25.12.2017р. Б. / Св. преп. Спиридона чудотворця, єп. Трімитійського

Святого преподобного Спиридона чудотворця, єпископа Трімитійського

Тропар, глас 1: Собору Першого явився єси поборником і чудотворцем, богоносний Спиридоне, отче наш. Тому і мертвим у гробі бувши возгласив ти, і змію в золото перетворив єси, і коли ти співав святі молитви, Ангелів, сослужителями мав єси, священніший. Слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який вінчав тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення. 

Кондак, глас 2: Любов’ю Христовою вразився, священніший, ум возніс зорею Духа, діяльним видінням твоїм діяння осягнув єси, богоприємне, жертвенником Божественним був, просячи всім Божественне сяйво. 

Святий Спиридон народився на острові Кипр. Він працював на землі, при цьому був побожним і багатим на чесноти. Згідно з твердженням деяких ранніх істориків Церкви, він багато страждав у часи переслідування християн, яке почав Максиміян Галерій. За його наказом святому Спиридонові випалили одне око і підрізали стегно однієї ноги. Коли померла його жінка, він ще ревніше посвятив себе молитві і добрим ділам. Невдовзі його поставили єпископом в місті Трімитунт. Ставши єпископом, він жодним чином не змінив свого життя: ходив із серпом у поле і не цурався фізичної праці. Невеличке господарство вела його дочка Ірина, яка посвятила себе життю в дівицтві.

Як світло ясного дня, так засяяли чесноти святого Спиридона. Свої доходи він ділив на дві частини: одну роздавав бідним, а другу позичав тим потребуючим, які могли повернути позику, щоб потім передати її ще іншим. Але своєю рукою він ніколи грошей не давав, якщо хтось потребував його помочі, то святий Спиридон показував йому на скриньку, де зберігалися гроші, і просив, щоб потребуючий сам узяв стільки, скільки йому треба. Одного разу якийсь чоловік, віддаючи позику, лишень удав, що кладе гроші до скриньки. Про це знав святий, бо Бог наділив його духом прозорливости, але не сказав нічого. Через якийсь час той чоловік знову прийшов просити допомоги, але скриньку застав порожню. Святитель упімнув його і сказав, що “користь здобута зрадою і брехнею, не є користю, а очевидною шкодою”.

Одного разу святий Спиридон довідався, що р сусідньому місті засудили на смерть невинного чоловіка. Святий єпископ зразу ж поспішив туди. Хутко йдучи, він прийшов до річки, яка через безнастанні дощі вилилась з берегів, так, що на протилежний берег ніяк не можна було дістатися. Тоді святитель помолився до Бога та сухою ногою перейшов через хвилі, він щасливо дійшов до сусіднього міста й звільнив невинно засудженого. Ось так Господь Бог творить чуда там, де чоловік, проваджений духом християнської любови, спішить ближньому на поміч.

У часі Великого посту святий і його дочка Ірина їли лиш один раз на кілька днів. Якось у тому пості прийшов до святого Спиридона один подорожній, втомлений і голодний. У хаті не було навіть скибки хліба, а Ірина сказала, що є лишень вуджене м’ясо. Святий Спиридон велів зварити м’ясо і подав його подорожньому, а щоб його заохотити, і сам став їсти, бо, як сказав словами Святого Письма, “чистим усе є чисте”.

Святитель Спиридон брав участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.), хоч він був і не дуже вчений, однак відзначався серед інших своєю глибокою вірою. Коли один філософ почав хизуватися своїм красномовством, тоді святий Спиридон устав і кількома словами з такою силою виклав йому головні правди Христової віри, що мудрагель враз замовк і з тої хвилі став віруючим християнином.

Згідно з переданням, святий Спиридон оздоровив з тяжкої недуги імператора Констанція, а при тій нагоді упімнув його, щоб цісар не обстоював аріян, а був вірним слугою Христової Церкви. Чуда, якими Бог прославив свого слугу, були дуже численні. Жив святитель Спиридон свято і помер свято після 344 р. Він належав до тих єпископів, які своїми підписами ствердили, що приймають рішення місцевого Сардикійського собору, на якому було урочисто оголошено про невинність святого Атанасія. Нетлінні мощі святого Спиридона у середині дванадцятого століття через напади варварів було перенесено до Царгорода; а 29 травня 1453 р. священик Георгій Калохерет переніс їх до Сербії. Згодом, у 1460 р., мощі було перенесено на острів Корфу, окрім правої руки, яку передали до Риму.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,4–11:  «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості. 

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості! 

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

*** 

Лк.14,16-24:  «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик. 

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення. 

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо. 

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.12.2017р. Б. / НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ; Святого преподобного Даниїла Стовпника

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ

Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.

Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.

Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву. 

Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.

Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.

Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.

__________
У той самий день

Святого преподобного Даниїла Стовпника

Тропар, глас 1: Терпіння стовп був Ти, наслідуючи праотців, преподобний:* Йова в страстях, Йосифа в спокусах* і, бувши в тілі, безплотних у житті, Даниїле, отче наш.* Моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Як зоря многосвітла, ти, зійшов, блаженний, на стовп, світ просвітив єси преподобними ділами твоїми і темряву омани відігнав єси, отче. Тому молимо тебе: і нині засвіти в серцях рабів твоїх незахідне світло розуміння. 

