19.01.2013р. Б. / Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: "Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об'являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання" (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: "Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає" (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: "Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа". Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я празника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець".

Про ікону

На цій іконі зображений Христос, частково або й повністю занурений у воду. Щоб це унагляднити, ріку Йордан деколи зображають нереалістично глибокою. Своєю присутністю Христос, творче Слово Боже, втілене в людську природу, освячує воду, яка в давнину вважалася стихійним, хаотичним елементом. Отже, вода не тільки перестає бути грізним елементом, а стає освяченою та освячуючою для світу. Тому й ми в хрищенні саме водою очищуємося від гріха й нечистоти та освячуємося силою Христа, таким чином беручи таїнственну участь у Його смерті й воскресінні (Кол. 2, 12). Христос обнажений, бо Він — другий Адам, який відкупив першого Адама і всіх його нащадків (1 Кор. 15, 45). Перший Адам закрив нам небо, а другий нам його відкриває.

Йоан Хреститель з похиленою головою приймає благословення Христа та виконує те, що йому велить Христос, щоб сповнити всяку правду й справедливість (Мт. З, 15). Його лик виражає здивування покорою Господа Ісуса. Одною рукою Йоан христить Ісуса, а другою — вказує на Нього як на Агнця Божого і разом з тим виявляє молитовну поставу.

На іконі зображено дерево із сокирою при корені, що є алюзією на проповідь Йоана: «Покайтеся, робіть добрі плоди, бо прийшов очікуваний Месія, і рішучий час настав» (Мт. 3, 7-12).

Бог Отець з небесного півкруга рукою благословить Сина: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3, 17). Як на горі Синай Бог об'явив Закон, тут Отець вказує на нового Законодавця — Ісуса, який є уособленням нового Божого закону любові.

Як і в Різдві Христовому, ангели здивовані новим виявом Христової покори. Їх руки прикриті — вони готові служити Спасителеві.

Ця велична подія — найбільш явне й промовисте об'явлення Святої Трійці, отже це — Богоявлення. Після гріхопадіння херувим вартував при зачинених воротах раю. Таїнственне об'явлення над рікою Йордан показало нам, що небо знову відкрите.

Освятивши воду, Христос рівночасно освячує весь матеріальний світ. Він підносить й немов просвітлює все сотворіння Своєю участю в людській, матеріальній природі. (Пізніше, сповнюючи Свою місію, Він знову поборюватиме хаотичні хвилі й бурю на Галилейському озері (Мр. 4, 39).

У воді деколи зображено невелику алегоричну людську постать. Ця людина — символ Йордану, що було затримав свою течію, вжахнувшись і принишкнувши, коли через нього перевозили кивот Завіту (І.Н. З, 14-17). Дещо рідше у воді зображено дві подібні фіґури. Друга — це алегоричний символ Червого Моря.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Коли в Йордані хрестився ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Явився єси днесь вселенній і світло твоє, Господи, знаменувалося на нас, що зі зрозумінням оспівуємо тебе: Прийшов єси і явився єси — Світло неприступне.

Послання святого апостола Павла до Тита 2, 11-14; 3, 4-7

Сину Тите, Божа благодать з'явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми зреклися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славної появи великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав Себе Самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня, та щоб очистити собі народ, що був би Його власний, ревний до добрих діл. Та коли з'явилася доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але заради свого милосердя, купіллю відродження і відновлення Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спасителя, щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали, згідно з надією, спадкоємцями життя вічного.

Євангеліє від Матея 3, 13-17

В той час Ісус прибув із Галилеї на Йордан до Івана, щоб хреститися від нього, але Іван противився Йому, кажучи: Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене? Ісус у відповідь сказав до нього: Лиши це тепер, так бо годиться здійснити всяку правду. І він лишив Його. А охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось небо, і Він побачив Духа Божого, який сходив, як голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: Це Син Мій возлюблений, в Ньому Моє благовоління.

Проповідь

Євангельська розповідь про хрещення Ісуса Христа – надзвичайно коротка. В ній згадується про двох дійових осіб: святого Івана Хрестителя, котрий хрестив людей та Ісуса Христа, що прийшов хреститися у нього. Предтеча боронився перед Ісусом, щоб його хрестити. Він дуже виразно і навіть менше не вмів сказати, що негідний розв’язати ремінців взуття Спасителя. Не знаємо, де стояв Іван: у воді чи на березі. Люди підходили до нього не тільки хреститися, але запитували, що мають робити? Як їм жити, щоб уникнути гніву, який приходить? Той вказував, щоб провадили життя гідне людини: виконували чесно свої обов’язки, допомагали ближнім, не чинили кривди, не були фальшивими, а митники, щоб були задоволені своєю платнею. Люди високо цінили цього праведника. З його строгого життя народ навіть пробував здогадуватися, що він - Месія. Хреститель не взяв на себе такої відповідальності, не бажав, щоб так про нього думали, навіть на мить не присвоював собі слова похвали, що лунали в його сторону. Не для того він жив на пустині, щоб через строге життя втрачати надбаний духовний скарб, приліплюючись до людських похвал. Бездоганний праведник вказав, що він хрестить лише водою. Він хрестить, закликаючи покаятися у гріхах. За ним гряде незрівнянно сильніший, котрий «хреститиме Святим Духом і вогнем».

 

Коли Ісус підійшов до Івана, той пробував перечити, щоб хрестити Спасителя, але Гість із неба був невблаганний, кажучи, що правду потрібно здійснювати всім. Всі виходили з води спокійно, без усяких видимих наслідків. Тільки, похрестившись, молився Ісус і в цей час відкрилося небо, Святий Дух зійшов на нього немов голуб, а потім пролунав голос: «Це Син мій любий, що я його вподобав» (Мт. 3,17). Хреститель говорив, що йому потрібно прийняти хрещення в Того, Хто приходить хреститися, Ісуса, а небо згодом потвердило, що Ісус – Месія.

 

Як швидко люди забули слова Небесного Отця! Як не вважали на цей чудесний знак! Після проведеного часу на пустині Христос проповідував слова благої вістки, слова про Небесне Царство. Його відразу почали переслідувати. Звичайно не усі, але провідники народу, правляча верхівка юдейська, старалася позбутися його. Задумували вбивство. А він – Син Божий, той, кого уподобав собі Небесний Отець, що свідчив про нього. Приходить Христос, а Іван спішиться зробити йому місце, дає дорогу; людина уступає Богові. Він – голос, а тут приходить Джерело голосу. Він – тінь, бо появилося світло – Христос.

 

Дорогі та любі моєму серцю богомольці! Радію вами, коли можу разом молитися, роздумувати про Бога, про вічні правди та закликати вас до покаяння, хоч не таким вопіющим голосом, як Іван. Але приємно чути й бачити ваше покаяння, ваше щире християнське старання у боротьбі за небо, перемагаючи зло. Як приємно думати, що незабаром, а роки проходять дуже швидко, ми зустрінемося у небесній Батьківщині, спасенні, радісні, святі, щасливі. Дякую вам за ваші старання, за ваші молитви, за діла милосердя, за любов до Бога, до своєї Церкви, віри та народу! Важливі справи потрібно цінити. Кажуть, що Людвіг IΧ, король Франції, найважливішим місцем в своєму житті, уважав церкву, в котрій отримав Таїнство Хрещення. Зауважмо, що на перше місце не поставив палацу, де був коронований; не трон, на якому засів, але церкву, де був охрещений. А ми з вами чи не повинні з радістю й трепетом згадувати про місце нашого хрещення, церкву, священика, який охрестив нас, осіб, котрі стали нашими хресними батьками. Чи пам’ятаємо про це? З цією найважливішою подією нашого життя зв’язано дуже багато. Ми стали християнами, отримали приписку в небі. Небесний паспорт - так можемо назвати наше хрещення. А люди легковажать собі ці великі правди!? Будьмо гордими - наш з вами вибір правильний та праведний! Його потрібно підтвердити нашим гідним християнським життям так, як Отець Небесний підтвердив синівство Спасителя. У святому Хрещенні ми отримали на душі стверджуючий та нестертий знак Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа. Будьмо гідні цього привілею! Пильнуймо нашого духа, щоб він був завжди живим для Бога. Він помирає тоді, коли християнин дозволяє дияволові накрити свою душу смертним гріхом. Тоді Боже світло не проникає в душу, коли особа поховає себе у беззаконному гробовому мешканні. Що ж доброго тепер говорить про нас Небесний Отець? Чи повторяє, що ми улюблені сини та дочки? Яке це щастя, коли ми з вами почуваємося такими! Велике було б нещастя, коли б таких слів у нашу сторону не лунало. Але не забуваймо, поки живемо, поки кров тече у наших жилах, усе можливо змінити. Як? Не можемо хреститися другий раз, але можемо «відродитися з води й Духа», щоб не переставати бути дітьми Небесного Царства (пор. Ів. 3,5). Не потрібно, як мислив Никодим, входити повторно в утробу матері, але маємо нагоду завше наше покаяння злучити з Божим милосердям. Сповідаймося та каймося і в той  спосіб залишимося назавжди улюбленими синами-дочками Небесного Отця.

 

Радіймо закликом ранішньої молитви: «Зберігаємося, вірні, благодаттю і печаттю, бо як утікали євреї від кривавого мучителя, так і для нас буде банею нового народження це Божественне пришестя; звідсіля побачимо і Тройці світло незахідне» (Утреня Богоявлення ГНІХ, Канон п. 9).

Владика Ігор (Возьняк)
Собор св. Юра 19.01.2009

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

18.01.2013р. Б. / «Те, чого Господь від нас вимагає». Тиждень молінь за єдність християн (18-25 січня 2013)

Під гаслом “Те, чого Господь від нас вимагає” (Мих 6,6-8), взятим з 6-го розділу старозавітньої книги пророка Михея, 18 січня 2013 р., в переважній більшості країн північної півкулі розпочнеться традиційний Тиждень, а точніше вісім днів, молінь за єдність християн, який закінчиться 25 січня відправою вечірні, яку Святіший Отець Бенедикт XVI очолить в римській базиліці святого апостола Павла. На це урочисте богослуження запрошені представники інших християнських Церков та церковних спільнот.

 

Південна півкуля звичайно відзначає цей Тиждень перед або після празника Зіслання Святого Духа.

 

З року в рік зростає кількість віруючих, які єднаються в молитві, щоб подолати віковий розбрат між християнами і щоб, за бажанням Ісуса Христа, усі «були одно». А у третьому тисячоріччі християнства тема єдності набирає особливої важливості. Очевидно, шукання єдності християн не може обмежувати тільки до одного тижня в році і завжди треба шукати відповідних нагод до спільної молитви, щоб вимолити у Господа Бога тієї повної єдності, якої бажає Ісус Христос.

 

Моління за єдність християн започаткував 1908 року Пол Вотсон, американський пастор англіканського віровизнання, 150-річчя з дня народження якого відзначається цього року. Цей добрий звичай почав прийматись серед інших християн, бо так, як особиста молитва є осередком і джерелом християнського життя, так спільна молитва християн є джерелом їхньої єдності. Однак, варто згадати, що ще 1894 року Папа Лев ХІІІ заохочував до проведення у великодньому часі молінь за єдність християн.

 

У 30-их роках минулого сторіччя у французькому місті Ліоні о. Поль Кутюр’є надав Тижневі молінь за єдність християн нового спрямування. До французьких католиків приєднались протестанти, англіканці та православні.

 

Починаючи від 1968 року, у співзвучності з духом ІІ Ватиканського Собору, відзначення Тижня молінь за єдність розпочала вся католицька Церква, підтримуючи екуменічний шлях та діалог силою і дієвістю спільної молитви. Щороку Папська Рада сприяння єдності християн та Комісія Всесвітньої Ради Церков доручають розробити тему цього Тижня.

 

2013 року матеріали для Тижня молінь за єдність християн приготували християни Індії, зокрема, Християнський студентський рух, що відзначає своє 100-річчя, та Загальноіндійська католицька федерація університетів. Вони звернули окрему увагу на величезну суспільну несправедливість в своїй батьківщині. 80% індійських християн становлять парії, яких називають також даліти, тобто нижча каста так званих «недоторканих», повсюдно стають жертвами суспільної та політичної дискримінації, а часто і прямого насилля.

 

Пророк Міхей, що жив у 6-7 сторіччях перед Христом, покровитель цьогорічного Тижня за єдність християн, ревно викривав несправедливість та гноблення, захищаючи бідних і знедолених, та, одночасно, був вісником надії на прихід Месії, закликаючи до справедливості й миру.

 

Католицька Церква завжди виступала проти кастових поділів, зокрема блаженний Іван Павло ІІ писав: «Будь-який кастовий поділ суперечить людській солідарності і несумісний із справжньою духовністю та стоїть на перешкоді місії Церкви, якою є звіщення Євангелія».

Протягом восьми днів учасники Тижня молінь за єдність християн зосередять роздумування на важливості діалогу та спілкування для подолання поділів, які відділяють та відчужують Божих дітей одні від одних, на солідарності та справедливості.

 

Пригадаємо, що Всесвітня Рада Церков об’єднує 349 протестантських, англіканських та православних Церков. Католицька Церква не є членом цієї Ради, але має при ній своїх представників.

 

У рамки Тижня молінь за входять екуменічні відправи спільно з православними та протестантськими Церквами, а також відправи в інших обрядах. Ось так, наприклад, у Римі, в церкві Пречистої Діви Марії ін Віа Лата кожного дня відправляється Свята Літургія в іншому обряді, як от латинському та численних східних обрядах – вірменському, сирійсько-малабарському, маронітському, грецькому, візантійсько-румунському тощо. 24 січня буде відправлятись Свята Літургія в українсько-візантійському обряді, а співатимуть отці та брати-студенти римської Василіянської обителі.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

17.01.2013р. Б. / «Отець з гітарою» у Венеції

Венеція – Дев’ятий рік служить священиком у Венеції Олексій Саранчук з Івано-Франківська. Він пройшов шлях від атеїзму до віри, обравши для себе целібат. Його парафіяни – українські заробітчани. Отець Олексій несе їм не лише слово Боже, а й пісню, бо має гарний голос, схильність до композиторства. В Італії його називають «отцем з гітарою».

 

Венеція – місто каналів, численних палаців і храмів, карнавалів і туристів – для українських заробітчан є просто місцем праці. Дехто з них за 5–8 років жодного разу не був на площі Святого Марка, не те що в Палаці дожів чи музеї «Академія», каже отець-душпастир Олексій Саранчук.

Особливим місцем, де збираються заробітчани, щоб відчути дух батьківщини, куди можуть прийти за порадою чи підтримкою у біді, стають українські церкви.

«Перші моменти зустрічі з українською спільнотою – це 10–15 людей, які приходили на службу. Пізніше ми оголошення розвішували по цілій Венеції. І тому збільшувалася кількість. Я був шокований, коли уже першого року, у 2002-му, побачив на Паску понад 2,5 тисячі українців. Це було просто море, ріка людей. Я побачив, що тут є місце для того, щоб сіяти це слово, допомагати людям», – каже отець Олексій.

 

До служби у Венеції було навчання в Івано-Франківській духовній семінарії та папському університеті Антоніано у Римі.

 

Ще до того – навчання в Івано-Франківському технікумі радянської торгівлі і служба в армії. Вже тоді Олексій Саранчук співав. А на одному з концертів у технікумі 22 роки тому відзначився тим, що без дозволу заспівав власну пісню про Україну, при цьому вставивши слова про заборонений тоді навіть для згадування тризуб.

Ще не вмерла слава України,
І тризуб засяє в небесах,
Віра в справедливість не загине,
Бо козацький дух в наших серцях.

Для рідних несподіваним стало рішення Олексія піти в священики і обрати целібат (безшлюбність), згадує сестра Ольга, яка зараз теж у Венеції, працює у сеньйори і допомагає братові по господарству.

«Важко навіть до цих пір. Якось не усвідомлюю того, – каже вона. – Все здається: а може, ще одружиться. Хоча розумію, що тепер це вже неможливо. Але коли бачу, як багато біля нього людей, друзів (бо все чомусь думала, що він самотній), коли побачила, скільки їх навколо – він не сам, не один».

Ольга додає, що лише у Венеції, слухаючи проповіді отця Олексія, почала сприймати його не лише як брата, а і як священика.

Ще одній прихожанці, пані Емілії, яка приїхала до Італії з Львівщини, ці проповіді допомогли позбутися образ на долю і на конкретних людей.

«Якось вони почали відходити – всі мої проблеми. Мій час заповнився роздумами. Я не ставлю гроші на перше місце. Я вже тут зрозуміла, що, певно, Бог вів мене сюди», – розповідає жінка.

 

Пісня, як і молитва, об’єднує людей

В Італії кілька десятків храмів Української греко-католицької церкви. При багатьох із них діють недільні школи, є церковні хори. Збираються на свята, основне з яких – День матері у Римі.

Тоді отець Олексій бере в руки гітару і співає українські народні пісні та власні духовні. Його в Італії так і називають – «отець з гітарою».

Олексій Саранчук каже, що пісня теж об’єднує людей, які далеко від дому.

«Мені подобається не просто виконувати, а співати з усіма людьми разом. Тому що коли береш гітару і стаєш до мікрофону, люди підхоплюють тебе. І ти вже разом з ними зливаєшся в одному співі одним серцем, одними устами. Подібний стан, як після щирої молитви», – зазначає священик.

Під час останнього приїзду до Івано-Франківська Олексій Саранчук записав диск своїх пісень на релігійну тематику.

За рік-другий його служіння у Венеції закінчується. І він готовий їхати на нове місце служби – куди потрібно.

Галина Добош


Джерела: www.radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя