04.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,28–3,18:  «Не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом»

Апостол Павло вказує на дуже важливу річ. Найважливіше для нас, це те, ким ми є в нутрі. Ззовні ми можемо вивчити правила етикету, культуру поведінки, можемо навчитись, як поводитись в тих чи тих обставинах. А коли складуться непередбачувані обставини, трудні для нас, все це зовнішнє дуже швидко розлетиться і ми будемо керовані не тим, чого навчились, а тим, що в нас в нутрі. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Якщо ми сповнені любові, милосердя, то в трудних життєвих обставинах виявляється відповідними вчинками любові й милосердя. І так само, якщо ми в нутрі хитрі, несправедливі, злі, то це також у трудних життєвих обставинах виявляється. Маємо дбати про зовнішню нашу поведінку стосовно інших, але ще більше маємо дбати про наш внутрішній стан, наближатися до тих почувань і думок, що були у Христі Ісусі.

***

Мт.6,31-34; 7,9-11:  «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам»*

У цих словах Господь не ставить нам жодних умов, щоб ми змогли щось отримати від Нього. Просто наголошує, щоб ми не втомлювалися просити, очікувати, а найбільше – вірити. Часто у своїх стосунках з іншими ми очікуємо від них доброї поведінки – тоді й самі добре поводимося з ними; хтось нам допомагає – і ми допомагаємо. Іноді ми цього не усвідомлюємо, але найчастіше так є. Господь цілком інакше ставиться до кожного з нас, без винятку. Він показує, що завжди залишається вірним нам, незалежно від того, чи вірні ми Йому. 

Скільки б разів ми не зранили б Господа своїми гріхами, не відійшли б від Нього через свої падіння, Він ніколи не покидає нас, не відходить убік. Бог завжди вірний нам, і тому, коли приходимо до Господа, Він завжди приймає нас і прощає нам. Це невимовна й непроста для нашого розуміння Божа любов. Як каже апостол: «Він полюбив нас перший, коли ми ще були грішниками». 

Господь засвідчує нам цю свою любов, коли говорить: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам».

* Мт. 7,7.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.06.2018р. Б. / Святого мученика Василиска

Святого мученика Василиска

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Василіск,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 8: У стражданнях сильним і мужнів явився єси і у чудах предивним, явно ім’я Христа свідчачи мучителя посоромив ти, тому й почитаєм тебе, Василіску, завжди зовучи, всечесний: радуйся мучеників світла доброто. 

3 березня Церква вшановує пам’ять трьох святих мучеників, Євтропія, Клеоніка і Василиска, котрі постраждали в часи переслідувань християн за імператора Максиміяна, у місті Амасія, від руки мучителя Асклипіодота. Святих Євтропія і Клеоніка тоді розіп’яли на хресті, а святого Василиска кинули до в’язниці. Терплячи тяжкі муки, святий Василиск молився день і ніч до Бога, і ось неземне небесне світло осяяло цілу в’язницю – сам Христос Спаситель явився мученикові, утішив його, пообіцяв мученицький вінець і наказав, щоб з воїнами пішов до рідного села скріпити у вірі свою родину і вірних. 

Василиск впросив начальника в’язниці, щоб відпустив його з вояками на чотири дні додому, і той дозволив. І так прийшов він до рідного села Кумиали, поблизу Амасії, і попрощався з матір’ю та родиною. Зійшлися тамтешні християни, а він утішав їх словом Божим, заохотив до витривалости, скріпив їх у любові до Спасителя і в спразі до страждань та й попрощався з ними, бо знав, що вже надходить день, коли має дати свідчення своєї віри Спасителеві. 

У той самий день до Амасії прибув новий начальник Аґриппа, він наказав поставити перед ним усіх ув’язнених християн. Довідавшись, що серед них нема Василиска, став тяжкими карами погрожувати начальникові в’язниці, якщо ув’язнений не повернеться, і послав до Кумиали свого слугу Магистріяна з відділом війська, щоб привели святого мученика вже не до Амасії, а до міста Комани, куди саме мав їхати Аґриппа. Магистріян перестрів святого Василиска вже на зворотньому шляху до Амасії. Його з плачем супроводжували родина і знайомі, а святий голосно молився до Бога, призиваючи Його допомоги, щоб бездоганною смертю дати іншим добрий приклад. Магистріян наказав накласти на нього подвійний ланцюг, а на ноги йому одягнути мідні чоботи з гострими цвяхами, так, щоб ноги святого мученика стікали кров’ю. Дійшовши так до села Дакози, вояки прив’язали Василиска до сухого дерева, а самі в домі вдовиці Трояни стали обідати. Був саме полудень, сонце гріло немилосердно; зійшлися мешканці села Дакози і дивувалися терпеливості святого мученика, котрий під тягарем кайданів, зранений, на спеці не те, що не жалівся, а навпаки, голосно прославляв Христа Спасителя, за якого хотів страждати. І враз затряслася земля, вдарили громи, впали кайдани з рук святого Василиска, відпали мідні чоботи, – святий став здоровий тілом, а сухе дерево, до якого його були прив’язали, зазеленілося листям. Тоді навернулося багато поган, а серед інших і вдова Трояна зі своїм сином. 

У довгій дорозі воїни вже ліпше обходилися зі святим мучеником, хотіли його посадити на осла і просили, щоб їв з ними, але слуга Божий вже не хотів ніякої страви і далі йшов пішки, бо знав, що не слід журитися вигодами для тіла, коли ледве кілька годин відділяє його від мученицької смерті. 

Прибувши в Комани, святого Василиска поставили перед Аґриппою, що саме приносив у божниці поганським божкам свої мерзенні жертви. Він наказав святому мученикові поклонитися богам, а той став уголос прославляти Христа Спасителя. А коли святий закінчив свою молитву словом: “Амінь”, – боввани впали на землю і розбилися. Тоді святого мученика швидко вивели з божниці, а Аґриппа запитав його, чиїм іменем повалив він ідолів? 

“Іменем Того, котрий вогнем своїм спалить цю божницю, іменем Христа Спасителя!” – відповів святий, і в ту ж хвилю вдарив грім, і божницю враз охопив сильний вогонь. Хоч як гасили той вогонь, та згоріла вона аж до підвалин.

Аґриппа наказав тут же стяти мечем святого мученика, а його тіло кинути в ріку. Сповнений великої радости, святий Василиск підніс свою останню земну молитву до Господа, а коли нахилив голову під меч, усі побачили Христа Спасителя, що стояв посеред відкритих небес, і подивляли це чудо та славили того, душа якого полинула в обійми Господа і свого Сотворителя. Тіло святого Василиска християни викупили у катів за 30 срібняків і поховали серед чистого поля, а щоб затерти всякий слід (бо Аґриппа наказав би збезчестити святі мощі), посіяли поверх могили зерно. Змучені тяжкою роботою, вони відчули велику спрагу – і враз побіля могили стало бити джерело з чистою холодною водою. Наступного дня побачили, що збіжжя на могилі виросло і вбралося в колос. 

Згодом, значно пізніше, один з міщан Коман на ім’я Марин побудував поблизу міста церкву на честь святого Василиска і сюди перенесли мощі мученика, які, за волею Божою, прославилися багатьма чудами. Святий Василиск прийняв мученицьку смерть 22 травня 307 р. 

Минуло близько 100 літ від смерти святого Василиска. І ось вояки привели до його церкви, поблизу Коман, геть знесиленого в’язня, щоб тут переночував. А коли посеред ночі той в’язень гаряче, дуже гаряче молився до Бога, явився йому святий Василиск і сказав: “Завтра будемо обидва разом!” Тим в’язнем був не хто інший, як святий Йоан Золотоустий. Наступного дня святий Йоан закінчив у тій церкві свій земний подвиг. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,38–12,2:  «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»

Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття, розуміння, кожен з нас по-різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі в вірі, слідували, вірували і йшли за Господом і уподібнились до Нього у святості. 

Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.

***

Мт.10,32-33; 37-38. 19,27-30:  «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним»

У своєму житті ми неминуче свідчимо або не свідчимо про Бога. Хоч дуже часто живемо в ілюзії, що можемо дотримуватися нейтрального стану, але це не є так. Загалом завжди робимо крок або в бік Бога, або від Бога. Часто тішимо себе думками, що ті чи інші обставини наблизять нас до Господа, або нарікаємо, що деякі ситуації віддаляють нас від Нього. Насправді будь-які обставини можуть як наблизити нас до Бога, так і віддалити від Нього. Це цілковито залежить від постави кожного з нас. Обставини самі по собі не роблять нас ні святими, ні грішними. 

Ми святкуємо пам’ять всіх святих. Це ті, які зуміли всі обставини свого життя використати так, щоб жити досконало, свято. Вони не мали кращих чи гірших умов від нас. Вони мали такі ситуації, які дав їм Бог. По-людськи, можливо, інколи вони були легшими від наших, але здебільшого набагато важчими. Усе все це посилав їм Господь, щоб саме в цих обставинах вони прийшли до святості. Так само послав нам і наше життя. Господь посилає нам кожну людину, кожну подію, дає нам працю, родину, щоб саме там, у тих конкретних обставинах нашого життя, ми визнавали й свідчили нашу віру в Нього.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР