26.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,8–10; 15–23:  «Тому навіть і перший Завіт був освячений кров’ю»

Через смерть Ісуса Христа ми викуплені від неволі гріха, нам дароване вічне Царство. Але бачимо, як ми легко цим нехтуємо, легко грішимо, інколи поводимось так, як нам до вподоби, а не так, як вчить Господь. Це свідчить про те, що ми несерйозно ставимось до того, якою дорогою ціною ми відкуплені. Бог заплатив за нас найдорожчим, щоб викупити нас, хресною смертю свого Сином. 

Знаємо, що майже за кожну дрібницю в нашому житті мусимо платити, віддячуватися, але коли йдеться про Бога, завдяки Якому існуємо і маємо шанс на Вічність в його Царстві, то чи замислюємось, що неможливо нічим віддячити за Його добродійства до нас? 

Ісус заплатив за нас своєю кров’ю, віддав за нас своє життя ще тоді, коли ми були грішниками. Якщо щодня роздумувати над цим фактом, то щораз менше будемо грішити, а щораз більше станемо відкритими на Бога.

*** 

Мр.8,22-26:  «Бачу людей, – наче б дерева ходячі!»

Це Євангеліє показує нам дуже цікавий приклад того, як Ісус Христос зцілює сліпого – зовсім інакше, ніж зцілював інших осіб, – як би ми тепер сказали, поетапно. Цей уривок дуже важливий для кожного з нас, бо показує, що деколи Бог у нашому житті діє не зразу, наша зміна, зцілення, переображення відбуваються в часі. Саме тому завжди маємо бути витривалі в довірі до Бога, звертаючись до Нього зі своїми проханнями, благаннями, мольбами, молитвами. А з іншого боку – маємо дати Богові час, щоб діяти. 

І так, як у цьому Євангелії Господь поволі зцілював сліпого, але той не зневірився й чекав повного прозріння, так і в нашому житті Бог нас зцілює і змінює не за одну мить. Лиш уміймо очищуватися, довіряючи Богові, пам’ятаючи, що Він не забув про нас і краще знає, коли дати нам повне оздоровлення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.12.2017р. Б. / Св. муч. Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста; Св. муч. Лукії-діви

Святих мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як світильник явився Ти світліший у темряві невідання сидячим, страстотерпче,* вірою бо, як копієм, захистившись, роз’ярення ворогів Ти не побоявся, Євстратіє,* бувши з риторів найкрасномовніший. 

Ці мученики постраждали за Христову віру в часи переслідування за Диоклетіяна. Святий Євстратій упродовж двадцяти восьми років служив високим військовим достойником і мешкав у місті Саталіоні. Коли ж до того міста прибув лютий мучитель Лисій і заповнив в’язниці християнами, тоді святий Євстратій, довідавшись, що схопили також і священика Авксентія, прийшов уночі до в’язниці і став просити святих страждальців, щоб вимолили йому у Бога дар мученицької смерти. Наступного дня він добровільно пішов разом з ними на суд і вголос став прославляти Христа Спасителя. За це його жорстоко мучили. Бачив це Євгеній, земляк і товариш Євстратія, і також голосно став ісповідати Христа Спасителя, в якого щойно повірив. Його схопили, закували в кайдани разом з іншими мучениками і кинули до в’язниці.

Наступного дня Лисій наказав усіх їх вести за собою до Никополя, у Вірменії, рідного міста святого Євстратія. Тут один убогий християнин на ім’я Мардарій поцілував окови святих мучеників і за це його взяли на муки: підвісили стрімголов і краяли його тіло доти, доки душа святого не вознеслася на небо. Святому Євгенію спочатку відрізали язик і руки, потім перебили йому кости на ногах – і він закінчив свій земний подвиг. А святого Авксентія було стято мечем. Лисій побоявся мучити святого Євстратія у Никополі, бо міг цим зворохобити народ, то ж послав його до Селевкії Вірменської, до мучителя Агриколая.

Того самого дня під час військових виправ Лисій побачив, як одному молодому воїнові на ім’я Орест впав на землю золотий хрестик. Ореста зразу ж поставили перед судом, де він привселюдно воздав славу Христу Спасителю. За це його поклали на розпечену решітку, на якій Христовий воїн і прийняв мученицький вінець.

А святого Євстратія відпровадили до Севастії. Уночі прийшов до нього єпископ цього міста святий Власій, запричастив його й укріпив спільною молитвою. Наступного дня Агриколай радив святому Євстратієві бодай про чуже око зректися Христа, а коли той і чути не хотів про відступництво, наказав спалити його живцем у печі. Перед смертю святий Євстратій став голосно молитися до Бога такими словами: “Прославляю й величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з мого нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не замотав її у темряві за всі свідомі й несвідомі гріхи, які мені трапилися у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні й світлі Твої ангели. Прослав Твоє святе ім’я і своєю силою приведи мене на Божий Твій суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене, грішного, в пекельну безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену пока­янням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь”. (Цю молитву завжди читаємо на північній суботній.) І сам, з вірою у Бога, святий Євстратій ступив у вогонь і чиста душа його вознеслася до неба.

Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму, до церкви святого Аполінарія з Равени.

__________
У той самий день

Святої мучениці Лукії-діви

Свята Лукія народилася в Сиракузах, яке у той час було головним містом Сицилії. Батько її помер, коли дівчинці виповнилося дев’ять років. Мати називалася Свтихія, вона виховала Лукію у великій побожності, а коли свята діва підросла, заручила її з одним багатим юнаком. З Божого допусту Свтихія тяжко захворіла. Через чотири роки, впродовж яких хворобу не вдалося вилікувати, мати і дочка пішли до Катани, щоб там помолитися на гробі святої мучениці Агафії. І після Божественної літургії, коли вони ревно помолилися, мати святої Лукії в чудесний спосіб зцілилася. З молитвою подяки Лукія заснула на гробі святої Агафії й уві сні побачила святу мученицю, яка сказала діві, щоб вона посвятила своє дівицтво Христу Спасителю, і колись вона прославить Сиракузи.

Лукія послухалася доброї поради. Своє придане вона стала роздавати бідним, а маєток святої був дуже великий. Коли ж її суджений побачив, що вона продає землю, а гроші роздає убогим і з маєтку вже майже нічого не лишилося, тоді він оскаржив її перед старостою Пасхасієм, що вона християнка. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Диоклетіяна. Пасхасій велів поставити святу діву перед судом. Та не злякалася Лукія того суду, вона голосно і сміливо визнала Христа Спасителя, а Бог явними чудами прославив слугу свою, так, що ані вогонь, ані розтоплена смола, якою поливали її тіло, не завдали їй шкоди. Засоромлений, мучитель наказав стяти святу мечем. Перед смертю свята Лукія провістила, що Господь Бог подасть мир святій Церкві, а потім, 13 грудня 304 року, нахилила свою голову під меч і прийняла вінець вічної слави.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.8,7–13:  «Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина… Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати»

Ця фраза змушує замислитись: як усі знатимуть Бога? Адже ми знаємо багато людей, які живуть дуже грішно, які ніколи не відвідують храму. Є багато людей, які навіть не хрещені, які далекі від того, щоб шукати Господа, а що вже казати про тих, які висміюють Його науку. Як же всі вони будуть знати Його? 

Господь промовляє до кожної людини через її сумління, тому можна твердити, що кожна людина у своєму житті може пізнати Бога, а може відкинути Його. Якщо ми будемо чутливі до голосу сумління, то Бог нас неминуче приведе кожного з нас до повноти правди. Коли ми вслухаємось в голос сумління, йдемо за цим голосом, то ми йдемо за правдою, яка приводить нас до нашого Спасителя Ісуса Христа. 

Будьмо завжди уважні до того, що Бог промовляє, що Він вказує через наше сумління, бо це крок за кроком нас провадить до Господа!

*** 

Мр.8,11-21:  «Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте?»

У сучасному християнському світі часто переконуємося, що Бог любить нас. Справді, Бог є любов. Створення Всесвіту, а в ньому нашої Землі, народження Ісуса Христа, поява кожного з нас у конкретному часі та в конкретних обставинах, наші життєві дороги й події – усе це вираження цієї Божої любові. 

Творець посилає кожну подію в наше життя саме тому, що Він любить нас, дбає про наше освячення й про наше спасення. Важливо аналізувати події, які стаються в нашому житті, – не важить, чи вони позитивні, чи негативні (бо це ми їх так кваліфікуємо), – усі вони є виявом Божої любові до нас. 

Варто завжди запитувати себе: чому це сталося саме так, а не інакше? Що Бог хоче мене цим навчити, що Він хоче до мене промовити через це? І тоді навчимося бачити «духовними» очима й чути «духовними» вухами, щоразу більше розуміючи, що Бог виявляє свою любов до нас кожної миті і в кожній ситуації.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР