01.01.2018р. Б. / Святого мученика Боніфатія

Святого мученика Боніфатія

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Боніфатій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Освяченням непорочним, добровільно себе приніс ти, Тому, Який задля тебе від Діви родитися хоче, святий вінченосче, премудрий Боніфатіє. 

У кінці третього століття жила в Римі багата жінка на ім’я Аглаїда. Управителем її маєтку був молодий чоловік, який називався Боніфатій. Хоч і були вони християни, однак жили зовсім не по-християнськи. Боніфатій був пияк і розпусник, та при цьому мав добре серце, він щиро допомагав бідним. Його милостині стягнули йому у Господа найбільшу ласку – ласку мученицької смерті. “Великий Бог, – каже святий Амвросій, – задля заслуг одних прощає іншим. Якщо через свої тяжкі гріхи не наважуєшся навіть думати про те, щоб отримати прощення, то звернися до інших, нехай вони просять за тебе, щоб через їхні молитви Бог простив те, чого не хотів простити тобі”. Найліпшими такими молільниками є бідні. 

Зрозуміло, що самої милостині не досить, їй мають товаришувати жаль і розкаяння. Ось саме така милостиня привела Боніфатія до неба. 

Коли Диоклетіян і Максиміян почали на Сході люто переслідувати християн, то вістка про тисячі святих мучеників, які задля Христа радо йшли на смерть, зворушила серце Аглаїди і Боніфатія, і вони вирішили жити так, як належить християнинові, тобто безгрішно і свято. Аглаїда мала велике бажання, щоб у її домі спочили мощі якогось святого мученика, бо такий скарб напевно оберігав би її від усякого диявольського підступу. Вона відправила Боніфатія в дорогу, щоб конче привіз зі Сходу мощі якогось святого мученика, дала йому багато золота, цінне миро і плащаниці для помазання і загорнення мощей. А коли Боніфатій від’їжджав, то запитав Аглаїду: “А що буде, якщо замість мощей святого мученика привезуть тобі моє тіло, замучене за Христа Спасителя?” 

Аглаїда зганила його за таку бесіду і сказала, що не час на жарти тоді, коли він іде за таким цінним скарбом, якого вони не те що торкатися, але й дивитися на нього не достойні. І поїхав Боніфатій, взявши багато слуг, у дорозі він безнастанно молився, не їв м’яса і не пив вина, а постив та каявся за свої гріхи. Так доїхав він до Тарсу, головного міста Киликії, де намісник Симпликій жорстоко мучив християн. Боніфатій прибув саме у день суду і зразу ж пішов туди, де той суд відбувався. Коли він побачив, як терпеливо зносили християни всі, не- чувані своєю жорстокістю муки, то серце його запалало незвичайною любов’ю до Бога, він голосно став прославляти Христа і цілувати кайдани святих страждальців. За це його поставили перед судом, а потім передали на муки. Усе його тіло шматували залізними гаками, аж до костей, а потім під нігті заганяли гострі тріски. В уста йому лили розтоплене олово, але Господь оберігав свого слугу, і те олово, як і кипляча олива, в яку кинули Боніфатія, не завдали жодної шкоди святому. Наступного дня, коли мучитель побачив, що жодні муки і вмовляння не зламають мученика, він наказав стяти святого Боніфатія мечем. Сталося це близько 290 р. 

Слуги святого мученика були в гостинниці і не знали, куди пішов їх пан. Коли ж минуло два дні, а Боніфатій так і не повернувся, то вони, занепокоєні, стали розшукувати його і розпитувати про нього по цілому місті. І ось від брата ключника в’язниці слуги довідалися, що одного чужинця, за описом подібного до їх пана, замучили за Христову віру. 

Слуги викупили за 500 золотих святі мощі, намастили їх миром й обгорнули плащаницями та побожно і з пошануванням привезли до Риму. Аглаїда поховала їх за містом при латинській дорозі і побудувала на честь святого мученика Боніфатія церкву. Сама вона роздала усе своє майно убогим, невільникам дала волю і з кількома служницями, які добровільно залишилися з нею, стала провадити самітницьке життя і впродовж тринадцяти років (згідно з іншими джерелами – п’ятнадцять) розкаювалася у давніх гріхах, після чого побожно померла. Її тіло поклали поруч з гробом святого Боніфатія, а її ім’я знаходимо ще в старих латинських списках святих. Згодом у Римі, на Авентинському горбі, було побудовано церкву на честь святого Боніфатія і святого Олексія, куди й перенесли мощі святого мученика. А Господь Бог прославив їх численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Євр.11,9-10; 17-23; 32-40:  «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер. 

Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога. 

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2017р. Б. / Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців; Св. муч. Севастіяна та дружини

Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців

Попередньої неділі Христова Церква поминала пам’ять усіх свв. праотців, аж до Мойсея. Нині свята Церква почитає окремою службою тих святих отців Старого Завіту, від яких Ісус Христос походив по плоті, а далі святих пророків, які провістили Його прихід і закликали жидів до покаяння. Особливо почитаємо нині пам’ять святих Мойсея, Ісуса Навина, царя Давида, Самуїла, усіх пророків, трьох юнаків Ананії, Азарії і Мисаїла, праведну Сусанну, праведного Єлеазара і сімох братів Макавейських, а ще священика Маттатію і його синів, яких називають Макавеями, які в ІІ столітті до Різдва Христового стали в обороні Божого закону та поневоленого жидівського народу і, після численних війн, звільнили народ із сирійської неволі.

Усіх тих, які святістю життя вже у Старому Завіті засіяли зерна глибокої віри і надії на Господа, і яких ми повинні наслідувати, нині вшановує свята Церква і немовби возводить перед нами той довгий час чекання, який називаємо Старим Завітом. Сповнилися обітниці Господа Бога, сповнилися слова пророків, минули тисячі літ покаяння – приходить хвиля, коли Бог глянув на світ цей і помилував його, пославши Христа Спасителя й Ізбавителя нашого.

__________
У той самий день

Святого мученика Севастіяна та дружини

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Крові твоєї багряницею омочив ти одежу страдництва і одягся багряницею чесною Севастьяне. Тому і вселився ти з Христом в вишнє царство безконечне із співстрадниками твоїми і вінці прийняв єси, мудрий, з ними ж ликуючи, нас завжди поминай. 

Святий Севастіян був родом з Нарбони. Виховувався і навчався він у місті Медіолані. А любов його до Христа Спасителя, за словами святого Амвросія, була так велика, що він покинув Медіолан, де християни жили тоді у мирі, і пішов до Риму, бо там легше було осягнути мученицький вінець. Був він воїном, і то одним з визначних старшин. Та при цьому він прислуговував ув’язненим християнам й укріпляв їх у Христовій вірі.

У тому часі було засуджено на смерть за сповідування святої віри двох братів-близнюків Марка і Маркелина, синів достойника Транквилина і його жінки Маркії. Батьки випросили, щоб вирок відклали на тридцять днів, а обох засуджених віддали урядникові-поганинові Никостратові, щоб намовив їх до відступництва. І хто знає, чи не вдався б той план, та ось прийшов святий Севастіян і так гаряче промовив до них, що вони скріпили свою віру і готові були прийняти смерть. До слів святого Севастіяна прислуховувалася німа з шести літ жінка Никострата Зоя, і вона повірила у Христа Спасителя, припала до ніг святого і Бог оздоровив її; вона стала вголос прославляти Ісуса. Це видиме чудо навернуло самого Никострата, батьків близнюків Транквилина і Маркію, а також Клавдія, помічника Никострата. Никострат зібрав усіх в’язнів, які були під його наглядом, і святий Севастіян шістнадцять із них навернув до Христової віри. 

Папа Кай (283-296) з часом висвятив Транквилина на священика, а Марка і Маркелина – на дияконів. Усі вони молилися до Бога і завжди були готові на мученицьку смерть, бо ж переслідування християн не припинялося. Кожного, кого лишень упіймали, передавали на муки і вбивали. Так схопили Зою, жінку Никострата, коли вона молилася біля гробу святого апостола Петра. У в’язниці її підвісили за волосся і шию над тліючим гноєм. Шість днів вона так висіла, аж поки Господь не прийняв до себе душу святої мучениці. Після смерти вона явилася у видінні святому Севастіянові і провістила йому мученицьку смерть. Невдовзі упіймали старого Транквилина, що молився при гробі святого Павла, й побили камінням, а тіло, як і тіло святої Зої кинули у ріку Тибр.

Коли перед Диоклетіяном, що саме тоді мав владу над обома частинами держави, поставили святого Севастіяна, то імператор, як тільки міг, намовляв його до відступництва, а потім наказав прив’язати святого мученика до дерева і велів своїм лучникам стріляти в нього стрілами. Коли ж бездушне, на вигляд, тіло святого мученика вже не давало ознак життя, тоді його забрала побожна невіста Ірина, щоб чесно поховати. Однак святий мученик ще був живий і, за ласкою Божою, невдовзі одужав. Усі християни просили його покинути Рим, але святий Севастіян за першої ж нагоди став на дорозі перед проїжджаючим Диоклетіяном і на весь голос гукнув йому, щоб припинив переслідувати християн, бо не уникне він Божого суду. Тоді імператор наказав убити його палицями, а тіло кинути у глибокий канал, та воно зачепилося за залізний гак і християни витягнули його та поховали в катакомбах, при вході до підземної церкви святих Апостолів. Святий Севастіян прийняв мученицьку смерть близько 287 р. Христова Церква віддавна почитала святого мученика, його ім’я знаходимо вже у списку святих від 354 р. Папа Дамасій (366-384) побудував на честь святого мученика в Римі церкву.

 Про численні чуда, які сталися за заступництвом святого Севастіяна, розповідає папа Григорій Великий. У 680 р. в Римі припинилася страшна пошесть, коли всі стали призивати на допомогу святого Севастіяна і коли на його честь поставлено престол в церкві святого Петра в оковах. Так само у 1575 р. в Медіолані, а в 1599 р. в Лісабоні за заступництвом святого мученика також припинилася пошесть. Тому святого Севастіяна вважають заступником від пошестей.

Свята Церква почитає також пам’ять іншого святого Севастіяна, якого до Христової віри навернув святий Віктор, син святої Фотинії Самарянки.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР