча й поняття не мала, які наслідки матиме Її рішення. 

Цікаво, що Вона не відповіла ангелові «ось Я помічниця Господня», якщо про жінку-помічницю Бог сказав у раю. Бог не потребує допомоги, бо Він сам на сто відсотків собі вистачає. Не потребує доповнення, бо сам себе доповнює. Він виходить поза принцип комплементарності, оскільки сам його створив. То людина потребує служіння у Бога, аби навертатися. 

Марія як жінка жертвувала Богові своє лоно, аби стати матір’ю самого Сина Божого. А сьогодні? Жінка ставиться до свого живота як до своєї власності, й то вона вирішує, чи бажає бути плідною. Жінка боїться зміни свого життя, яка пов’язана з появою на світ дитини. Марія зробила щось принципово інше. Навіть більше, маючи свідомість того, що на Неї може чекати каменування, Вона не змінила думки. 

Історія Марії не є біблійною фікцією. Ми маємо справу з жінкою, яка зазнавала незручностей, болю, страхів, але назавжди залишилася підкореною Богові. То була жінка, в чиїх жилах пливла кров, а не свячена вода, як дехто вважає. Апокаліпсис говорить про Неї як про Ту, що подолала Звіра. Замало того, що слухняна, Вона ще й бойова.

" То була жінка, в чиїх жилах пливла кров, а не свячена вода, як дехто вважає. 

Серед вас є святі

 

Є так багато жінок, які для своїх дітей зроблять з любові геть усе. Вони витрачають своє життя, аби нагодувати дитя, яке плаче вночі, а потім ходять невиспані. Як багато є жінок, які борються зі своєю буденністю, аби уповні реалізувати те, що довгі роки назад обіцяли своєму чоловікові перед Богом. Жінка, попри те, що слабша, спроможна боротися за те, що для неї важливе. 

Скільки ж то разів Церква виносила на вівтарі жінок, які віддали свої життя? Святі Перпетуя і Феліцита, свята Жанна д’Арк, свята Джанна Беретта-Молла. Вони напевно не належали до тих, хто тихо сидить у куточку церкви. То були жінки толкові, відважні, сильні Богом — і смиренні. Кожна з них була «слугинею Господньою», бо для них важливим було одне: справжні стосунки з Богом і життя вічне. Вони увірували, що Бог передбачив для них дійсність набагато повнішу, аніж ця на землі. 

Так багато жінок, хоч нічим і не вирізняючись, освячуються через щоденність. На думку мені спадає згадка про одну матір вісьмох дітей. Кожний її день виглядає фактично так само. Зібрати дітей до школи, попрощатися з чоловіком перед роботою, чекати на його повернення, зайнятися молодшими, прати, готувати… Нудьга. Могло би видаватися, що це не має сенсу, і можна тільки впасти у депресію. «Навіщо ти це робиш? Зрештою, ти ж могла організувати життя інакше. Навіщо весь цей труд?» Вона відповіла: «Я знаю, що світ пропонує щось інше. Але бачу, що саме цей шлях для мене добрий. То саме завдяки дітям, завдяки чоловікові я можу навертатися. Можливо, якби я мала тільки одну дитину, то не було би мого подружжя або того ж самого чоловіка». Таких жінок у Церкві багато, але про них мало говориться. 

Ти прекрасна, подруго моя

 

Можна бути християнкою «з плоті й крові» і виглядати як жінка. Не виглядати як «щось» у розтягненому светрі й абиякій спідниці. Існують у Церкві групи, які, могло би здаватися, відбирають у дівчат їхню жіночність. Бо ж можна скромніше вдягатися, а виглядати як богині. Жінка зовсім не потребує багато чого, аби показати свою красу, але навіщо стримуватися від того, що може її видобути? Тут ідеться не про впадання у фізичну марноту, а про підкреслення факту, що Бог створив людину досконало. 

Євхаристійний вівтар не потребує прикрас, але люди роблять це, аби підкреслити важливість і святість цього місця. Отож чому жінка не має права у скромності підкреслювати своє красу? Особливо якщо її тіло — це також храм Святого Духа? Достатньо поїхати на Схід, аби захопитися, як же там гарно прикрашають храми. Чи ж не приємніше слухати когось, хто не тільки проголошує Христа Воскреслого, а й сам не виглядає як затюканий фанатик, залишаючись нормальною людиною сьогоднішнього суспільства?

"Можна бути християнкою «з плоті й крові» і виглядати як жінка. Не виглядати як «щось» у розтягненому светрі й абиякій спідниці.

Для мене тривожними є спогади про моїх катехеток. Усі вдягнуті за однією схемою: довгий светр, штани… не дай Боже спідничка, ну а що вже про манікюр говорити! Звідкіля це береться? Їм ніхто не сказав, що це негарно? Але ж це таке природне — хотіти подобатися іншим. 

Згадувана вище Джанна Беретта-Молла могла би не одну дівчину навчити, як це робиться. Її агіографи згадують, що вона дуже дбала про свій зовнішній вигляд, фарбувалася, докладала увагу до того, як виглядає, але це не провадило її до марноти. Ну добре, але ж книга Приповідок каже: «Краса — річ оманлива, врода — марна; жінка що Господа боїться, — така хвали достойна!» (Прип 31, 30). Так; внутрішнє визначає зовнішнє. Але автор мав на увазі красу, яка слугує для використання когось чи чогось для своєї мети. А чим поганим є жінка, яка красива і живе Богом? Отець Йоахим Бадені писав, що «жінка носить у собі божу тайну і спроможна діяти привабливістю — подібно як Господь Бог — сильно й несподівано». 

Лоретанська літанія, повна компліментів

 

«О, якби ти знала дар Божий» (Йн 4, 10), жінко! Його пізнання лежить на відстані простягненої руки. Через дурницю, якою видається оповідання про порожній гріб і воскресіння Христа, можуть статися речі насправді великі. Бог із кожної смерті виводить життя, із кожного браку — надмір, із кожної рани — довіру. 

Марія повірила, що здійсняться слова, сказані Їй від Бога. Не без причини Її називають Матір’ю Церкви. Лоретанська літанія навіть говорить про Неї як про «вежу Давида». Це означає, що в Ній вбачають оздобу, один із найпрекрасніших елементів Єрусалима, крізь браму якого можна увійти у Святе Місто; ця вежа є протиставленням вежі вавилонській — знакові пихи та падіння. Марію називають «вежею зі слонової кості», матеріалу цінного, шляхетного, чистого, яким жінки прикрашали своє тіло. 

Богу подяка, що Він у своєму плані спасіння вмістив жінку і народився з її лона. Те, що колись Єва відкинула через невіру, Марія прийняла вірою. А отже «як через непослух діви людина впала, так через діву, яка була слухняна Слову Божому, людина заново ожила і прийняла життя» (св. Іриней).

 
Дорота Вуйтовіч, deon.pl 

Джерело:   КРЕДО

16.05.2014р. Б. / Папа: мир і торгівля зброєю — несумісні

Мир і торгівля зброєю — несумісні речі, сказав Папа Франциск, приймаючи у Ватикані вірчі грамоти від нових послів Швейцарії, Ліберії, Ефіопії, Судану, Ямайки, Південно-Африканської Республіки та Індії.

 

Святіший Отець зазначив, що слово «мир» включає у себе всіляке добро, до якого прагне кожна людина і всі суспільства. Мир у людській родині, який звершується через розвиток і справедливість, також є центром дипломатичний стосунків: метою, якої ніколи не осягають уповні, якої потрібно шукати постійно заново у кожному поколінні, виходячи назустріч викликам епохи. У наш час це, зокрема, торгівля зброєю та примусові міграції. 

— Всі говорять про мир, усі декларують, що прагнуть його, але, на жаль, поширення різного роду зброї провадить в іншому напрямку. Торгівля зброєю небезпечна наслідками, ускладненням конфліктів та віддаленням можливості їх розв’язати, тим більше що вона значною мірою розвивається і здійснюється поза законом, — зазначив Папа. Він закликав міжнародну спільноту вчинити відважні зусилля у боротьбі зі зростанням озброєнь заради їх зменшення. 

Іншим закликом до миру, який у деяких регіонах світу набирає характеру «справжньої людської трагедії», є примусові міграції. Папа Франциск вказав, що тут не можна обмежуватися заспокоєнням поточних потреб, але потрібно серйозно та відповідально противитися на політичній площині глобального, континентального, регіонального рівнів, у міждержавних стосунках, аж по рівень окремих країн і місцевостей. 

— Можемо тут побачити суперечливий досвід. З одного боку, дивовижна історія людяності, зустрічей і прийняття; особи і родини, які зуміли вийти з нелюдської дійсності та здобули гідність, свободу і безпеку. З іншого боку, на жаль, є історії, які викликають плач і сором: люди, наші брати і сестри, діти Божі, підштовхувані прагненням життя і праці в мирі, вирушають у виснажливі подорожі й зазнають шантажу, тортур, різноманітних зловживань, аби часто закінчити смертю в пустелі чи на дні моря, — сказав Папа. 

Явище примусової міграції, зазначив Святіший Отець, тісно пов’язане з конфліктами та війнами, а також із проблемою розповсюдження зброї. 

— Було би абсурдною суперечністю говорити про мир, і водночас підтримувати торгівлю зброєю або ж дозволяти її, — сказав Франциск. Таким само чином позицією, «у певному сенсі цинічною», було би проголошення прав людини за одночасного ігнорування або відсутності турботи про людей, які змушені покидати свою землю, вмираючи за неї або не дістаючи солідарного прийому. 

Папа запевнив послів та їхні уряди у рішучій волі Апостольського Престолу до співпраці заради вчинення кроків «на цих фронтах і на всіх шляхах, які провадять до справедливості й миру на підставі прав людини».

 
За матеріалами: wiara.pl

Джерело:   КРЕДО

16.05.2014р. Б. / Розпочався Національний Тиждень Подружжя

 

Вже вчетверте українці відзначають Національний Тиждень Подружжя, який триватиме до 22 травня.

 

Національний Тиждень Подружжя за традицією розпочинається в Міжнародний День Сім’ї – 15 травня – та включає святкування Дня Матері. 

Святкування щороку об’єднує десятки міст та тисячі українців навколо цінностей традиційної сім’ї та шлюбу. Минулого року Тиждень Подружжя пройшов у 25 містах України – від Заходу до Сходу, від Івано-Франківьска до Донецька. Цьогоріч організатори Тижня Подружжя продовжують традицію і запрошують до святкування родини по всій країні. 

«Цінність сім’ї залишається незмінною в усі часи. Саме у найважчих життєвих обставинах сім’я – це те, що нас об’єднує, дає сили та підтримку, коли ми цього найбільше потребуємо. Тиждень Подружжя – це не просто свято, а привід зробити щось особливе для сімей в Україні, дати можливість подружнім парам і родинам радіти один одному і зрости разом, об’єднати суспільство навколо вічних цінностей», – переконана Олена Шабуніна, комунікаційний директор Тижня Подружжя в Україні. 

«Згідно з даними європейської статистики розлучень, Україна  – лідер серед європейських країн. На 1000 жителів України припадає 5,3 розлучення. Змінити таку сумну статистику можна, якщо об’єднати зусилля громадських організацій, церкви, журналістів, місцевої влади і просто всіх небайдужих людей, щоб разом проговорити до суспільства про цінність здорової сім’ї. Головна ідея руху – не залишившись байдужим, зробити те, що в наших силах, щоб підняти авторитет сім’ї в суспільстві, – розповідає Олена Шабуніна, –  Міцні родини в Україні – це справа кожного». 

Тиждень Подружжя – це міжнародних рух, створений з метою поширення авторитету сім’ї в суспільстві та утвердження цінності родини та шлюбу як найбільш значимого суспільного інституту. Вперше Тиждень Подружжя відбувся у Великобританії в 1997 році.

В 2011 році до міжнародного руху долучилась Україна, ставши однією з 20 країн світу, які відзначають Тиждень Подружжя. 

Мета Тижня Подружжя – кожного року протягом одного тижня зробити подружжя та шлюб головними темами в країні, об’єднавши для цього зусилля громадських організацій, державних та недержавних інституцій, медіа та журналістів, християнських церков, бізнесу та всіх небайдужих людей.

Джерело:   КРЕДО