07.05.2011р. Б. / Світова медицина створює індивідуальні препарати для лікування раку, – канадський генетик в УКУ

Майбутнє медицини – в персональному підході, де кожна особа матиме медикаменти розроблені лише для неї та для її роду хвороби. Вивчаючи низку генів, ми можемо створити один специфічний лік для кожної особи зокрема. Зараз така практика уже доступна в Канаді.

Про це розповів професор генетики Маꥳлського університету (Канада) д-р Юрій Мончак. 3-4 травня у Школі біоетики УКУ директор лабораторії молекулярної генетики читав курс лекцій про нові можливості молекулярної генетики та сучасні протиракові терапії.

Діагностику хвороби можна проводити на підставі дослідження одного або цілої збірки різних генів. «Найперше це ліки проти хвороб, які легко діагностувати – форми лімфоми, лейкемії, різні види раку. У цих хворобах нам уже відомі мутовані гени. Тепер ми можемо продіагностувати, які протеїні ці гени продукують, побачити тривимірну форму цих молекул, і тоді створити ліки, які реагують лише проти них», – розповів професор.

Уже сьогодні існує можливість швидко продіагностувати молекулярне тло хвороби людини і створити для неї так званий дизайнер ліків. «Наша лабораторія має контракти з фармацевтичними компаніями. Ми діагностуємо хвороби, а вони виробляють індивідуальні ліки. Правильний діагноз хвороби – найважливіше для лікування. Зараз медицина все більше іде в напрямку молекулярної діагностики. Ми не просто дивимося на хвору тканину, а досліджуємо, які гени є мутовані».

З кожним роком така діагностика дешевшає. Ще 10 років тому відчитати весь генетичний код людини коштувало близько 100 тис доларів. Зараз це – 5 тис. доларів. «Можливо, за 2-3 роки ціна опуститься до 1 тис. Тому є можливість, що такі технології скоро введуть і в Україні. Однак важливо, щоб така медицина була доступною для всіх. У Канаді доступ до такого роду лікування та діагностики мають усі, адже медицина тут соціалізована. Однак такої можливості не мають люди у багатьох країнах, зокрема в Україні, відповідно це ставить перед медиками етичні питання. Гроші не повинні вирішувати, хто житиме, а хто помиратиме», – наголосив професор.

Довідка.

Д-р Юрій Мончак – директор лабораторії молекулярної генетики та професор генетики медичного факультету Маꥳлського Університету (Канада). Професор Мончак разом зі своєю матір’ю заснував фонд ім. Михайла Мончака, о. Івана Гаврилюка, Дарії Когутяк і Софії Кокоцької при УКОФ (Українська католицька освітня фундація). Йому небайдужі проблеми морально-етичного характеру та їх оцінка з християнської точки зору. Для нього також є важливою ідея гуманізації медицини на основі християнських цінностей та виховання поваги до людського життя.

Джерело:

Прес-служба УКУ

07.05.2011р. Б. / Українці стають однією із найрелігійніших націй Європи

Розчарування в інститутах влади і низький рівень життя перетворює українців в одну з найбільш релігійних націй Європи, пише видання Корреспондент.

За даними опитування Міжнародного проекту соціального дослідження, яке аналізує суспільні процеси в Європі, українці, забувши про своє комуністичне і атеїстичне радянське минуле, в масовому порядку пішли до церкви. Чим і забезпечили собі п'яте місце на континенті за релігійністю.

Як пише видання, тепер у країні вже 71,4% населення вважають себе віруючими, а значить, українці за цим показником поступаються лише католикам Польщі, православним кіпріотам, побожним португальцям і словакам. Більше того, кількість тих, хто вірить у Бога, постійно зростає: результати опитування Центру Разумкова кажуть, що за десять останніх років загальнонаціональна українська паства збільшилася на 13%.

Як пише Корреспондент, кількість віруючих активно зростає навіть у східних регіонах країни, де, на відміну від Західної України, релігійні традиції були сильно ослаблені в радянський період. Наприклад, кількість парафій в Луганській області зростає як на дріжджах. "На 100 тисяч населення раніше було два храми, а сьогодні - 16, і всі вони заповнені", – повідомив протоєрей Луганської єпархії Української Православної Церкви (МП) Олександр Авдюгін.

Збільшення кількості віруючих відбувається на тлі постійно зростаючого авторитету Церкви, який тим помітніший, чим швидше падають рейтинги довіри до влади в цілому і окремих її інститутів, а також добробут українців. Видання зазначає, що додатковим "місіонером" у справі розквіту релігійності виявилася мода на віру – своєрідний відкат, який став реакцією на багаторічне насадження атеїзму в радянській Україні.

При цьому соціологи Центру Разумкова встановили, що лише кожен шостий українець відвідує храм регулярно, тобто як мінімум раз на тиждень. І за цим показником країна посідає далеко не першу позицію в загальноєвропейському рейтингу релігійності, перебуваючи між словенцями і швейцарцями.

Водночас, молоді серед віруючих, за спостереженнями керівника департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви Ігоря Яціва, стає все більше. "Ми нещодавно відкрили церкву в Броварах. Ніде не розвішували оголошень, а в храмі повно молоді", – зазначає священик.

Найрелігійнішим регіоном країни залишається захід, де зосереджено 34,5% парафій всіх православних Церков, у той час як на сході їх лише 15,9%. І хоча більшість віруючих зараховують себе до православної Церкви, в Україні динамічно розширюється паства протестантських та мусульманських конфесій. Частка цих Церков за останні десять років зросла відповідно з 26,5% до 29,1% і з 1,5% до 4,3%.

Джерела:

Радіо Свобода

Мандрівники Христа Царя

06.05.2011р. Б. / В Україні не було перемоги у Другій світовій – а була велика жертва, – Ярослав Грицак

Я вважаю, що роздільність української історії є великою перевагою України, якої ми не повинні боятися. Це робить нас іншими від Росії чи Польщі. У нас неможливий міф перемоги, бо тут не було перемоги – а була велика жертва.

Таку думку висловив професор УКУ, історик Ярослав Грицак 4 травня у Львові під час круглого столу, присвяченому обговоренню книги «Друга світова війна в історичній пам’яті України».

Книжка «Друга світова війна в історичній пам’яті України» створена за матеріалами Українського інститут національної пам’яті. «Тут зібрані матеріали про причини, перебіг та наслідки Другої світової війни для України, – розповідає відповідальний редактор видання, академік Ігор Юхновський. – Таким чином, ми хотіли створити певні основи історичної пам’яті української нації. Адже нація стає нацією, коли виникає держава, а державі потрібна національна пам’ять». У книжці також представлено карти Другої світової війни, котрі вперше перекладені з англійської мови.

На думку Ярослава Грицака, пишучи про досвід України у Другій світовій війні, варто дивитися не лише на 1939-45 роки, а глибше. Також українським дослідженням бракує глобального контексту: «За статисткою, найбільші втрати у цій війні були на території між Берліном та Москвою, умовно кажучи на території сучасної Польщі, України, Білорусії. Правдоподібно українське населення мало найбільші втрати під час цієї війни, у порівнянні з будь-яким населенням будь-якої іншої країни. Але такий висновок можна зробити лише, розуміючи глобальний контекст», – пояснив Ярослав Грицак.

Історик наголосив – ми повинні розуміти, що множинність історичної пам’яті є перевагою. «Прикладом може існувати Франція чи Іспанія, яка поділена досвідом про Другу світову війну. Спроби звести все до одного знаменника неминуче будуть послаблювати довіру. Досвід різних регіонів н можливо інтегрувати у один, спільний. Адже, що відбувалося у Криму, не відбувалося на Поліссі тощо».

Професор, завідувач кафедри ЛНУ ім. Івана Франка Леонід Зашкільняк додав, що не можна змінити історичну пам’ять тих поколінь, які мають безпосередній досвід війни: «Ми тільки почали переосмислювати події Другої світової війни. Три-чотири покоління – це той період, коли історична пам’ять пригасає і можна говорити про формування більш сталого, ідентифікованого образу минулого», – підсумував історик.

Джерела:

Прес-служба УКУ

КАТЕХИТИКА-ІІ "Байка про двох слонів"

Скачати д/ф "Між Гітлером і Сталіном"

 Скачати