19.04.2014р. Б. / Велика Субота — тиша й очікування

Сьогодні — Велика Субота. Цей день у Церкві є днем тиші й очікування. Для учнів Христа то був день великого випробування. Згідно з Традицією, апостоли розбіглися по смерті Ісуса, а єдиною людиною, хто витривав у вірі, була Богородиця. Тому кожна субота у Церкві стала Марійним днем. У суботу по заході сонця вже починається Великдень.

 

Після хресної смерті й покладення до гробу згадується сходження Ісуса у відхлань («до пекел», але не в пекло у його нинішньому розумінні). Чимало стародавніх текстів описують Христа, який «будить» зі сну смерті до нового життя Адама і Єву, які разом з усім людським родом перебували у відхлані, в Шеолі. 

Традицією Великої Суботи є освячення їжі для святкового столу: хліба (випічки) — на пам’ять по той хліб, яким Ісус нагодував натовпи в пустелі; м’яса — на пам’ять про пасхального агнця, якого Ісус споживав під час пасхальної трапези з учнями у Горниці; яєць, які символізують нове життя. Звичаєм є також масове відвідування різних храмів і порівняння, як по тих храмах Гробниці прикрашено. 

Велика П’ятниця і Велика Субота — винятковий час протягом цілого року, дні, в які Церква не служить Святу Месу. 

Великдень розпочинається в суботу з заходом сонця. Розпочинається Літургія світла. Назовні біля храму священик освятить вогонь, від якого запалять Пасхал — велику воскову свічу, яка символізує Воскреслого. На пасхалі священик видряпує шильцем знак хреста, промовляючи: «Христос учора і сьогодні, початок і кінець, Альфа і Омега. Йому належить час і вічність. Йому слава і панування крізь усі віки віків. Амінь». Там, на пасхалі, розміщають також п’ять червоних шилець-«цвяхів», які символізують рани Христа, і зазначають поточну дату. 

Потім освячений пасхал вносять у храм, оповитий темрявою, а вірні від нього запалюють свої свічки, передаючи світло один одному. Надзвичайно промовистим є вигляд світла, яке розростається і зрештою виповнює весь храм. Увінчанням обряду світла є урочиста пісня (прославлення пасхалу) — Exultet, яка розпочинається закликом радуватися — до ангелів у Небі, слуг Господніх. 

Подальша частина пасхальної літургії — це читання, переплетені співом псалмів. Вони нагадують про всю історію спасіння, починаючи від створення світу, через вихід Ізраїля з єгипетської неволі, потім пророцтва, які заповідають прихід Месії, аж по Євангеліє про Воскресіння Ісуса. Цієї ночі після близько 50 днів «літургійного мовчання» повертається урочистий спів «Алілуя» (halelu Jah — славте Бога Ягве). Головний служитель освячує воду, яка потім цілий рік служитиме всім для хрещення. Інколи, за взірцем перших християнських спільнот, у Великодню ніч хрестять катехуменів, уділяючи їм за одним разом Таїнств Миропомазання і Євхаристії (Перше Причастя). Всі вірні відновлюють свої хресні обітниці, зрікаючись гріха, сатани і всього, до провадить до зла, і визнаючи віру в Бога Отця, Сина і Святого Духа. 

Пасхальна вігілія (надвечір’я) завершується Євхаристією і резурекційною процесією (воскресіння), аби проголосити, що Христос воскрес і переміг смерть. Згідно з давньою традицією, резурекційна процесія не повсюди відбувається у Ніч Воскресіння, а рано вранці в неділю. 

Пасхальна ніч і Неділя Воскресіння Господнього — це найбільше християнське свята, перший день тижня, який ми урочисто відзначаємо в кожну неділю протягом року. Апостоли святкували тільки Великдень і кожну неділю, яка, власне, є пам’яткою Пасхальної Ночі. Тільки з плином століть стали з’являтися інші свята і періоди підготування до них, аж поки сформувався цілий літургійний рік. Втім, безумовно незмінним він не залишається. Календар завжди можна переправити, за винятком найголовнішого: дня нашого Спасіння, повернення Бога Живого, який ми відзначаємо вже сьогодні увечері. 

Джерело:   КРЕДО

18.04.2014р. Б. / Велика П'ятниця

Наступним днем Пасхального Тридення є Велика (Страсна) П’ятниця. В цей день не відправляється Євхаристія. Відбувається літургія Господніх Страстей, в центрі якої знаходиться закритий хрест, на якому відбулася перемога Господа над гріхом, смертю та сатаною.

В перших віках християнства по-особливому підкреслювалося, що хрест є знаком перемоги, а не лише страждання та смерті. Христос на хресті був одягнений в царські або священицькі шати. Тому в днях особливого переживання муки Ісуса цей тріумфуючий хрест закривали. Відкривали його в момент перемоги Ісуса смертю на хресті, тобто у Велику П’ятницю.

Цей звичай залишився і до сьогодні, хоча нині в зображенні Ісуса на хресті більш підкреслюються Його страждання. Церква хоче нам показати, що страждання і смерть Ісуса є тайною, бо по-людськи Ісус був переможений, однак насправді це  Він став переможцем. Своїм стражданням та смертю Він переміг смерть вічну. Це є великою тайною нашої віри.

Під час літургії Господньої Муки відбувається адорація хреста, який урочисто вноситься до храму. Вшанування хреста відбувається так, як в перших віках християнства: можна до нього торкнутись чолом, можна його поцілувати. В цьому хресті бачимо Голгофський хрест, на якому помер Господь. Тому під час літургії Великої П’ятниці приклякаємо перед ним та вшановуємо з такою ж вірою, з якою ми вшановували б хрест на Голгофі. Поклоніння хресту означає, що для нас немає нічого ціннішого понад Христа, понад Його смерть і Воскресіння. Також впродовж усього дня  Великої Суботи, аж до Пасхальної Вігілії, приклякаємо перед хрестом, віддаючи йому глибоку пошану.

Велика П’ятниця є днем, який потрібно переживати в пості, молитві та святій тиші.  На жаль, багато людей забувають про ці важливі елементи, зосереджуючись лише на зовнішніх приготуваннях до святкування Великодня. Адже у Велику П’ятницю Христос віддає за нас своє життя. Тому на знак єдності з Ним ми повинні з любов’ю брати участь у Його стражданні через піст та відречення. Це добре, що внаслідок цього ми  ослаблені, бо саме в цьому полягає піст, щоб відчувати біль, голод і слабкість тіла. Церква є Нареченою Христа, яка хоче переживати те, що Її Наречений – Ісус: переживає муку, страждання, відчуває слабкість тіла, виснаженого голодом та болем. Ми теж можемо разом з Христом це відчути. Якщо Його дійсно любимо, то будьмо з Ним солідарні. Ісус говорив: «Прийдуть дні, коли заберуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні» (Лк 5, 35). Саме у Велику П’ятницю забрали нам Господа, тому цей час  є часом посту, мовчання та зосередження серця на Господі.

Винуватцями страждань і смерті Господа  є не лише особи, що безпосередньо видали Його на смерть, а й усі грішники, тобто кожен з нас. Ми є відповідальними за страждання Христа. Св. Франциск з Ассізі говорив: «Ні, не біси Його розіп’яли, це ти з ними розіп’яв Його, і продовжуєш розпинати, насолоджуючись поганими звичками та гріхами». Дивлячись на хрест, можемо усвідомити вагу кожного гріха, тому що його ціною є смерть Ісуса на хресті.  Отож докладаймо всіх зусиль, щоб боротися проти спокус та гріха. Автор Листа до євреїв закликає не падати духом у цій боротьбі, а дивитися на Господа, який витерпів від грішників настільки великий спротив проти себе (Див. Євр 12, 3). «Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха», - (Євр 12, 4)  пише він далі, підкреслюючи, що ця боротьба іноді вимагає величезних зусиль. Чи докладаємо такі зусилля в боротьбі проти спокус, поганих звичок, вад? Чи не здаємося іноді дуже легко? Споглядаймо з вдячністю та любов’ю на хрест – ось ціна нашого спасіння, ось ціна, яку заплатив Господь за наші гріхи!

Нехай участь в літургії Великої П'ятниці та дух відречення і посту дозволять нам більше наблизитися до Спасителя, полюбити Його Муку і прийняти дар Спасіння.

 Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

17.04.2014р. Б. / Папа знову псує настрій

У Великий Четвер напевно не один католицький священик почує повні високих слів побажання, поєднані з вираженнями вдячності за своє служіння, отримає квіти або якийсь подарунок з оказії «свята священиків». А можливо, не з однієї проповіді, виголошеної цього дня, можна буде довідатися, яким важким та повним жертовності й небезпек є життя священика. На жаль, за кілька днів до цього весь настрій зіпсував… єпископ Рима, Папа Франциск.

 

Наступник св. Петра у Великий Понеділок зустрівся зі студентами Папської колегії Леоніанум. Як випливає з інформації Радіо Ватикану, він не снував перед ними картинок, повних успіхів і безпечного майбуття. Навіть дійшов до того, щоб запропонувати відмову від прямування шляхом священства. «У Церкві є чимало способів давати християнське свідчення, і багато доріг до святості», — нагадав Папа, і процитував одного зі своїх попередників на Апостольській Столиці: «Пій ХІ колись сказав, що краще втратити якесь покликання, ніж ризикувати з непевним кандидатом». Це велика вказівка не тільки для самих семінаристів, але також, а може навіть насамперед, для тих, хто у духовних семінаріях бере на себе величезну відповідальність за формацію майбутніх священиків та за допущення їх до свячень. 

Поміж двома процитованими вище висловами Папа Франциск сказав ще дещо. Це фраза великої ваги, яка, як я відзначив, одразу викликала спротив у декого з духовенства. Він сказав: «У наслідуванні Христа немає місця для посередності, тієї посередності, яка завжди провадить до використання Божого Люду для своєї користі». КАІ у своєму інтернет-щоденнику новин винесла у заголовок фразу, яка є своєрідним скороченням сказаного єпископом Рима: «Священик не може бути посередністю». КАІ піднесла планку нечувано високо. Перестаралася? Зловжила папськими словами? Мені так не здається. 

Ранньої осені минулого року я розмовляв з одним кліриком, якого зустрів випадково, про приваби маленької сільської парафії. «Це моя мрія, потрапити на таку парафію. Спокійно працювати. Бути таким звичайним, пересічним ксьондзом», — снував він далекоглядні плани. Якби він був студентом семінарії в моїй дієцезії, я би, певно, не витримав і подзвонив би до настоятелів, аби придивилися до цього кандидата уважніше, ніж дотепер. Проте він був здалеку, а мені забракло рішучості. 

У цьогорічному «Листі до священиків на Великий Четвер» кардинали, архиєпископи і єпископи Конференції єпископату Польщі написали: «Ісус вибрав нас попри наші слабкості та обмеження. Вочевидь Він помітив в нас певні риси розуму, волі й серця, якими хоче послужитися, аби ми допомогли Йому закидати сіті і здобувати людей для Його справи, для Його Євангелія. Чи ж наша відповідь не повинна бути щедрою і повністю безкорисливою? Чи маємо ми рахувати години, віддані Ісусові на служіння і на служіння нашим братам і сестрам? Наше покликання — любити і служити». 

Багато років тому висварив мене один священик, що я у присутності семінаристів критично  говорив про певний спосіб «буття ксьондзом», досить сильно наявний у Церкві в Польщі, й посилався на власний досвід і спостереження у цій справі. «Так не годиться! Як Ви можете в їхніх очах підривати авторитет інших священиків, їх не можна знеохочувати, ані формувати з них вічних критиканів!» — повчав він мене, коли ми залишилися самі. Я тепер ось замислююся, а що той священик подумав про Франциска, коли довідався, що у Великий Понеділок Папа сказав: «Ви, дорогі семінаристи, готуєтеся не до професійної праці, аби стати функціонерами якогось закладу чи бюрократичного органу. У нас так багато священиків, які затрималися ’на півдорозі’, чи не так? Це боляче, що їм не вдалося дійти до повноти. Вони мають щось від функціонерів, щось від бюрократів, і це не є добре для Церкви. Стережіться, аби й ви у це не впали!»

 
о. Артур Стопка, deon.pl

Джерело:  КРЕДО