Преподобний Даниїл Стовпник народився в Месопотамії, поблизу Самосати, на другому боці Євфрата, в селі Вітара. Його батьки називалися Ілія і Марта, вони довго не мали дітей, та Господь Бог вислухав їх молитву і дав їм сина, який мав прославити своїм життям Христа Спасителя. У дванадцять років Даниїл покидає свій дім і батьків та йде до монастиря, розміщеного за кілька миль. Ігумен не хотів його прийняти, бо боявся, що хлопець не перенесе труднощів монашого життя, але поступився проханню братії. Коли батьки Даниїла довідалися, де він перебуває, то прийшли до нього, уділили йому своє благословення, а ігумен при них дав йому монашу одежу.

Одного разу ігумен з кількома монахами вибрався до Антіохії і взяв зі собою Даниїла. Дорогою вони навідалися до святого Симеона Стовпника. Цей великий угодник велів Даниїлові ступити до себе на стовп, благословив його і провістив, що Бог покличе його на великий подвиг. Через якийсь час помер ігумен і монахи стали просити Даниїла обійняти його уряд, однак святий не погодився. Він залишив монастир, чотирнадцять днів пробув біля стовпа преподобного Симеона, а потім пустився до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Дорога була тоді дуже небезпечна, бо самаряни нападали на прочан й убивали їх. Однак в дорозі йому явився старий монах, з лиця дуже подібний до святого Симеона, і порадив не йти до Єрусалиму, а повернути до Царгорода і помолитися там у церквах, а далі щоб шукав для себе місця на самоті в околиці Тракії або Понту.

Преподобний Даниїл був переконаний, що тим монахом був саме преподобний Симеон, який у чудесний спосіб явився йому, тому послухався його поради. У Царгороді він пробув сім днів у північній частині міста при Понті, коло церкви святого Михаїла, а потім знайшов стару поганську божницю, про яку всі сказали, що це житло дияволів, і там замкнувся, закрив усі двері та вікна, окрім одного, і цілковито віддався молитві, постам та боротьбі з усякими спокусами. Та знайшлися люди, які, невідомо з яких причин, оскаржили його перед патріярхом святим Анатолієм, що він є чарівником. Патріярх покликав його до себе і пізнавши, що перед ним святий муж, поблагословив його на дальший подвиг і відпустив у мирі.

Так на самоті святий Даниїл прожив дев’ять літ, а потім, пізнавши Божу волю, попросив свого приятеля Марка побудувати йому стовп, зійшов на нього і став наслідувати життя святого Симеона Стовпника. Відбулося це у тому році (459 р.), коли помер великий подвижник. Стовп його стояв на ґрунті одного чоловіка, що називався Геласій, і той хотів, щоб святий Даниїл залишив це місце, хоч стовп йому жодним чином не перешкоджав. Святий, послухавши його волю, став злізати, та коли Геласій побачив ноги преподобного, вкриті ранами від постійного стояння, то зворушилося його серце і він попросив святого, щоб лишився на стовпі, і навіть сам побудував інший, вищий стовп, на який святий слуга Божий ступив 463 р. Бог поблагословив подвиг святого Даниїла і наділив його духом прозорливости, силою оздоровляти хворих та проганяти злих духів. Зі всіх сторін горнулися до нього вірні, а він їх навчав і допомагав у всякій потребі. Імператор Лев Великий (457-474) ставився до святого з великою пошаною. Преподобний Даниїл провіщав жителям Царгорода, щоб каялися, бо гнів Божий навис над ними. Та вони не послухали його перестороги і великий вогонь знищив майже все місто, гцойно через сім днів пожежа втихла.

Імператор Лев попросив тодішнього патріярха святого Генадія, щоб той висвятив святого Даниїла на священика. Патріярх прийшов з духовенством під стовп, і преподобний Даниїл мусив скоритися наказові, зліз зі стовпа і прийняв рукоположення. А життя на стовпі було одною великою мукою; влітку вогнем палило сонце, а взимку бувало, що святий слуга Божий костенів на морозі. Одного разу під час незвичайної студіні учні три дні не могли дістатися на стовп, а коли завірюха припинилася, то вони знайшли святого Даниїла непритомним, цілого вкритим льодом і ледве повернули його до життя.

Коли король вандалів Генсерик напав був на Олександрію, тоді святий Даниїл провістив імператорові, що Генсерик не захопить міста й, осоромлений, повернеться назад, – і так сталося. В подяку за це імператор велів побудувати біля стовпа келії для учнів святого слуги Божого і церкву на честь преподобного Симеона Стовпника.

Коли на престолі сів імператор Зенон (474-491), преподобний Даниїл провістив йому, що його скинуть з престолу, але він знову поверне собі владу. І справді, безбожний Василиск, брат Верини, вдови Лева Великого, прогнав Зенона і сам обійняв престол. Він відкрито підтримував єретиків євтихіян. Тоді-то на прохання патріярха Акакія святий Даниїл подався до Царгорода, а що ноги його були цілком зранені, то його несли на ношах. Василиск утік з міста в село, бо знав, що преподобний буде його прилюдно картати. Та коли він почув, що святий проголошує, що Божа кара вже висить над самозванцем, то сам прийшов до святого і припав до його ніг, але Даниїл не хотів навіть говорити з ним, бо бачив, що смирення Василиска вдаване. Святий Даниїл повернувся на свій стовп, Василиска було прогнано, а імператор Зенон, повернувши собі владу, поспішив з жінкою своєю Аріядною до святого просити його благословення.

Преподобний Даниїл простояв на стовпі понад тридцять роки. Бог об’явив йому день смерти, а святий радісно чекав тої хвилі, він написав для учнів свій останній духовний заповіт, в якому дає їм багато порад і просить, щоб насамперед остерігалися єретиків і щоб ніколи не відходили від Христової Церкви.

11 грудня 494 р. побожно передав свою душу в руки небесного Отця.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР