08.01.2018р. Б. / Собор Пресвятої Богородиці; Св. Йосифа Обручника; Св. свмуч. Євтимія, єп. Сардійського

Собор Пресвятої Богородиці

 

Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі. 

Кондак, глас 6: Раніш зірниці від Отця без матері роджений* – на землі без отця днесь воплотився з Тебе.* Тим-то звізда благовістує волхвам,* ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво Твоє, Благодатная. 

Свята Церква закликає нас нині віддати честь і поклін Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не людським язиком оспівати Її славу. Не людському перу описати її силу, Її могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею святе Дитя, а Вона – Його Матір, Матір самого Бога. Вона повиває святе Дитя пеленами і кладе на сіні. “О Маріє, – каже святий Вернард, – поклади святе Дитя у ясла, повий Його пеленами; пелени мого Спасителя мені цінніші, як усяка суєта, а ті ясла мені дорожчі, як золотом і бісером прикрашений царський престол!”

Першою молитвою, якою земля привітала Христа Спасителя, була молитва Пресвятої Богородиці. Тою молитвою Мати Христова просила, без сумніву, і за цей грішний рід людський, який знайшов у Ній свій покров і єдину надію. Скільки слабких сил наших, стільки старалися ми у кожному відповідному місці цієї книги воздати славу Пренепорочній Діві і Матері Божій та приводити до Неї всіх, бо Вона є джерелом ласки, джерелом життя й утіхи, надією на спасіння. І нині лиш одне можемо сказати: спішімо до Пресвятої Богородиці! Ідім до Неї з плачем, але й з упованням. Ми – Її діти, Її серце сповнене любови до нас, те серце, яке проштрикнуло сім мечів. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце, “прийде година, для всіх єдина”, коли на смертному ложі представиться нам усе інакше. А тоді, хто за нас заступиться, як не Богородиця. Хто оборонить, як не Мати? 

А нині прославляймо і величаймо Її славу та Її гідність; Вона сповнена благодаті, Вона пестить і плекає на руках свого Сина, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона годує Його. Припадімо до тих ясел своїм духом, а хоч грішні ми, хоч осквернені і негідні, та нині Вона радо і ще ревніше заступиться за нас, Вона випросить нам помилування і прощення провин, якщо хочемо щиро покаятися у наших гріхах. 

Нині свята Церква також вшановує пам’ять утечі Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і зі святим Йосифом до Єгипту. “Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити». Вставши Йосиф, узяв уночі Дитятко та Його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає». Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: «Встань, візьми Дитятко та Його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка». Устав він, узяв Дитятко та Його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься” (Мт. 2, 13-23). 

У передмісті Геліополісу (сьогодні Каїр) Пресвята Родина, згідно з переданням, мешкала аж до свого повернення до Назарету. Той побут Божого Дитяти не залишився для Єгипту без наслідків. “Був він, – як каже святий Йоан Золотоустий, – посівом тої святости, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був ревніший у служінні Богові, ніж Палестина. Якщо сьогодні пройдете пустелею Єгипту (йдеться про часи, коли жив Йоан Золотоустий), то знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (автор має на увазі велике число монахів, що провадять ангельське життя), знайдете множество мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола там є подолана, диявольські забобони викоренені, а найпіднесеніші чесноти прикрашають не лишень мужів, але й жінок, які, подібно до мужів, з невимовною сміливістю борються проти диявола і проти нападів цілого пекла. 

Уже через кілька місяців від страшної хвороби загинув Ірод. Він у невимовних муках закінчив грішне життя. Терплячи нужду і долаючи небезпеки, Пресвята Родина повертається з чужого краю. “І за що Пречиста Діва терпить усі ці прикрощі і нужду, – питає святий Йоан Золотоустий, – чи за те, що породила Спасителя світа? Тож і ми не будьмо малодушні, якщо гонять і переслідують нас за те, що ми сповнили свій обов’язок. Бо ж приклад Пресвятої Богородиці наочно вчить нас, що страждання є невід’ємними товаришами всякої чесноти”. 

Про дитинство Христа Спасителя святе Євангеліє каже дуже стисло: “Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали». Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?» Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 40-52).

Про подальше життя Христа Спасителя, аж до хвилі Його прилюдного виступу, Євангелія нічого не згадують. На тридцятому році життя Христос Спаситель почав навчати і проповідувати, тривало це три з половиною роки, аж до тої миті, коли свою науку Він запечатав смертю на хресті. 

__________
У той самий день

Святого Йосифа Обручника

Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей, нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності. 

Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний...” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).

І справді “святий Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Йоан Дамаскин). А якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому Він відмовив би своєму опікунові. 

Святий Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині Йосафата, поблизу Єрусалиму. 

“Свята Церква вірує, що не лишень Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю, спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам. 

А свята Церква має у ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом. Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння” (Іс. 11, 1). 

__________
У той самий день

Святого священномученика Євтимія, єпископа Сардійського

Святий Євтимій був монахом. Коли про його святе і сповнене чеснот життя стало всім відомо, тоді Євтимія поставлено було єпископом міста Сарди, у Малій Азії, над берегом Егейського моря. З актів Сьомого Вселенського собору (787 р.) знаємо, що на тому Соборі він був одним з найревніших поборників правди. 

Лукавий імператор Никифор відправив його у вигнання до Паталареї. Згодом Лев Вірменин ув’язнив його в Асі. А за імператора Михаїла II святого бичували і кинули до в’язниці в Акриті, у Витинії. Двадцять дев’ять років страждав святий ісповідник віри і закінчив свій подвиг мученицькою смертю. За наказом імператора Теофіла святого Євтимія так тяжко побили воловими жилами, що через кілька днів мученик закінчив своє життя. Сталося це 840 р. Так за почитання святих ікон і за оборону Христової віри святий Євтимій віддав свою душу, а Бог подав йому за це вічну нагороду.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.01.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Різдва Христового

Різдво Христове

Дві тисячі років тому відбулася подія, яка радикально змінила шлях людства. Я твердо переконаний в тому, що ми як людство ще дотепер до кінця не усвідомили, що сталося. Кожна людина, як сьогодні, так і колись, завжди шукала й шукає Бога. В особі Ісуса Христа Бог сам приходить до людини, Бог є з людиною, Бог приходить як людина. Тому нам, християнам, дуже важливо бути свідомими й розуміти, який великий дар ми маємо. Жодна релігія не може похвалитися тим, що Бог прийшов до свого народу.

А християнство – це навіть не релігія, бо в релігії людина шукає Бога. У християнстві Бог сам приходить до людини. Маємо задуматися над цією великою тайною, яка вже дві тисячі років є незбагненною для людського розуму: як Бог стає людиною? Тому в цей Різдвяний день маємо спитати себе: Христос народився, Христос воплотився – а що це означає для мене?

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.01.2018р. Б. / Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі. 

Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог. 

Майже чотири тисячі літ минуло від тої днини, коли Господь Бог прогнав з раю наших прародичів Адама та Єву. Минали літа, десятки, сотні і тисячі літ. Розмножився людський рід і наповнив землю, однак не на те, щоб служити Господу Богу, а на те, щоб забути про свого Господа Сотворителя, і в ідолопоклонстві, в гріхах та нечистоті збільшувати свою злобу. Жидівський народ, якого вибрав Господь, також відступав від Бога, та були це лишень тимчасові помилки, які не стосувалися усього народу. Значна його частина з покоління в покоління зберігала правдиву віру в одного Бога, Сотворителя неба і землі, глибоку, непохитну віру в те, що з їх народу вийде обіцяний від віків Месія. В годину, коли частина народу сходила на манівці, Господь Бог посилав усякі кари, накладав на них ярмо неволі, погрожував через пророків і через тих самих пророків, як знак своєї безумовної любови, закликав: “Покайтеся, бо прийде Той, який спасе і звільнить вас!” 

Від жидів ту віру в прихід Месії прийняло і багато поган, вони охоче читали провіщення пророків, і багато їх навіть приходило на жидівські свята в Єрусалим, до відбудованого після повернення з неволі храму Соломона. А те очікування стало ще актуальнішим тоді, коли жиди втратили свою незалежність, коли їх завоювали римляни (63 р. до Ісуса Христа). У неволі та під тягарем гніту їх очі зверталися до неба, наче б усі відчували, що година спасіння вже близько. Учені в законі постійно відчитували всі обітниці, якими Бог підтримував надію у вибраного народу. Уже в часі вигнання прародичів з раю Господь Бог дав їм першу заповідь спасіння, коли сказав до змія: “За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту” (Бут. З, 14-15). 

А через дві тисячі літ Господь Бог обіцяв Аврааму, що виведе з нього великий народ. “Тобою всі племена землі благословлятимуться” (Бут. 12, 3). Цю свою обітницю Він повторив, коли у вигляді трьох ангелів гостював у патріярха (див. Бут. 18, 18), і тоді, коли Авраам хотів за Божим наказом пожертвувати свого сина Ісаака (див. Бут. 22, 16-18). Таку ж саму обітницю від Господа отримали Ісаак (див. Бут. 26, 4) і Яків (див. Бут, 28, 14-15). 

А ще через тисячу років Господь Бог устами пророка Натана сказав так: “А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Він збудує дім Імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки. Я буду Його батьком, а Він буде мені Сином” (2 Сам. 7, 12-14). Ці слова жиди розуміли так, що Месія постане з роду Давида. 

У книгах Старого Завіту, які у нас і в жидів ті самі, пророки провіщали прихід Спасителя доволі детально, зокрема вони казали, що Месія народиться у Вифлеємі. Пророк Міхей так пише: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; Його походження із давніх-давен, з днів споконвічних” (Міх. 5, 1). Знали про це і жидівські книжники; коли три царі в Єрусалимі запитали: “Де цар юдейський, що оце народився? (...) Вони йому сказали: «У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля»” (Мт. 2, 2. 5-6).

Месія мав прийти тоді, коли в жидів не буде своєї королівської влади. Коли патріярх Яків помирав, тоді, благословляючи своїх синів, поставив над ними свого сина Юду і провістив: “Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, Йому будуть коритися народи” (Бут. 49, 10). Жиди завжди це пов’язували з приходом Месії. До приходу Месії жидами правили лиш вихідці з покоління Юди, і навіть намісники, коли жиди були поневолені чужими правителями, походили з роду Юди. Щойно 37 р. до Р. Хр. жидівським царем став чужинець і поганин Ірод Великий. Скипетр влади у покоління Юди було відібрано, і тоді – за пророцтвом Якова – народився Христос Месія. Ось чому в часи Ірода так чекали приходу Месії, ось чому Ірод так налякався, коли три царі його запитали: “Де цар юдейський, що оце народився?” (Мт. 2, 2). Навіть поганські письменники писали, що світ чекає правителя, який буде походити з Юдеї, а римський поет Горацій писав, що правитель той буде сином славної діви і що син той назад до неба повернеться (Ода 1, 2). Це означає, що поганські учені читали книги Старого Звіту і пізнали правду, якої жиди пізнати не хочуть, попри наочні докази. 

Пророк Даниїл найточніше вирахував рік, коли Христос почне публічно навчати і коли Його буде разіп’ято (див. науку 11). Це пророцтво Даниїла таке очевидне, що проти нього навіть жиди не можуть нічого сказати. 

Месія мав народитися від Діви з роду Давида. Пророк Ісая провіщав: “Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть Йому Ім’я Еммануїл” (Іс. 7, 14). А пророк Єремія каже так: “Ось настане час, – слово Господнє, – і я пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість. За Його днів спасеться Юда, й Ізраїль житиме безпечно. Ось Ім’я Його, яким Його будуть звати: Господь – наша справедливість” (Єр. 23, 5-6).

Прихід Месії звістить нова зірка. “Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля” (Чис. 24, 17). А тепер послухаймо, що співав Богом натхнений цар Давид про царського сина, під яким і жиди, і Отці Церкви розуміли і розуміють Христа Спасителя, Месію: “Хай судить Твій народ по праву, бідних Твоїх по правді. Хай гори принесуть народові мир, і горби – справедливість. Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче. Тебе боятимуться поки сонця і поки місяця від роду й до роду. Хай Він, як дощ, зійде на покоси, як злива, що зрошує землю. За Його днів квітнутиме справедливість, а мир глибокий – аж доки місяця. Він буде правити від моря аж до моря, і від Ріки аж до кінців землі. Перед Ним схиляться Його противники, а вороги Його лизатимуть порох. Царі Таршініу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці. Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть. Він бо спасе вбогого, що кличе, і бідного, і того, що допомоги не має. Над бідним Він змилується і над нужденним, і урятує душі бідних” (Пс. 72(71), 2-13). 

І справді, прийшли три царі, поклонилися Йому і принесли дари. Навіть і те, що Ірод наказав замордувати невинних дітей, провіщав пророк Єремія: “У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає” (Єр. 31, 15). Рахиль була праматір’ю найбільшого жидівського покоління, вона померла у Вифлеємі там і була похована, під нею пророк розуміє весь жидівський народ. 

Навіть утечу до Єгипту провістив пророк Ісая: “Ось Господь вершником на легкій хмарі входить у Єгипет; і перед ним тремтять єгипетські кумири, і серце Єгипту тане в грудях” (Іс. 19, 1). 

А тепер усвідоммо всю премудрість Божої опіки. На тисячі літ провіщають пророки, а те, що провіщають, усе сповнюється. Відібрано скипетр у дому Юди, жиди страждають в неволі, і не лишень вони, майже весь відомий тоді світ стогнав у римському ярмі. 

І в цей час вірні серед жидівського народу молили, зі сльозами просили у Господа помочі, просили, щоб Бог зглянувся на їхні сльози і послав Месію. “Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!” (Іс. 45, 8). Плакали жиди над недолею своєю, над недолею своєї землі: Богом забута, земле юдейська, слави твоєї блиск вже пропав, все минулося, лиш кривда людська, лиш плач недолі, лиш зойк залишився!.. 

А в тому плачу вони згадували свої гріхи і гріхи своїх батьків, згадували злобу Єрусалиму та його гордість і закликали народ до покаяння: Єрусалиме гордий, високий, пихою серця під хмари звився, каменем мучив власних пророків, нині ж в ярмі свою голову схилив... Єрусалиме, з гордости трону зійди на землю та вдар об неї лицем, моли прощення там у Сіону, моли спасіння і кінця кар... Щиро молися, не лиш устами, чистим серцем закон свій шануй, бо коли Дух Божий буде між нами, тоді лиш Месії у час той чекай!.. 

І Бог у своєму невимовному милосерді зглянувся над плачучими, і помилував рід людський. Весь плач, весь біль усіх людей, які коли-небудь жили на світі, не міг надолужити Господу Богу за первородний гріх. Божій справедливості міг надолужити лиш Бог, тому Син Божий сходить на землю, щоб вимолити гнів Бога-Отця, щоб викупити нас, стерти нашу вину і примирити нас із небом. 

Тіштеся праотці, які тисячі літ чекали цієї миті! Тіштеся, Адаме, Еноху, Ноє і Аврааме, Мелхіседеку, ликуйте нині, Бог послав радість юдейській країні! Ти, Вифлеєме, нині красуйся. Гори і холми нині ликуйте. Бога і Творця свого витайте!.. Скінчився час кари, а на весь світ голоситься:

Дивная новина: нині Діва Сина Породила в Вифлеємі, Марія єдина!

Тішмося і ми, бо “ось настає празник, важливіший від усіх празників, – говорить святий Йоан Золотоустий, – а хто назве нинішній день початком усіх празників, той певно не прогрішиться. Що це за празник? Різдво Христове у плоті, у цьому празнику беруть початок та мають основу і Богоявлення, і Воскресення, і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не народився у плоті, то не хрестився б, тоді не було б празника Богоявлення, тоді б Він і не страждав, не було б і празника Пасхи, і не послав би Святого Духа, тож не було б П’ятдесятниці. І так від Різдва почалися всі празники, як від джерела різні потоки. Те, чого так сильно прагнули праотці, що провістили пророки і що бажали бачити праведники, – усе це нині здійснилося. Бог явився на землі у тілі і поселився серед людей. Возрадуймося і возвеселімося: Йоан стрепенувся у лоні своєї матері, коли Марія прийшла до його матері Єлисавети; тому і ми воскликнімо з радости, коли бачимо нині не лишень Марію, але й нашого Господа, нашого Спасителя. Які здивовані були б ми, якщо б сонце зійшло з неба, ходило по землі й освічувало всіх людей. Певно, що всі були б вражені таким чудом. Але чи не більше мусимо бути здивовані, набагато більшим чудом, яке нині сповнилося, коли сонце правди просвічує наші душі?” 

“Христос рождається – славіте! – каже святий Григорій Богослов. – Христос сходить з небес, виходьте назустріч! Христос на землі, возносіться! Співайте Господеві вся земля! І будемо празнувати цей день, не пишно, але божественно, не наш бо це празник, а Того, хто стався нашим, празник нашого Владики!” 

“Народження Ісуса Христа відбулося так” (Мт. 1, 18). Подаємо опис Різдва Христового за євангелистом Лукою: “Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. І от коли вони були там, настав їй час родити, і Вона породила свого Сина первородного, сповила Його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 

Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. 

І ось вам знак. Ви знайдете Дитя сповите, що лежатиме в яслах». І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла:

«Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання». І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам». І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й Дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали. Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано” (Лк. 2, 1-20).

“Підімо до Вифлеєму, де маємо що любити, подивляти, наслідувати” (св. Вернард). “Христос Спаситель народився у Вифлеємі (“Вифлеєм” – означає “місце хліба”) як знак, що Він є нашим небесним хлібом” (св. Єронім). Він не родився у Назареті, а на чужині, бо так само з небес, з правдивої своєї вітчизни зійшов Він на землю і чужий був для багатьох людей. Він народиться у стаєнці, а першими Його привітають пастухи, бо ж сам Він сказав про себе: “Я – добрий пастир!” (Йо. 10, 11). “Народиться у вертепі, щоб кожен мав сміливість прийти до Нього” (св. Петро Хрисолог). Він спочине у яслах з дерева, аби провістити, що на дереві, дереві хресному, сповниться наше спасіння. Він народиться вночі, бо майже весь світ тоді лежав у темноті поганства та в тьмі блудів і нічого не знав про Бога. Він народиться взимку, бо в поганських серцях не було тоді навіть крихти любови, ані любови до Бога, ані любови до ближнього. Він Дитиною приходить на світ, щоб цим більше притягнути нас до себе, бо хто боятиметься плачучої дитини? Приходить бідний, аби показати, що дорога до неба веде через бідність і відречення, і засвідчити свою любов до бідних. Над Вифлеємом сяє зоря, бо і Христос “справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ” (Йо. 1, 9). А сам Він сказав: “Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо. 8, 12). Ангели співають: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання” (Лк. 2, 14), бо Христос прийшов на те, щоб воздати славу Бога Отця і мир принести людям. Не фарисеї і не книжники його вітають, а вбогі пастирі, бо Він дякує Отцю небесному, що свої тайни “затаїв... від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам” (Мт. 11, 25); бо Він упокорює гордих і возносить покірних, “Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать” (1 Пт. 5, 5). До вертепу у Вифлеємі найперше приходять пастухи жиди, а потім погани, три царі, бо Христос спочатку покликав до спасіння жидів: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля” (Мт. 15, 24). Лиш після свого Вознесення і Зішестя Святого Духа Ісус Христос покликав через апостолів також і поган. І так Христос вже самим своїм Різдвом почав навчати, поки ще видав голос зі своїх уст. 

А там ціле небо, усі ангели з подивом дивилися на той бідний вертеп, в якому на сіні спочив небом необ’ятий Бог. І дивляться на Пречисту Діву Марію, і зрозуміти не можуть чуда: Діва є Матір’ю самого Бога, а той Бог “применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини” (Флп. 2, 7). Бачать ангели в яслах на сіні Дитя, а Дитя – “це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. З, 17), Бог і Син Божий, Цар усієї вселенної. 

Сьогодні весь світ простягає руки до тих ясел, до свого Спасителя, до Месії, до Бога і Чоловіка. Бо нинішній празник – це не лишень пам’ять той великої події, це відновлення тих самих ласк, які сплили в ту різдв’яну ніч на цілий світ. То ж не дивно, що кожен відчуває у серці таку дивну радість, кожен відчуває у собі той мир, який проголошують ангели, і кожен воздає славу во Вишніх Богу, всюди чути пісню прослави, якою свята Церква вітає Новонародженого: “Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти. Господи, слава Тобі” (Тропар). 

Пречудесний звичай спільної вечері, з побожним співанням коляд, такий гарний у нас в Україні, що навіть найзакам’яніліше серце зворушується. Поважно вносять у хату сніп збіжжя, стелять сіно на стіл і солому в хаті. І просять Господа, щоб послав достаток, і згадують про душі померлих, за які після вечері ціла родина повинна відмовити молитву. А мати нехай навчає дітей, що душі померлих не приходять вночі їсти пшениці, їхні душі моляться з нами і величають Різдво Ісуса Христа, а пам’ять про них, що вони, як і ми, належать до тої самої Христової Церкви, має бути свята. 

Хай радість наша не закінчується на співі. Чистим серцем прославляймо Христа і любов’ю великою огорнімо весь світ. “Прийшов день милости, – каже святий Єфрем Сирійський, – нехай ніхто не переслідує ближнього свого помстою за завдану образу; настав день радости, нехай ніхто не буде причиною печалі і смутку для іншого. День цей безхмарний і ясний, нехай буде впокорений гнів, а прийде мир і спокій. Це день, коли Господь прийшов до грішників, нехай же праведник соромиться підноситися над грішниками; це день, коли Господь вселенної зійшов до рабів, нехай же пан не соромиться так само зійти до своїх слуг; це день, коли Багатий став для нас бідним, нехай же багатий не соромиться ділитися стравою з бідним”. 

У своїх молитвах не забувайте свою Україну. Просіть, щоб Господь возніс її і прославив. Щоб діти її були завжди Йому вірні, щоб віра була їхнім найбільшим багатством, і то віра не на словах, а на ділі. Нехай святими будуть її діти, нехай гріх не має до нас доступу. І святість та нехай почнеться від нас і наших діточок, за всіх молімося, а самі очистімо серця та живімо в освячуючій ласці і в надії на життя вічне. “З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог”.

Святий євангелист Матей оповідає: “Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі Сходу і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході й прийшли Йому поклонитись». Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. Вони йому сказали: «У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля». Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з’явилась, і відіслав їх у Вифлеєм, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про Дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов Йому вклонитись». Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було Дитятко. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили Дитятко з Марією, матір’ю Його, і, впавши ниць, поклонились Йому; потім відкрили свої скарби й піднесли Йому дари: золото, ладан і миро. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій” (Мт. 2, 1-12). 

Мудреці були ученими і достойними людьми; царями вони не були, а правителями міст, та за тодішнім звичаєм їх називали царями. Як свідчить передання, прийшли вони з різних сторін, один з – Персії, другий – з Аравії, а третій – з Етіопії. їхні імена були Мельхіор, який приніс золото, Гаспар, він приніс миро, і Валтазар, пожертвував кадило. Про народження предвічного Бога вони дізналися з появи на небі нової зірки. Про цю зірку є різні думки. Давні церковні письменники, зокрема святий Ігнатій Богоносець, Ориген і Євсевій, стверджують, що була це нова, створена зірка. Святий Йоан Золотоустий і Теофілакт кажуть, що це був ангел у вигляді зірки. Учені астрономи тих часів писали, що в часі Різдва Ісуса Христа дві планети, Юпітер і Марс, так наблизилися одна до одної, що для простого ока зливалися в одну, нову і незвичайну зірку. Примітно, що у той самий час, за тисячі миль, у Китаї також було помічено незвичайну зірку, про що було записано у їх старих книгах. 

Трьох царів називаємо ще “волхвами”. Не слід думати, що вони були ворожбитами, тоді так люди називали учених. Були вони славними мужами, які, хоч і погани, шукали правди і пізнали, що є лишень один Бог. І віра спасла їх; вони бачили Сина Божого й повірили в Нього. За переданням, згодом вони прийняли мученицьку смерть.

Віддавши поклін Ісусу Христу і Його Матері, три царі “пустились іншою дорогою у край свій”, бо Ірод хотів від них дізнатися, де Дитя Ісус, щоб Його убити. 

Христос Спаситель народився в Палестині, в містечку Вифлеєм. Містечко, внаслідок того, що тоді відбувався перепис населення, так наповнилося людьми, що Пречиста Діва і святий Йосиф ніде не могли знайти місця на нічліг. Тоді сховалися вони за містом у стаєнці, переробленій з пивниці колишнього замку Давида. Там і прийшов на світ Ісус Христос. Пречиста Діва повила Дитятко пеленами і поклала на сіні. Його огрівали своїм подихом віл і осел. На ослі Пречиста Діва приїхала з Назарету, а вола привів святий Йосиф, щоб його продати і заплатити тими грішми податок. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР